Дистанційна освіта

Як заохотити тата до ігор з дитиною?

13.01.2016, консультації для батьків Немає коментарів

1. Не критикуйте способи та іграшки, якими батько грається з дитиною. Коли гра іде за власним бажанням, тоді учасники отримують від неї насолоду. А коли все іде через силу – виникає лише бажання швидше все закінчити. Тато повинен бути «живим», гра повинна йти від душі, він повинен бути включений, а якщо ви будете підказувати, то цього не буде. Ви можете внести свої корективи у випадку, якщо гра може зашкодити здоров’ю чи життю учасників і оточуючих людей.

2. Краще, щоб у батька з дитиною був певний визначений час для ігор (наприклад, після роботи). Якщо є регулярність, то це вже переростає в традицію, що само собою закріплює частоту взаємодії тата з малечею.

3. Добре, якщо в сім’ї є певні види взаємодії в яких приймає участь ЛИШЕ тато. Наприклад, політати, прогулянка з машиною, пограти в хованки. У дитини формується асоціація, про те, що тільки з татом відбувається дана гра. Це особливо актуально для мам маленьких діток – коли діти з мамою багато часу, «мамині», просять тільки її грати, а тата «бояться» і «забувають» за той час поки він на роботі). Бажано, щоб тато сам організував ці види ігор.

4. Намагайтесь організувати так, щоб дитина гралася з татом, коли вона має гарний настрій. Якщо її щось турбує, бажано, щоб в цей час поряд була мама.

5. Залишайте дітей на тат, особливо, коли малюку не час спати. Мамі обов’язково потрібен час щоб розвіятись, а тато має прекрасну можливість попрактикуватись самостійно, а не під вашим пильним наглядом. Будьте впевнені, немає ситуацій з якими б не впорався батько!

6. Хваліть тата за проявлену турботу і вміння встановлювати контакт з дитиною,знаходьте позитивні моменти, схожі риси і озвучуйте їх. Тоді в них з’явиться впевненість і бажання і надалі грати з дітьми. Крім того, хваліть тата в очах дитини. Наприклад, «бачиш який тато молодець – може знайти вихід з будь-якої ситуації (щось там трапилося), полагодити будь-яку поломку (зламалася машинка) і т. д.».

7. І на останок, мами, пам’ятайте, що на ігри з дитиною тато витрачає більше енергії, оскільки вони зазвичай активніші. Саме тому такі ігри досить короткотривалі і рідші ніж ігри з мамами. Майте це на увазі і не змушуйте тат гратися з дітьми! жадібність і що з нею робити.

13.01.2016, консультації для батьків Немає коментарів

“Не дам!” – Кричить ваш малюк на майданчику, якщо хтось намагається взяти його іграшки. А вас вже мучать сумніви, чи не жадібним він росте … Ці поради для вас, батьки, чиї діти не хочуть ділитися іграшками з іншими дітьми, або відбирають іграшки у дітей без їх дозволу!

1. Ніколи не називайте дитину жадібною, інакше вона незабаром такою і стане! Просто забудьте це слово і не вживайте його. Дитина не хоче ділитися, хоче погратися своєю іграшкою, боїться що іграшку заберуть, але вона ще не жадібна!
2. Визнайте право малюка на власність! Так, малюк має таке право! Іграшки, одяг дитини — це її власність. Тому, не даючи іграшку іншому хлопчикові, ваш син чи дочка просто захищає її (своє майно) від інших. І це право на свою особисту власність і на можливість нею розпоряджатися на свій власний розсуд так необхідно, але так складно прийняти батькам. Зазвичай, батьки, купивши іграшку (особливо якщо дорогу), продовжують нею розпоряджатися навіть після того, як подарували її дитині. Але чому? Уявіть, що вам чоловік (дружина) подарував (ла) красиву футболку і не дозволяє її одягати на вулицю. Як ви будете себе почувати при цьому? Точно так почуваються діти, коли їм не дозволяють розпоряджатися своєю іграшкою так, як їм самим захочеться. Або коли мама вихоплює з рук, не питаючи дозволу, або коли бабуся сама вирішує дати маленькій дівчинці пограти, без згоди на це внука …. Якщо ви не готові віддати іграшку і прийняти те, що вона тепер стає власністю малюка, не купуйте її. Якщо боїтеся, що малюк зламає, забруднить, відразу пояснюйте, що іграшка ця тільки для гри в будинку, або попросіть бути акуратнішим.
3. Не змушуйте малюка ділитися. Дитина має право розпоряджатися іграшкою так, як вона сама захоче. Ви можете лише м’яко підвести її до того, щоб дати іграшку іншому. Тобто ваш малюк має сам захотіти поділитися.
4. Для початку розкажіть малюку, що він має право ділитися і точно таке ж право не ділитися, якщо йому цього не хочеться. Але точно так само й інші діти – можуть ділитися з ним, а можуть і не захотіти. Нам важливо дати дитині зрозуміти, що ділитися – це добре, важливо, щоб вона сама цього захотіла, сама отримала від цього задоволення. Тоді це по-справжньому цінний момент.
5. Пам’ятайте, що справжня щедрість починає розвиватися після трьох років, разом з розвитком соціальних мотивацій. Якщо Ви почнете боротися за хороші манери раніше цього моменту, – дитина, чиє право на власність не було визнано, не визнаватиме і не поважатиме право на власність іншої людини. Всі ці «Не можна скупитися! Дай дівчинці м’ячик, адже вона маленька!»У майбутньому з великою ймовірністю проростають підлітковим злодійством: «Я просто взяв покататися, пограти, подивитися і т.п.».
6. На майданчику, в ситуації, коли хто-небудь без дозволу бере іграшку вашого малюка, зупиніть обох. Скажіть, що це іграшка вашої дитини і у неї варто попросити дозвіл.
7. Так само нагадуйте вашому малюкові, що необхідно просити дозвіл у інших пограти їх іграшками. Якщо інша дитина не хоче поділитися іграшкою, скажіть своєму малюкові: «Хлопчик (дівчинка) не хоче зараз дати тобі м’ячик, почекай трохи, він пограє і дасть тобі. А ми поки давай покатаємося на гойдалці / пограємо в піску і т.п. »Якщо ваш малюк не хоче ділитися, скажіть тому, хто просить іграшку: “(Ім’я вашої дитини) хоче зараз поргатися цією іграшкою сам, почекай трішки, він/ вона пограється і дасть” 
8. Завжди просіть дозвіл у власного (ої) сина (дочки), перш ніж подивитися / пограти / показати / позичити і т.п. його (її) особисту річ. Ніколи не вихоплюйте з рук у малюка іграшку без його дозволу. Для початку попросіть: «Дай, будь ласка!» Дитина, взявши приклад з Вас, через деякий час теж буде питати, перш, ніж схопити чиюсь річ.
9. НІКОЛИ НЕ НАЗИВАЙТЕ ДИТИНУ ЖАДІБНОЮ, ІНАКШЕ ВОНА НЕЗАБАРОМ ТАКОЮ І СТАНЕ! І НЕ ЗМУШУЙТЕ ДІЛИТИСЯ, ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ПРАВО МАЛЮКА НА ВЛАСНІСТЬ!

Як привчити дитину до порядку

11.01.2016, консультації для батьків Немає коментарів

Приходить час, коли кожна мама стикається з досить серйозним завданням – привчити дитину до порядку. Дуже багато зусиль мами витрачається на те, щоб навчити дорослу дитину прибирати у своїй кімнаті, але часто всі їхні старання марні. У цій статті 10 конкретних рекомендацій, як привчити малюка до порядку.

1. Будьте прикладом для дитини! Це перше і найголовніше правило. Якщо ви намагаєтеся привчити дитину до порядку, в першу чергу слідкуйте за порядком у своїх речах! ми не маємо права вимагати від дитини те, що самі не виконуємо!
2. Поясніть дитині, для чого потрібне прибирання. Часто діти самі навіть і не здогадуються , навіщо ми, дорослі, виконуємо певні дії. Тому варто закцентувати увагу дитини на чистоті, як на результаті. поясніть, що набагато зручніше пересуватися по кімнаті, коли іграшки на поличках, а не під ногами. Скажіть, що набагато швидше можна відшукати улюблену машинку, якщо вона лежить на своєму місці. Розкажіть, як вам приємно знаходитися в чистій кімнаті. Тоді малюк з більшим ентузіазмом займеться прибиранням!
3. Зробіть прибирання веселою грою. Нам, дорослим, часто буває важко заставити себе зробити прибирання в квартирі! А ми хочемо, щоб дитина з радістю приступила до такого “веселого” завдання… Тому пригадаймо, що гра — це провідна діяльність в дитинстві, і використаймо це! Необхідно перетворити нудне прибирання іграшок в захоплюючий квест “віднайди всі машинки”, “де сховався лев”. Або влаштуйте змагання “хто швидше заповнить корзину”. Ввімкніть веселу музику, переодягніться у чарівників чи перетворіться у роботів і складайте речі в комод так, як робили би це вони!
4. Постійність і послідовність — ваші помічники! Щоб прибирання іграшок, складання речей в шафу, миття своєї кружки після чаю стали звичними справами, про які не потрібно нагадувати, будьте послідовними у цих правилах і вимогах. Якщо з найменшого віку ви будете кожен день демонструвати дитині, як скласти іграшки перед сном, то з часом малюк почне це робити сам. крім того для нього це стане звичкою, своєрідним ритуалом, нормою повсякденного життя.
5. Допомагайте дитині! Почніть разом, або нехай почне дитина, а ви допоможіть закінчити. Не слід одразу вимагати у дитини повної чистоти без вашої допомоги! Таким способом ви лише відіб’єте бажання!
6. Ніколи не використовуйте прибирання в якості покарання. Тоді у дитини сформується ставлення до прибирання як до чогось негативного і неприємного! А тоді вам уже не так просто буде змусити навести порядок.
7. Хваліть і заохочуйте дитину. акцентуйте увагу на стараннях і на чистоті, яка стала у кімнаті.
8. Не перевантажуйте дитину прибиранням! Пам’ятайте, що до певного віку діти не знають поняття “треба”, “мушу”, вони роблять лише те, що цікаво і “хочу”. Тому зважайте на можливості і вміння дитини, на її зацікавленість. Але і не спускайте багато з рук. Пам’ятайте, що все має бути в міру!

 батьківської любові

09.12.2015, консультації для батьків Немає коментарів

 

Родина  була й залишається головним осередком становлення й розвитку дитини. Саме ви, батьки:

• вводите малюка у світ  людських взаємин;
• вчите  відрізняти добро від зла;
• жити серед однолітків.

Стосунки в сім’ї – це зразок для дітей, які в ній виховуються

Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі через наслідування старших. У цьому  віці наслідування підкріплюється загостреним  бажанням дитини чинити так, як мама, тато або інші члени сім’ї. Ви всі  хочете  гарно виховати своїх  малят, але самого лише бажання замало. Для цього потрібні знання!

У наш час вам, шановні батьки, зайнятим професійною діяльністю, заклопотаним матеріальним забезпеченням сім’ї, бракує часу:

• для систематичного спостереженням за дитиною,
• для глибокого вивчення її розвитку.

Мене дуже непокоїть дефіцит батьківської любові, що спостерігається, нажаль, із перших років життя дитини.

Симптоми цієї хвороби такі:

• дитина часто сумує, вередує або без причини галасує;
• навмисно робить дурниці чи ж просто порушує правила;
• часто хворіє.

На жаль, трапляється так, що:

• ви не вмієте і не  визнаєте за потрібне показувати дитині свою любов,
• не визнаєте значущість таких стосунків,
• не прагнете  набути таких умінь.                                    

Тому хочеться привернути вашу увагу, до цих проблем і допомогти  Вам:

• краще розуміти інтереси, можливості, переживання, вчинки ваших малят;
• ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.

Зрозумійте :

• дитині потрібні люблячі мама і тато всі 24 години на добу.
• Не комплексуйте через те, що малюк забирає у вас весь вільний час.

Для розвитку дитині потрібно: Максимально емоційне і позитивне, насичене  спілкування із батьками!!! Дух любові й тепла, яким сповнена дитяча кімната,  позитивно впливає на здоров’я малюка. Але надмірна любов може згубно впливати на дитину.

Найпідступніша любов – замилування, коли:

• ви  в захопленні від кожного вчинку малюка,
• ви не замислюєтеся над їхньою суттю та можливими наслідками.

Щоб у сім’ї не виріс егоїст:

• Навчайте  дитину помічати поруч із собою людей, в яких теж є свої почуття, бажання, потреби, з якими слід рахуватися;
• Будьте  мудрими з дітьми;
• Стримуйтесь у момент негативних дитячих проявів;
• Умійте  поглянути на проблему з позиції малюка;
• Будуйте  рівноправні стосунки, в яких одна правда та спільне розуміння добра і зла, якими керують взаємодовіра, повага й любов;
• При таких стосунках у сім’ї неможливе застосування «батьківської влади», що дуже часто стає нездоланним бар’єром у налагодженні взаємин із членами родини.

                                 Щоб в сім’ї панувала взаємодовіра, повага і любов                                                притримуйтеся таких рекомендацій:                

• Заохочуйте  самостійність своєї дитини.
• Якщо ваш  малюк потребує допомоги, створіть такі умови, щоб він сам знайшов  шляхи подолання проблемної  ситуації.
• Не давайте готових відповідей – ваша допомога має обмежуватися натяками, навідними запитаннями.
• Відзначайте досягнення дитини. Віддайте перевагу похвалі, а не докорам.
• Не доповнюйте схвалення вчинків або поведінки дитиною критикою.
• Не намагайтеся ставити перед дитиною завищені вимоги.
• Не вимагайте від своєї дитини більше, ніж від себе.
• Пам’ятайте, що для дитини позитивний приклад батьків значить більше за їхні повчання.
• Створіть для дитини куточок, де буде її стіл, полички, іграшки, книжки, олівці фарби, альбоми та інші предмети, необхідні для її самостійної діяльності, гри.
• Розповідайте дитині якнайбільше позитивного про самостійність, допитливість, а також про дитячий садочок, школу.
• Пам’ятайте, після 20 хв. занять дитині необхідна перерва, зміна діяльності.
• Не проводьте розвивальних занять із дитиною пізно ввечері.

• Пам’ятайте, для продуктивності діяльності дитині необхідно спати 10 – 12 год. на добу, з урахуванням денного відпочинку ( 1- 1.5год.)

 поради про виховання великих помічників

21.10.2015, консультації для батьків Немає коментарів

Починаємо привчати раніше, щойно маля почне ходити й із захопленням вхопиться за мамин віник. Нехай поки складає свої іграшки або одяг, допомагає мамі «донести» сумку з магазину або розкласти продукти, разом із татом «заміняє» колесо автомобіля або миє залізного коня.

Діти сприймають чіткі й конкретні інструкції. Наприклад, краще не говорити малюкові, що він повинен прибрати у своїй кімнаті, навести лад. Говоріть коротко та зрозуміло, пропонуючи дитині виконати відразу тільки одну – дві дії.

• Прибери, будь ласка, кубики в коробку.
• Склади, будь ласка, свій одяг до шафи акуратно.
• Винеси, будь ласка, відро для сміття.
• Витри, будь ласка, велосипед.

Поки для дитини головний життєвий інтерес становить гра. Саме цей принцип і потрібно враховувати, привчаючи малюка допомагати вдома. Грайте в гру «Хто швидше прибере?», «У кого акуратніше лежить одяг?» або «Хто краще почистить взуття?». Не забувайте хвалити дітей, а ще час від часу придумувати жартівні й серйозні призи.

Зверніть увагу на те, як ви ставитеся до результатів дитячої праці. Справді, малюк ще не все може робити якісно, так, як це робимо ми, дорослі. Що ви скажете, якщо дитина вимила підлогу, але при цьому зробила це не занадто акуратно?  Усе залежить від того, скільки років виповнилося вашому малюкові. Якщо він ще зовсім малий, то слід оцінити те, що він взагалі узявся працювати і виконав до кінця. А усунути недоліки можна й самостійно. Діти старшого віку потребують допомоги дорослих і майстер-класу з миття підлоги без критики й спонукань.

У віці двох із половиною-трьох років усі діти починають цікавитися тим, що робимо ми, дорослі. Цим моментом і потрібно скористатися, щоб почати привчати дитину до допомоги вдома. Наше завдання – не знеохотити, а навпаки, стимулювати інтерес дитини. Звісно, ми самі значно швидше та якісніше підметемо, помиємо й почистимо. Але окриками: «Залиш негайно ганчірку!» або «Не лізь у воду!» ми назавжди відучимо дитину допомагати нам, дорослим.

А домашня праця – для дітей дуже цікава

Вона складається з трьох напрямків :

1. приготування їжі – від купування продуктів до миття посуду після їжі;
2. догляд за білизною, одягом, взуттям – прання, чистка;
3. Догляд за житлом – прибирання і ремонт квартири, ремонтування домашньої техніки, створення затишку у квартирі.

Навіть незначне перерахування видів роботи дає можливість визначити обов’язки для кожного члена сім’ї, навіть дошкільника. Але сьогодні, на жаль, можемо бачити в сім’ях розподіл праці на «чоловічу» і «жіночу». У таких сім’ях квартира тримається на бабусі і мамі, до чого звикає дівчинка, а тато читає газету, дивиться телевізор – приклад для хлопчика.

Але ніколи не пізно переглянути в сім’ї звичні норми, оптимізувати трудову діяльність, щоб виховати повноцінну, виховану дитину. Поважати домашню працю діти навчаться тільки тоді, коли слова дорослих, стосовно до неї будуть щирими.

Часто можна чути в сім’ях, поки дитина маленька: «Працюй! Фізична праця робить людину вмілою», а школяру: «Будеш погано вчитися, будеш різноробочим». В такому разі повага до розумової праці формує негативне відношення до праці фізичної, як способу життя інших людей.
Слід не тільки залучати дітей до домашньої праці, а й показувати необхідність нею займатися. Для цього можна використовувати гру «Кожній речі – своє місце». Привчаючи до порядку дітей, потрібно строго вимагати цього і від себе. У сім’ї можна ввести елемент змагань. Де діти з дорослими виконують трудові обов’язки граючись.
Обов’язково слід залучати дітей до приготування обіду, генерального прибирання, прикрашання квартири до свята. До лагодження меблів, прання, придумавши для цього цікаві завдання для кожного члена сім’ї з урахуванням вмінь, інтересів, можливостей.
Звертання до дитини, як до рівної. Пояснення необхідності роботи, а не примушування виконати вимоги, є найбільш ефективним у залученні дитини до роботи по господарству.
Слід привчити дитину до правила : «Побачив непорядок – прибери, а не чекай виконання іншим членом сім’ї» .
Слід дати дитині зрозуміти. Що вона вміє виконувати дії і обов’язки по господарству, тому що засвоєння навичок домашньої праці проходить краще, коли дитина впевнена в собі, і в неї нема комплексу неповноцінності за невміння. Домівка повинна бути місцем, де зігрівають серця.

Важливі справи, у яких вам може допомогти дитина:

•   поливати квіти;
•   годувати тварин;
•   гуляти із собакою   (залежить від віку дитини);
•   складати свої іграшки або речі;
•   прати шкарпетки;
•   мити посуд (малята можуть мити ложки й мисочки);
•   пилососити;
•   складати речі до пральної машини;
•   нести неважку сумку з магазину;
•   допомагати мамі готувати;
•   допомагати татові лагодити щось;
•   підмітати;
•   витирати пил;
•   прибирати посуд зі стола;
•   підписувати листівки до свята;
•   скласти список закупівлі продуктів на тиждень;
•   готувати просту страву самостійно (якщо ви заздалегідь навчите   цього дитину;
•   прикрашати будинок до свята;
•   опікуватися молодшим братиком або сестричкою (почитати або розважити)

Продовжте цей список самі, і ви зрозумієте, що будь-якій дитині знайдеться справа до душі.

І ще кілька відповідей на запитання,  що часто виникають у батьків.

Як не виховати хлопчика занадто жіночним і не зробити з дівчинки одвічну «попелюшку».

Деякі батьки переживають, що хлопчики, які з ранього дитинства багато допомагають удома, виростуть занадто жіночними, «хатніми господинями» і «підкаблучниками». Але цього навряд чи слід боятися. Адже багато дорослих чоловіків зізнаються, що в дитинстві допомагали своїм мамам. Доручайте хлопчикові таку роботу, що вимагає фізичних зусиль: принести сумки, щось полагодити, зустріти вас із роботи (це теж є допомогою). Підкреслюйте його чоловічу роль і запевняйте, що без нього ви б нізащо не впоралися з якоюсь справою, тому що ви жінка. Ураховуйте інтереси дитини і не намагайтеся змусити її виконувати те, що їй не подобається. Наприклад, якщо хлопчикові не подобається мити посуд, то домовтеся, що це робитимете ви, а він відповідатиме за прогулянки із собакою й чищення сімейного взуття.

Батьків дівчаток турбує інше. А якщо їх донька, активно допомагаючи вдома сьогодні, звикне до «чорної» хатньої роботи й так на все життя й залишиться «попелюшкою»? Але ж так може відбутися лише в тому випадку, якщо ви самі не працюєте, навантажуючи тільки дитину. Якщо ж ви спільно прибираєте, чесно ділите між собою обов`язки, то навряд чи дівчинка все життя виконуватиме всю хатню роботу.Старший дошкільник – який він? Соціальний аспект підготовки до школи

21.10.2015, Консультації для вихователів Немає коментарів

         Ми багато знаємо про соціальний розвиток дошкільнят та адаптацію дитини до нового колективу. Але не знаємо, як складається повсякденне життя малюка серед однолітків, як він будує з ними та чужими для нього дорослими свої стосунки. У батьків часто виникає запитання чому дитина раптом втрачає бажання відвідувати дитячий садок, особливо, коли для цього немає видимих причин. Для того, щоб зрозуміти, чому малюк потребує перепочинку від повсякденного буття, треба дізнатися що його непокоїть чи бентежить. У становленні особистості дитини важливу роль відіграють стосунки з соціальним оточенням. Першим таким оточенням є родина, потім — колектив однолітків та дорослих у дитсадку і школі. Вперше з однолітками як доволі стабільною соціальною групою малюк зустрічається в дитячому садку. Міжособистісні взаємини, що виникають між дітьми, їхнє ставлення одне до одного, взаємні оцінки та очікування – вагомі складники гармонійного особистісного розвитку кожної дитини. Від місця і статусу малюка в дитячому колективі залежить формування гуманістично спрямованої особистості, відповідальної, впевненої у собі, психічно здорової, щасливої, з достатньо оптимальною самооцінкою. Уміння дитини керувати своєю поведінкою і способами спілкування, її здатність адекватно реагувати на те, що відбувається, орієнтуватися у нових обставинах, відчувати своє місце в товаристві інших — усе це є сферою соціального розвитку дитини.

НОВИЙ КОЛЕКТИВ — НОВИЙ ЖИТТЄВИЙ ЕТАП

         Входження дошкільника у дитячий колектив — завжди для нього новий життєвий етап. Є припущення, що чим молодша дитина, тим легше вона звикає до незнайомого оточення, бо для неї все нове, все хочеться помацати, потримати, бо їй до всього є діло. Малюк залюбки, хоч і тримаючись за мамин чи татів палець, обстежує (“обживає”) нову територію, сміливо підходить до інших, пропонує себе. І тільки згодом, коли усвідомлює, що поруч немає звичного оточення, що його вперше залишили сам на сам, нехай і з мізерними, однак, проблемами — до когось звернутися, з кимось погратися або й щось вирішити, — з’являються страхи, переживання, що може подеколи навіть призвести до нервових розладів, нехай і нетривалих. Чим старша дитина — тим більше таке входження змінює вже звичнийритм та спосіб життя. Адже вона вже вибудувала взаємини із середовищем і перебудуватися відразу їй важко.                                                                                                                                                       

ПРИСТОСУВАТИСЯ ДО РИТМУ КОЛЕКТИВНОГО БУТТЯ                                                                                     

        Абсолютно виправданим є законодавче закріплення обов’язковості дошкільної освіти для старших дошкільників. Це важливо не для тренування їх у читанні, лічбі, письмі — цього і багато чого іншого навчить школа, — а конче потрібно для того, щоб дитина пристосувалася до ритму колективного буття, до вимог, цінностей колективу однолітків. Адже непідготовленій до цього дитині досить важко знайти свою нішу в новому для неї шкільному життєвому просторі. З моменту, коли малюк стає членом групи однолітків, його індивідуальний розвиток неможливо розглядати й вивчати у відриві від взаємин з іншими дітьми цієї групи. Саме на основі досвіду спілкування з іншими дітьми формуються моральні якості юної особистості, насамперед ті, що визначають її ставлення до людей. Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут є великі потенційні можливості для розвитку дитини на засадах доступних їй моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад групи протягом кількох років, усталеність педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденне спілкування та спільна діяльність дошкільнят. У згуртованому колективі, який живе змістовним та повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи.                                                                                 

       Становище особистості в групі однолітків визначається поняттям соціально-психологічний статус, яке включає характеристики об’єктивного місця дитини у системі міжособистісних взаємин (ставлення ровесників до неї, зумовлене насамперед відповідністю рис її характеру та рольової поведінки груповим нормам і вимогам) та його суб’єктивного відображення особистістю (суб’єктивна оцінка, переживання, очікування певного ставлення від тих, хто оточує, та інтелектуально-емоційний відгук на нього).

ВДИВЛЯЮЧИСЬ У РІЗНІ “ДЗЕРКАЛА”.  Старшого дошкільника вже хвилює його репутація серед дітей, думка яких для нього важлива. Здобутий авторитет він намагатиметься відстоювати всіма доступними засобами. Він ладен змінити стереотипи власної поведінки, якщо однолітки її не схвалюють. Прийняття малюка групою значущих для нього дітей, дає йому психологічну стабільність та емоційний комфорт. А якщо такої групи в дитини немає? Якщо відносини з дівчатками й хлопчиками не складаються, а його контакти з ними суперечливі й нестійкі, як у 3-річних малюків? Чи справді оцінка, ставлення однолітків такі важливі для дошкільника? І чи можуть батьки або інші близькі дорослі компенсувати дитині брак спілкування з іншими дітьми? Одні вважають, що значущий дорослий здатен дати дитині все, якщо стане повноправним партнером в її життєдіяльності. Інші ж обстоюють думку, що дорослі не можуть повністю замінити дитині однолітків у грі, предметно-перетворювальній та інших видах діяльності, оскільки у кожного в цій діаді своя важлива роль. Усвідомлення малюком своєї індивідуальності, неповторності відбувається в процесі його спілкування з найближчим оточенням, в якому батькам відведено особливе місце. Їхня оцінка вчинків дитини, їхнє ставлення до неї є, по суті, “віддзеркаленням” малюка, що закладає основу самоусвідомлення як істотної складової становлення юної особистості.  На початку життєвого шляху дитини таких “дзеркал” зовсім мало. Спочатку вона дізнається про себе від матері, найпершого, найдобрішого, найспівчутливішого “дзеркала”, в якому малюк бачить своє відображення лише в найкращому вигляді. Ще нічого не досягнув, нічого не зробив, а вже ти найкращий, найрідніший, оточений турботою, що забезпечує комфорт та безпеку.

         Однак набутий досвід спілкування з близькими людьми зазнає неабияких випробувань у дитячому садку. Ті увагу, турботу і любов, що малюк отримував удома просто так, тепер серед нових дорослих та однолітків треба заслужити, та й своє відображення у нових “дзеркалах” дитині не завжди до вподоби. Більшість дітей досить успішно справляється з цією ситуацією та стосунки з новими людьми — дорослими та однолітками — поступово налагоджуються. Відмінність відображень у домашніх та нових “дзеркалах” або ж згладжується, або ж лишається істотною, але швидше збагачує дитину, аніж травмує її. Іноді нові “дзеркала” стають важливішими за попередні, оскільки у них дітлахи бачать себе дорослішими та самостійнішими.

НОВІ ОРІЄНТИРИ В РОЗУМІННІ СЕБЕ . З виходом за межі родинних стереотипів спілкування не лише збагачується соціальний досвід дитини, а й вона сама набуває здатності пізнавати власне “Я” з невідомих раніше сторін, що дуже важливо для особистісного зростання. У дитини ніби з’являються нові орієнтири щодо себе, розуміння самої себе. На жаль, не в усіх дітей “вихід у світ” буває успішним. Подеколи малому доводиться довго й болісно шукати свій шлях до інших дітей, причому не завжди ці спроби вдалі. Як на це реагувати, які робити висновки? Чи не перебільшуємо ми ролі дитячого товариства? Може, наш малюк настільки випереджає однолітків у розвитку, такий самодостатній, що йому з ними просто нецікаво, ось тому він і грається сам?

У будь-якій дитячій групі завжди можна виділити кілька категорій дітей, що різняться за активністю в налагодженні контактів з товаришами. Хтось сам проявляє ініціативу й після низки спроб і помилок таки знаходить свою групу дітей, з якими охоче проводить час. Інший довго приглядається до ігор одногрупників. Йому подобаються їхні забави, він би й не проти вступити до цього гурту, однак не може подолати своєї сором’язливості. Є й такі діти, якими однолітки відкрито нехтують, і це не завжди забіяки та розбишаки. Нерідко це малюки, які відрізняються від інших поведінкою, зовнішнім виглядом, інтелектом, який вищий або нижчий за середній рівень.

Причини, через які одні діти завжди є центровими і без проблем вливаються в будь-яку компанію, а інші не хочуть або ж не можуть завоювати прихильність товаришів, так ще достеменно й не виявлені. Існує думка, що товариськість — спадкова риса характеру. Водночас, дослідженнями доведено, що товариськість зумовлена раннім життєвим досвідом малюка. Якщо у віці немовляти він отримав достатньо тепла, турботи й любові, то відчуває довіру до навколишнього світу, що й робить його активнішим, сміливішим, підготовленим до нових відкриттів.

НЕ ВМІЮТЬ ГРАТИСЯ? Останнім часом спостерігається доволі тривожна тенденція — старші дошкільники та навіть молодші школярі не граються разом, так, як колись гралися їхні однолітки. Їхні контакти короткочасні, малозмістовні й непродуктивні.   З-поміж інших причин називають демографічну кризу: багато дітей одинці в сім’ї — ростуть без братів і сестер. Відсутність таких близькородинних дитячих контактів збіднює соціальний досвід дитини, її мислення не орієнтоване на колективні форми співбуття.

Якщо відсутність спілкування дитини з братами і сестрами не компенсована відвідуванням дитячого садка — саме закладу з цілоденним перебуванням у ньому, а не різних форм підготовки до школи чи раннього інтелектуального розвитку, де дитина приходить у колектив на кілька годин на тиждень і де головним завданням є научіння, що апріорі передбачає конкурентні відносини, то надалі у такого малюка неодмінно виникнуть проб¬леми з входженням у дитячий колектив. Ці діти здебільшого не контактні, зазнають труднощів у адаптаційний період: вони недовірливі, тривожні або ж занадто самолюбні. У дорослому житті це може зумовити проблеми у спілкуванні з протилежною статтю, вибудовуванні кар’єри тощо. В умовах сьогодення дітей конче потрібно вчити гратися, працювати, діяти разом, оскільки зміна життєвого устрою сучасного покоління призвела до того, що дитина опинилася у вимушеній ізоляції від однолітків. Безумовно, малюки не розучилися гратися, однак колективні ігри дедалі частіше підміняються іграми наодинці, іноді навіть і не з іграшками, а з комп’ютером. У результаті маємо формалізацію дитячих взаємин, агресивність, змагальність, емоційну глухоту. І це не може не насторожувати дорослих!

Дитина, яка не пройшла “школи” спілкування з однолітками, “випадає” з дитячого субкультурного середовища з його неписаними законами та правилами. Вона не володіє “дитячою” мовою спілкування, не гармонізує себе з дитячим соціумом, а, відтак, стає знехтуваною. Тож вона постійно проявляє невдоволеність, дратівливість, агресивність, з часом замикається в собі, впадає в депресію.

Чому ж малюкові буває так важко з іншими дітьми? Можливо, тому що в пошуках друзів за межами родини він шукає “добре дзеркало”, в якому його відображення було б максимально наближене до того, в яке він звик дивитися. Знайти товариша — означає самому створити таке дзеркало в руках іншого, в яке хотілося б дивитися, не відчуваючи відрази до себе.

Як же допомогти дитині? Вона не може обійтися без дитячого товариства, тож роль дорослого у тому, якою буде ця взаємодія, є значною. Інколи в дитячі взаємини варто втручатися — малюків треба вчити налагоджувати контакти, гідно виходити з конфліктної ситуації, миритися, розрізняти припустимі та неприпустимі способи впливу на інших. Рано чи пізно дошкільнята оволодівають адекватними для кожного конкретного випадку способами впливу на однолітків, що дуже важливо, адже від того, як складуться взаємини, якого досвіду спілкування з ровесниками вони набудуть до закінчення дошкільного віку — початку шкільного навчання, залежить, якою буде їхня компанія в підлітковому віці. Від адекватного, цілісного уявлення дорослого про новоутворення психічного розвитку в дошкільному віці, його знання базисних характеристик дітей, критеріїв та показників залежить точність та достовірність прогнозування кінцевого продукту педагогічного впливу, а отже і якість дошкільної освіти, — йдеться про конкретні форми поведінки, знання та вміння, різні види дитячої діяльності, здібності, які визначають успішність та продуктивність їх реалізації. Усе це має особливе значення для забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланками освіти.

НАДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВІЛЬНО ДІЯТИ.  Важливі умови повноцінного розвитку дошкільника — надання йому можливості вільно діяти та поводитися, оцінювати запропонований матеріал, оволодівати способами самоорганізації, саморегулювання та самоконтролю. За таких умов дитина вільно пізнає світ, проявляє ініціативу, впевнена у своїх здібностях. Довільність у сфері спілкування дошкільника з дорослими проявляється в тому, що для нього не є визначальним безпосереднє ставлення дорослого до його особи, винагорода або покарання. Значущим є поставлене перед ним завдання та умови, за яких воно має бути виконаним. Спілкування є при цьому контекстним, позаситуативним. Довільність у сфері спілкування з ровесниками проявляється у здатності вислуховувати пропозиції товаришів, узгоджувати з ними свої дії, змістовно спілкуватися, толерантно ставитися, задовольняти їхні прохання, досягати спільної мети. Дитина здатна допомагати, піклуватися, обирати способи спілкування, конструктивні форми розв’язування конфліктних ситуацій тощо.

ФОРМУВАТИ КОЛЕКТИВІСТСЬКІ ПОЧУТТЯ . Спільна діяльність породжує різні типи взаємин між учасниками залежно від того, наскільки правильно її організовує педагог. Це передусім дружня взаємодопомога, що характеризується реальним співробітництвом, готовністю допомогти товаришеві, який цього потребує. Взаємини партнерства, для яких характерне формальне співробітництво, що ґрунтується на розподілі праці та дотриманні принципу рівності для досягнення спільної мети. А також ¬взаємини ¬співіснування, сусідства, які проявляються у вболіванні кожного учасника за успіх власної частини роботи за відсутності будь-якого вболівання про спільний успіх. Прилучення дитини до спільної діяльності допомагає їй відчути й зрозуміти необхідність дотримуватися загальноприйнятих норм та правил взаємодії, формує вміння підпорядковувати свої особисті цілі й наміри груповим заради успіху загальної справи.

Правильно організована спільна діяльність дітей сприяє тому, що вони поступово навчаються поважати товаришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболівати не лише за свою частку праці, а й за роботу інших та її кінцевий результат.

Під час виконання колективних або групових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спільні переживання радості успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні. Проте було б неправильно вважати, що просто залучення дітей до спільної діяльності саме собою забезпечує формування колективістських почуттів.

Наголошуємо: хоча спільна діяльність старших дошкільників і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета — засвоєння дітьми правил взаємодії з однолітками, вправляння у позитивних формах спілкування з товаришами і турботливому ставленні до них. Значення спільної продуктивної діяльності для виховання дітей важко переоцінити, адже вміння правильно поводитися в процесі спільної діяльності вкрай необхідне маленькій людині для майбутньої участі в житті шкільного колективу, в громадській діяльності й водночас для формування моральних рис особистості. Звичайно, спільна діяльність лише тоді позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює для цього відповідні умови, попередньо готує дошкільнят до неї.

Взаємини, що складаються між дітьми стихійно, не завжди бувають позитивними, залишаючи відмітини в душі не лише того, кого образили, а й того, хто образив. Але це не означає, що дитину треба оберігати від товариства, щоб її, бува, не образили, не знехтували нею.

У школі на перший план вийде систематичне навчання, і тут стосунки з однолітками можуть стати або доброю підмогою, або ж істотною завадою. І ми, дорослі, маємо постійно про це пам’ятати, дбаючи про комунікативносоціальний розвиток кожного вихованця і вчасно вживаючи заходи, щоб за потреби виправити становище.  і самооцінка дошкільника

21.10.2015, Консультації для вихо

         У дитини паралельно з усвідомленням зовнішнього світу розвивається й усвідомлення себе, що приводить до створення Я, яке переважає над почуттями і мисленням. У дошкільному віці виникнення самосвідомості — найважливіше досягнення у розвитку особистості дитини. Усвідомлення дитиною власних дій через дорослих, які її оточують, є основою для формування самооцінки. Спочатку оцінка себе і своїх дій безпосередньо відображає оцінки інших людей, які керують її розвитком. Однак таке ставлення до себе ще не є самооцінкою, оскільки вона передбачає насамперед свідоме розуміння й оцінювання власних вчинків, якостей і можливостей. Це досягається лише у старшому дошкільному віці. Отже, шлях формування дитячої самосвідомості пролягає від усвідомлення власних дій через оцінювання їх іншими до самооцінки. Тому самооцінка є найскладнішим продуктом розвитку свідомої діяльності дитини, одним із основних новоутворень дошкільного віку. Самооцінка — компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості і можливості.
Оцінка дошкільником себе суттєво залежить від оцінки дорослого. Занижені оцінки послаблюють упевненість дитини в собі, завищені — спричинюють переоцінювання своїх можливостей і особистих якостей. Чим точніший оцінний вплив дорослого, тим адекватніше уявлення дитини про свої можливості і результати своїх дій. Попри те, сформовані уявлення про власні дії допомагають дошкільнику критично ставитися до оцінки дорослих, навіть протистояти їм. У молодшому дошкільному віці думки, оцінки дорослого не викликають жодних сумнівів у дитини. Старші дошкільники сприймають їх уже через призму власного досвіду, можуть навіть не погодитися з цими оцінними міркуваннями. Це відбувається на основі вміння аналізувати результати своїх дій, відокремлювати самооцінку від оцінки себе іншими. Пізнання дошкільником своїх можливостей відбувається як на основі спілкування з дорослими, так і на основі власного досвіду. Діти із завищеними або заниженими уявленнями про себе чутливіші до того, що думають і кажуть про них дорослі, легко піддаються їхнім впливам. Приблизно із 3-х років спілкування з однолітками починає все більше впливати на розвиток самосвідомості дошкільника, оскільки дорослого він сприймає як недосяжний еталон. Натомість цілком доступними, природними і зрозумілими для нього є порівняння з ровесниками. Взаємооцінка дошкільників розвиває здатність бачити себе з боку. Уміння дитини аналізувати результати власної діяльності залежить від уміння аналізувати результати інших дітей. У спілкуванні з однолітками формується здатність оцінювати іншу людину, що стимулює виникнення самооцінки. З віком самооцінка стає більш адекватною можливостям дитини, це зумовлюють продуктивні види діяльності, ігри за правилами, де вона бачить і порівнює свій результат (малюнок, конструкцію) з результатом інших дітей, дає собі правильну оцінку. На основі самооцінки дитина у взаємодії з ровесниками може зайняти егоїстичну, конкурентну або гуманну позицію.
Егоїстична позиція полягає в байдужості до інших дітей, зосередженні інтересів на предметах. Діти з такою позицією часто нічого не знають про своїх ровесників і навіть не завжди пам’ятають їхні імена, проявляють стосовно них грубість, агресивність. Це однаково шкодить як одноліткам, так і їм самим. Таких дітей не люблять, не хочуть з ними гратися, дружити, тому вони стають ще агресивнішими.

       Дитина з гуманною позицією ставиться до людей як до самоцінних особистостей, чутлива до їхнього внутрішнього стану, добре знає інтереси, настрої і бажання. За своєю ініціативою ділиться тим, що має, допомагає іншим, не думаючи про похвалу, отримуючи від цього радість і задоволенняУ дитини істерика в магазині? Що робити, щоб назавжди про це забути?

13.01.2016, консультації для бать

Спробуйте зрозуміти причини виникнення істерики у вашої дитини. Нам, батькам, треба знати це, оскільки тоді легше сприймаються самі капризи, ми не дратуємось і своєю поведінкою і діями ще більше не роздуваємо дитячу істерику.

Отже, які можуть бути причини:
1. Коли у дитини виникає істерика, одразу треба звернути увагу на фізіологічні моменти – можливо дитині жарко, вона хоче їсти чи пити, втомилась (оскільки ви вже другу годину ходите по магазинам). Якщо вони мають місце, якомога швидше спробуйте виправити ситуацію і усунути фізіологічний дискомфорт.

2. Всі діти егоцентричні по натурі – це значить, що вони нездатні дивитись на все що відбувається навкруги з точки зору інших людей, вони не можуть поставити себе на місце інших. Звичайно це все не тому, що вони не хочуть, а просто банально не можуть в силу особливостей розвитку психіки. Отже, діти не здатні зрозуміти, що може не вистачити грошей на продукти, через те що буде куплена іграшка і будуть вимагати свого, бо вони так ХОЧУТЬ.

3. У маленьких діток ще не розвинене відчуття часу і коли їм відмовляють, то вини думають, що відмова розповсюджується на «взагалі», тобто їм тяжко зрозуміти, що завтра чи ввечері можна буде купити щось (чи з’являться гроші, чи зайдете в магазин, де ви знаєте ця іграшка набагато дешевша).

3. Якщо діти не розуміють слово «Ні», тобто коли малеча не звикла, що їй відмовляють є ризик виникнення істерик не лише в магазині, а і в будь-якому іншому місці. Це тема меж і правил. Дитина перевіряє батьків, вибудовує межі дозволеного. Це окрема тема, на яку будуть окремі рекомендації.

4. Ще одна причина – ваш малюк маніпулює. Він сформував для себе зв’язок «якщо підключу сльози і плач – досягну свого».

Безпосередньо під час приступу істерики треба всім своїм видом показати дитині, що ви:

а) твердо стоїте на своєму;

б) слізьми і плачем дитина не досягне свого;

в) любити свою дитину навіть “таку”.

1. Це означає, що без приниження, фізичного і вербального насилля, криків дати дитині «перебіситись» при цьому СПОКІЙНО! стоячи поряд (можна займатися своїми справами – читати етикетку чи говорити по телефону, але мати дитину в полі зору).

2. Якщо дитина довгий час не може прийти в себе, ви можете сказати, що вам не подобається така її поведінка (а не сама дитина), і якщо вона не припинить, то ви її силою заберете з магазину додому! Важливо попередити, а потім і вчинити так як сказали! Повірте, таке доведеться зробити всього пару разів. Якщо ви робите все правильно істерики ставатимуть менш частими та менш тривалими. Діяти за таким планом інколи заважають почуття сорому, страху – «що подумають інші», «він б’ється головою, який жах, що скажуть інші». Намагайтеся відкинути ці почуття і сконцентруватись на власній дитині.

3. Якщо дитина вас чує, то ви можете сказати, що ви поряд, чекаєте коли дитина заспокоїться і чекаєте, коли зможете її обняти.

4. Якщо дитина більш менш заспокоїлась можна спробувати пояснити причину відмови. Крім того, треба дати можливість дитині зрозуміти, що ви її розумієте. Часто діти думають, що ми просто не знаємо, що вони хочуть, та коли ми скажемо, озвучимо це їм, наприклад, «Назар, я тебе почула і зрозуміла – ти хочеш машину, але в мене є гроші лише на продукти», сприйняти відмову легше.

Важливо попередити прояви істерик в магазині. Як це зробити:

1. Перед тим як йти до магазину обговоріть з малюком, що ви будете купляти, порадьтесь з ним і, якщо дитина доросла – визначте скільки грошей ви витратите. Наприклад, ми з моїм 2-річним сином пишемо списки – я свій, а він свій (звичайно він просто малює, але ним це сприймається як важлива справа!)

2. Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина, ще може влаштовувати істерики в магазині,нагадайте їй якої поведінки ви від неї очікуєте безпосередньо перед дверима магазину (не хватати все з поличок без просу, не кричати…)

3. Коли обираєте товар, попросіть дитину знайти необхідний (інколи можна зробити вигляд, що ви не можете щось знайти). Таким чином малеча відчуває відповідальність і свою значимість. Крім того, вона занята і тому нудитись в неї просто немає часу.

4. Якщо в магазині малюк чогось дуже хоче і ви бачите, що істерика “не за горами” –дістаньте олівець з листочком і напишіть в його власному «Списку бажань» і скажіть, що наступний раз (або коли ви вирішите) ви врахуєте його бажання і розрахуєте на це гроші. Таким чином дитина розуміє, що ви почули її і потурбуєтесь про те, що вона хоче. Ще один варіант, як можна вчинити, якщо дитину дуже зацікавила іграшка, яку ви не планували купляти – сказати «Яка гарна річ!Давай ми напишемо листа Дідові Морозу і розкажемо про цю річ – давай роздивимось її якомога краще, щоб описати всі деталі.» Звичайно, другий спосіб працює з молодшими дітьми допоки вони вірять в Діда Мороза.

5. Буває так, що черги біля каси надзвичайно великі і малюк втомлюється стояти. Спробуйте придумати нескладні ігри – порахувати, що купили, визначити, які кольори переважають, перечитати список… варіантів ігор дуже багато, все залежить від вашої фантазії.

6. Не забудьте похвалити свою дитину на виході із супермаркету за гарну поведінку. Звичайно похвала повинна бути описовою.

“ЯКІСНА ПОХВАЛА”

Такі оціночні слова, як хороший, гарний, фантастичний не зовсім підходять для якісної похвали. Якщо дитину так хвалять, у неї може виникнути відчуття типу«якщо я не зроблю щось добре, то мене засудять». Така похвала має зворотній бік: хвалити – значить оцінювати.

Тому хвалити треба правильно.

Якісна похвала складається з таких частин;

1. Опишіть, що ви бачите. «Я бачу чисту підлогу, рівно застелене ліжко і книги, акуратно виставлені в ряд на поличці»
2. Опишіть, що ви відчуваєте. «Так приємно заходити до цієї кімнати!»

3. Узагальніть все яким-небудь словом: «Ти склав свої олівці, крейду і ручки і розклав їх в різні коробки. Ось що я називаю організацією!». Суть в тому, щоб знайти таке слово, яке «продемонструє» вашій дитині щось таке, чого вона не знала про себе раніше. Таким чином з наших описів діти дізнаються про свої сильні сторони.16 питань, відповіді на які мають знати усі діти Якщо ваша дитина знає відповіді

 

на ці 16 запитань – можете бути Безпека дітей – одне з найбільш важливих питань, які турбують батьків. Якщо ви хочете бути впевнені, що ваше чадо не потрапить в небезпечну ситуацію, вам слід заздалегідь навчити дитину правилам поведінки. Запитайте це свою дитину. Не виключено, що відповіді дитини стануть для вас несподіванкою. 1. Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері? 2. Візьмеш ти цукерку у незнайомої жінки? 3. Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома? 4. Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Допоможеш ти йому? 5. Що потрібно робити, якщо на тебе нападає зграя собак? 6. Підеш ти в гості до ровесника, з яким щойно познайомився? 7. Що робити, якщо ти відчув вдома запах газу? 8. Якщо ти чекаєш ліфт і до тебе підійшли незнайомець, ти поїдеш з ними разом? 9. Що слід робити, якщо ти помітив, що за тобою стежать? 10. Кому можна відкривати двері, якщо ти один вдома? 11. Що ти будеш робити, якщо незнайомець схопив тебе і не відпускає? 12. Як ти вчиниш, якщо загубишся в натовпі людей? 13. Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози? 14. Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті погрожує тобі або твоїм близьким? 15. Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш? 16. Чи можна брати aптечку з лікaми, коли батьків немає вдома?Шановні батьки! Ми з Вами разом зацікавлені у гармонійному розвитку . Сподіваємося, що ці поради допоможуть Вам! 1. Знайомте дітей з усіма видами мистецтва. 2. Відвідуйте з ними театри, концерти, виставки , циркові вистави, музеї тощо. 3. Читайте дітям авторські та народні казки, дитячу літературу. 4. Заохочуйте дітей до імпровізованої драматизації казок, пісень, віршів. 5. Пропонуйте дітям придумувати свої казки й відображати у малюнках, грі, діях. 6. Виготовляйте разом з дітьми різні види лялькового театру (настільний, театр-рукавичка, тіньовий, пальчиковий тощо). 7. Дозволяйте дітям переглядати дитячі передачі, фільми, мультфільми. 8. Організовуйте домашні концерти, на яких діти будуть виконувати не тільки знайомі пісні та таночки, а й придумані. 9. Дозволяйте дітям фантазувати, виявляти творчість. 10. Розвивайте у своїх дітях творчі здібності шляхом відвідування музичних шкіл, театральних гуртків та студій. Бажаємо Вам успіху! багатого емоційного світу дитини важко уявити без іграшок. Саме вони дозволяють дитині виразити свої відчуття, досліджувати навколишній світ, вчать спілкуватися і пізнавати себе. Вибір іграшок для дитини - дуже важлива і серйозна справа. Тільки сама дитина здатна вибрати з величезної кількості іграшок саме те, що їй необхідне. У кожної дитини має бути така іграшка, якій вона може поскаржитися, яку посварити і покарати, пожаліти і втішити. Саме вона допоможе подолати їй страх самотності, коли батьки кудись підуть, страх темноти, коли вимикається світло і треба заснути, але не наодинці, а з подружкою-іграшкою. Поза сумнівом, у дитини має бути певний набір іграшок, які сприятимуть розвитку її сприйняття, мислення, кругозору, що дозволяють їй програвати реальні і казкові ситуації, наслідувати дорослим. Серед них: 1. Іграшки з реального життя: лялькове сімейство (може бути і сім'я звіряток), ляльковий будиночок, меблі, посуд, машини, човен, каса, ваги, медичне і перукарське приладдя, годинник, пральні машини, плити, телевізори, крейда і дошка, музичні інструменти, залізниці, телефон та ін. 2. Іграшки, що допомагають «виплеснути» агресію: солдатики, рушниці, мечі, надувні груші, подушки, гумові іграшки, скакалки, кеглі, дротики для метання та ін. 3. Іграшки для розвитку творчої фантазії і самовираження: кубики, матрьошки, пірамідки, конструктори, азбуки, настільні ігри, розрізні картинки або листівки, фарби пластилін, мозаїка, набори для рукоділля, нитки, шматочки тканини, папір для аплікацій, клей тощо. Для 2-річних дітей доречними будуть великий різнокольоровий м'яч, який не закочується під меблі, пірамідки, м'які та пухнасті іграшки, які діти вже не тягнуть до рота, а ось засинають з ними дуже добре. Велика пластмасова машина або коробка вже з цього віку привчатиме дитину до акуратності, самостійності, оскільки в них повинні складатися після гри кубики, м'ячі, гумові і м'які іграшки. Добре, якщо вже в цьому віці у малюка буде своє ігрове місце в квартирі, а у іграшок теж свій будиночок. У три роки набір іграшок розширюється. До яскравих, різноколірних, з чіткою формою іграшок додаються прості конструктори, які малюки збирають разом з дорослими, завжди при цьому випробовуючи задоволення і захоплення від того, що з дивних шматочків може вийти чудова, зрозуміла дитині фігураіграшка. Діти грають у «доньки-матері», в «тата і маму», в «крамницю», в «лікаря», «дитячий садок» тощо. Іграшки в цьому віці збільшуються в розмірах (велика лялька, великий ведмідь). Доцільно придбати дитині обладнання для перукарні, чайний і столовий сервіз, приладдя доктора Айболитя, меблі й інші предмети, що відображають різні сторони реальності. Основна вимога - «побутові іграшки» мають бути схожими на «оригінал» і бути досить міцними. В чотири роки рольова гра стає основним видом діяльності дитини. Ускладняються зміст гри, багато іграшок стають непотрібними, оскільки дитяча фантазія здатна перетворити конкретні предмети на уявні. Так, олівець може стати чарівною паличкою, зелене листя - грошима, намальовані орнаменти на папері - килимами в ляльковій квартирі. Саме тому в такому віці найбільшу користь дитині принесуть не дорогі і даремні іграшки, а функціональні, нехай навіть зроблені своїми руками. Десь у п'ять років крупні іграшки поступово перестають займати дитину і переміщаються з ігрової зони на крісла, ліжка, шафи. А ось набори звіряток, солдатиків, лялькових сімей завойовують інтерес і емоції дитини. З'являється велика можливість для програвання різних варіантів з одними і тими ж іграшками. Шестирічній дитині вже цікавіші не статичні і конкретні іграшки - вона буде рада незвичайному конструктору, моделям кораблів і літаків, красивим фломастерам і цікавій настільній грі, розбірному роботу-трансформеру, набору для шиття і в'язання. Дітям дуже подобаються іграшки, зроблені власними руками, особливо, якщо вони стають корисними для інших. Діти люблять у цьому віці робити іграшки-подарунки (кухонні прихватки, серветки, прикраси). Радість і гордість викликає в дитині той факт, що він вміє робити добро навколишнім. Іграшкові магазини йдуть на другий план, а найбільший інтерес у дітей викликають прилавки з канцелярським приладдям, будівельними матеріалами, нитками і ґудзиками. Дитина сама готує себе до зміни виду діяльності і шкільного навчання. Надалі дитина сама зробить «інвентаризацію» своїх іграшок. Ніколи не примушуйте дитини своїми руками викидати зламані або застарілі іграшки! Для неї це символи її розвитку, з кожною пов'язані позитивні емоції і переживання. Це її дитячі спогади, це її друзі. Доречнішим буде відремонтувати їх і віддати іншим дітям, подарувати у дитячий садок, дитині, якій не пощастило і батьки не купують їй іграшок. Які іграшки не можна купувати дітям? В першу чергу, купуючи іграшку для будь-якого віку, звертайте увагу на матеріали, з яких виготовлена річ. Дуже часто дешеві несертифіковані дитячі іграшки містять такі небезпечні речовини, як свинець, кадмій, нікель, миш'як. Крім матеріалу, звертайте увагу на зовнішній вигляд іграшок. На прилавках магазина можна знайти іграшки на будь-який смак і колір. У гонитві за неординарністю не забувайте про розвивальний та виховний вплив іграшки на дитину. Дитячі іграшки є провідниками малюків у світ дорослих. Через ігри в свідомість дітей закладаються перші установки на життя. І дорослі несуть за це відповідальність! Даруйте своїм дітям радість не тільки у дні народження і на Новий рік, але й просто так, від гарного настрою. Грайтеся з дітьми щодня!«Як Розвиток багатого емоційного світу дитини важко уявити без іграшок. Саме вони дозволяють дитині виразити свої відчуття, досліджувати навколишній світ, вчать спілкуватися і пізнавати себе. Вибір іграшок для дитини - дуже важлива і серйозна справа. Тільки сама дитина здатна вибрати з величезної кількості іграшок саме те, що їй необхідне. У кожної дитини має бути така іграшка, якій вона може поскаржитися, яку посварити і покарати, пожаліти і втішити. Саме вона допоможе подолати їй страх самотності, коли батьки кудись підуть, страх темноти, коли вимикається світло і треба заснути, але не наодинці, а з подружкою-іграшкою. Поза сумнівом, у дитини має бути певний набір іграшок, які сприятимуть розвитку її сприйняття, мислення, кругозору, що дозволяють їй програвати реальні і казкові ситуації, наслідувати дорослим. Серед них: 1. Іграшки з реального життя: лялькове сімейство (може бути і сім'я звіряток), ляльковий будиночок, меблі, посуд, машини, човен, каса, ваги, медичне і перукарське приладдя, годинник, пральні машини, плити, телевізори, крейда і дошка, музичні інструменти, залізниці, телефон та ін. 2. Іграшки, що допомагають «виплеснути» агресію: солдатики, рушниці, мечі, надувні груші, подушки, гумові іграшки, скакалки, кеглі, дротики для метання та ін. 3. Іграшки для розвитку творчої фантазії і самовираження: кубики, матрьошки, пірамідки, конструктори, азбуки, настільні ігри, розрізні картинки або листівки, фарби пластилін, мозаїка, набори для рукоділля, нитки, шматочки тканини, папір для аплікацій, клей тощо. Для 2-річних дітей доречними будуть великий різнокольоровий м'яч, який не закочується під меблі, пірамідки, м'які та пухнасті іграшки, які діти вже не тягнуть до рота, а ось засинають з ними дуже добре. Велика пластмасова машина або коробка вже з цього віку привчатиме дитину до акуратності, самостійності, оскільки в них повинні складатися після гри кубики, м'ячі, гумові і м'які іграшки. Добре, якщо вже в цьому віці у малюка буде своє ігрове місце в квартирі, а у іграшок теж свій будиночок. У три роки набір іграшок розширюється. До яскравих, різноколірних, з чіткою формою іграшок додаються прості конструктори, які малюки збирають разом з дорослими, завжди при цьому випробовуючи задоволення і захоплення від того, що з дивних шматочків може вийти чудова, зрозуміла дитині фігураіграшка. Діти грають у «доньки-матері», в «тата і маму», в «крамницю», в «лікаря», «дитячий садок» тощо. Іграшки в цьому віці збільшуються в розмірах (велика лялька, великий ведмідь). Доцільно придбати дитині обладнання для перукарні, чайний і столовий сервіз, приладдя доктора Айболитя, меблі й інші предмети, що відображають різні сторони реальності. Основна вимога - «побутові іграшки» мають бути схожими на «оригінал» і бути досить міцними. В чотири роки рольова гра стає основним видом діяльності дитини. Ускладняються зміст гри, багато іграшок стають непотрібними, оскільки дитяча фантазія здатна перетворити конкретні предмети на уявні. Так, олівець може стати чарівною паличкою, зелене листя - грошима, намальовані орнаменти на папері - килимами в ляльковій квартирі. Саме тому в такому віці найбільшу користь дитині принесуть не дорогі і даремні іграшки, а функціональні, нехай навіть зроблені своїми руками. Десь у п'ять років крупні іграшки поступово перестають займати дитину і переміщаються з ігрової зони на крісла, ліжка, шафи. А ось набори звіряток, солдатиків, лялькових сімей завойовують інтерес і емоції дитини. З'являється велика можливість для програвання різних варіантів з одними і тими ж іграшками. Шестирічній дитині вже цікавіші не статичні і конкретні іграшки - вона буде рада незвичайному конструктору, моделям кораблів і літаків, красивим фломастерам і цікавій настільній грі, розбірному роботу-трансформеру, набору для шиття і в'язання. Дітям дуже подобаються іграшки, зроблені власними руками, особливо, якщо вони стають корисними для інших. Діти люблять у цьому віці робити іграшки-подарунки (кухонні прихватки, серветки, прикраси). Радість і гордість викликає в дитині той факт, що він вміє робити добро навколишнім. Іграшкові магазини йдуть на другий план, а найбільший інтерес у дітей викликають прилавки з канцелярським приладдям, будівельними матеріалами, нитками і ґудзиками. Дитина сама готує себе до зміни виду діяльності і шкільного навчання. Надалі дитина сама зробить «інвентаризацію» своїх іграшок. Ніколи не примушуйте дитини своїми руками викидати зламані або застарілі іграшки! Для неї це символи її розвитку, з кожною пов'язані позитивні емоції і переживання. Це її дитячі спогади, це її друзі. Доречнішим буде відремонтувати їх і віддати іншим дітям, подарувати у дитячий садок, дитині, якій не пощастило і батьки не купують їй іграшок. Які іграшки не можна купувати дітям? В першу чергу, купуючи іграшку для будь-якого віку, звертайте увагу на матеріали, з яких виготовлена річ. Дуже часто дешеві несертифіковані дитячі іграшки містять такі небезпечні речовини, як свинець, кадмій, нікель, миш'як. Крім матеріалу, звертайте увагу на зовнішній вигляд іграшок. На прилавках магазина можна знайти іграшки на будь-який смак і колір. У гонитві за неординарністю не забувайте про розвивальний та виховний вплив іграшки на дитину. Дитячі іграшки є провідниками малюків у світ дорослих. Через ігри в свідомість дітей закладаються перші установки на життя. І дорослі несуть за це відповідальність! Даруйте своїм дітям радість не тільки у дні народження і на Новий рік, але й просто так, від гарного настрою. Грайтеся з дітьми щодня! формуванню заниженої самооцінки дитини?» Діти із заниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі діти погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні. Занижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред'являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах. Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку дитини. Для цього батькам можна порадитись ставитись більш уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей, а ще допомогти синові чи доньці правильно та об'єктивно оцінювати себе. ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУВАЮТЬСЯ У ПСИХІЦІ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА? Психічні функції дитини наприкінці дошкільного дитинства не тільки перебудовуються, але й інтенсивно розвиваються. Формуються нові і важливі сенсорні здібності. Помітно зростають можливості розумової діяльності, діти можуть виділяти істотне у явищах навколишньої дійсності, можуть порівнювати ці явища, виявляти ознаки схожості та відмінності у них. Психологами встановлено, що саме в цьому віці формуються умови для розвитку в наступному понятійного логічного мислення. Значна перебудова психічного світу дитини 6-го року супроводжується не менш яскраво вираженими змінами в активності головного мозку: за своїми функціональними характеристиками він набуває здатності засвоювати та переробляти значну за об'ємом та більш складну за якістю інформацію. для батьків:

 «Роль спілкування для малюка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правильне спілкування дітей і батьків

Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною.

Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім'ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам'ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.

У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.

У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім'ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.

Способи позитивного спілкування з дітьми такі.

 Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.

Але іноді батькам легше на рівні почуттів сприймати своїх дітей, ніж висловити їм це на ділі. Батькам важливо демонструвати своїм дітям, що вони люблять і приймають їх. Батьки можуть зробити це як вербальним (словесним), так і невербальним способом. Вербально вони можуть просто розповісти своїм дітям про те, що приймають їх такими, якими вони є. При цьому важливо акцентувати увагу на позитивному сприйнятті. Наприклад, коли дитина сама прибирає свої іграшки після того, як закінчила грати, батьки можуть сказати про те, що вони цінують її: «Я дуже ціную, коли ти прибираєш іграшки без підказки». Під час розмови з дітьми батькам слід бути обережними в тому, що вони кажуть і як вони це кажуть. Усе, що батьки кажуть своїм дітям, указує на те, що вони відчувають по відношенню до них. Наприклад, якщо батьки кажуть щось на зразок: «Не заважай мені зараз. Я зайнятий!», діти можуть подумати, що їхні бажання й потреби не важливі.

Невербально батьки можуть продемонструвати дітям своє прийняття їх за допомогою жестів, міміки та інших несловесних форм зовнішнього вираження емоцій і почуттів. Батькам необхідно постаратись усунути такі прояви, як крик та імітована байдужість, коли вони не звертають увагу на своїх дітей. Така поведінка заважає ефективному спілкуванню. Батькам належить навчитись демонструвати своє прийняття тими способами, які їхні діти зможуть зрозуміти правильно. Практика неодмінно приведе вас до досконалості.

Спілкуйтесь на рівні вашої дитини. Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як,«не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись тощо. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку/матері (бачать його/її погляд), вони будуть менше боятись його/її слів.

Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід'ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їхніми висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:

Ø  Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.

Ø  Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.

Ø  Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.

Ø  Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з'ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.

Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.

Формулюйте правильні запитання. Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.

При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.

Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування. Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім'ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім'ї дається час висловитися, щоб його почули інші.

Час, відведений для сімейного спілкування, не обов'язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім'я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім'ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім'я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.

Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.

Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з'ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, що можуть виявитися хибними.

 

Готуємося до школи

 Чи готова дитина до школи? Як допомогти дитині пристосуватися до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошколят. Але дати правильну відповідь навіть досвідченим мамам і папам не завжди легко. Існує багато психологічних тестів, по яких можна дізнатися про загальну шкільну зрілість дитини. Але проводити їх і знатися на отриманих результатах – справа спеціалістів-психологів. Тож пропонуємо елементарний спосіб перевірки, доступний абсолютно всім батькам. Отже, спершу поставте дитині наступні запитання. Якщо вона відповість на них без зусиль, то, значить, його психічний розвиток відповідає календарному віку і свідчить про готовність дитини навчатися в загальній середньо освітній школі. Запитання для дитини 5-6 років 1. Як тебе звуть? 2. Як звуть твою маму, папу, сестричку, братика? 3. Ти дівчинка чи хлопчик? Ким ти будеш, коли виростеш і станеш дорослим: чоловіком чи жінкою? 4. Зараз ранок, день чи вечір? 5. Ти любиш малювати? Якого кольору цей олівець, стрічка? 6. Скільки пальців у тебе на руці? Покажи два пальчики, три? 7. Скільки оченят у ляльки? А у тебе? Для чого потрібні очі, вуха? 8. Що роблять віником, олівцем, ложкою? 9. Коли можна кататись на санчатах: взимку чи влітку? Чому? 10.Коли можна купатися в річці: взимку чи влітку? Чому? 11.Яких ти знаєш звірів, птахів? Хто більший: коза чи корова? У кого більше ніг: у собаки чи у півня? Запитання для дитини 6-7 років: 1.Назви своє прізвище, ім’я, по батькові. 2.Хто старший: ти чи твій брат, сестра? 3.Скільки тобі років? А скільки буде через рік, два роки? 4. Коли ти снідаєш: вранці чи увечері? Обідаєш: вранці чи вдень? Що буває раніше: обід чи сніданок, день або вечір? 5. Де ти живеш? Де працюють твої папа, мама? Ким ти хочеш бути, коли виростеш? 6. Яка зараз пора року – літо чи осінь, зима чи весна? Чому ти так вважаєш? 7. Чому сніг буває взимку, а літом його немає? 8. Що робить листоноша, лікарка, вчитель? Хто лікує, а хто навчає? 9. Що більше – 8 чи9; 5 чи3? Порахуй від 6 до 9, від 5 до 3? 10. Покажи свою ліву руку, праве вухо. Що знаходиться справа (зліва) від тебе в цій кімнаті? 11. Що потрібно зробити, коли випадково зламав чужу річ? Не дивуйтесь, якщо питання вам здалися дуже простими. У практиці багатьох педагогів зустрічалися діти, які не змогли відповісти на багато з них. Для кожного батька нормально вважати, що його дитя найрозумніше. Але інколи дитя не може відповісти на якісь з цих питань просто тому, що батьки не вважали за потрібне йому це пояснити. Вони просто гадали, що їх чудове маля саме знає такі елементарні речі. Щоб допомогти налаштуватися на новий ритм життя, краще говорити дитині: · У тебе все вийде, якщо ти трохи попрацюєш(постараєшся). · В школі можна багато чого нового дізнатись і багато чому навчитися, варто лише захотіти. · У класі можна знайти нових хороших друзів, хоча цілком ймовірно, що не всі діти в класі тобі одразу сподобаються. Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів, можливо, у вас є хороші знайомі зі шкільних часів, з якими ви до цих пір підтримуєте стосунки. Дитині буде цікаво дізнатися, що дружні стосунки можуть тривати такий довгий час. Поясніть дитині, що спочатку вона може сумувати за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватися чужим. Це відчуття поступово пройде, учні зазвичай швидко звикають до школи та до нового оточення. Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі. Розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Можете поділитися і своїми теперішніми відчуттями, пояснити свої хвилювання, які пов’язані з першим вересня. Але важливо щоб ваші шкільні згадки та сьогоденні турботи не стали додатковим джерелом хвилювань для дитини. Налаштуйте дитину на те, що у неї будуть нові обов’язки. Підкресліть, що тепер вона підросла, стала доросліше. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно без зайвого тиску. Оцінки — це важлива складова шкільного життя. Аби зменшити можливі хвилювання дитини з приводу оцінок, за час, що залишився до школи, спробуйте навчити її самої оцінювати те, що вона робить. Наскільки вона сумлінно попрацювала, чи все зробила, що могла. Для того, щоб навчити дитину цьому, необхідно: · Самому максимально об’єктивно оцінювати результати роботи майбутнього школяра. · Порівнювати різні результати діяльності дитини, обговорювати причини успіхів і невдач. · Регулярно з’ясовувати, що саме дитина думає з приводу своєї роботи, як її оцінює, що у нього вийшло, що не вийшло, чому? Важливо звернути увагу на те, що порівнюються результати та досягнення дитини з його ж власними успіхами, аби побачити рух і зростання відносно самого себе. Ще одна причина, чому не можна порівнювати з досягненнями інших діток, бо це може спричинити зниження самооцінки. · Виражати впевненість в силах дитини, переконаність в тому, що його результати будуть хорошими. Навіть коли дитині щось не вдається зробити вдало. · Підтримувати прагнення до творчості, розвитку і працьовитість. Коли дитина навчиться сама оцінювати свою діяльність, вона відчуватиме себе набагато впевненіше, тому що матиме власне більш менш адекватне уявлення про зроблене. Отже, ваше дитя в цілому буде менш залежним від думки і оцінки оточення. Також дуже важливо, щоб дитина добре розуміла, що шкільні відмітки — це лише оцінка зробленого зараз, а не його особи в цілому! Підтримуйте та розвивайте впевненість дитини в собі, у власних силах — це дуже необхідно для хорошого самопочуття дитини в школі. У будь-якому випадку, любіть свою дитину такою як є, навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником! Правила для батьків Покажіть дитині майбутню школу! Обов’язково влаштуйте малюкові докладну екскурсію. Зайдіть всередину школи, покажіть першокласникові місце, де він буде проводити навчальний час — клас, спортивний зал, їдальню, туалет, медпункт та інше. Це все необхідно, щоб малюк звик і запам’ятав, що де знаходиться. І не губився, особливо в перші дні. Зверніть увагу — прогулянки до школи потрібно здійснювати якомога частіше, щоб дитина добре запам’ятала дорогу (на випадок, якщо з часом буде ходити або повертатися з школи самостійно). А також — щоб розрахувати, скільки часу займає дорога до школи, спокійним кроком, без поспіху і страху запізнитися. Навчіть дитину збирати речі до школи! Поясніть майбутньому першокласнику, що необхідно навчитися самостійно готуватися до навчального дня: одягати форму, збирати рюкзак. Батьки повинні показати, що і куди класти, щоб у портфелі легко можна було знайти потрібну річ. Привчіть дитину рано прокидатися! Щоб дитина не позіхала на першому уроці, Вам доведеться змінити розпорядок дня — і поступово привчити вставати раніше (попередньо розрахуйте, в який час повинна вставати дитина, щоб встигати зібратися в школу без поспіху). Місяця до початку занять якраз вистачить, щоб звикнути до нового розкладу без стресу для організму. Привчайте до порядку в кімнаті! Можна у формі гри — показати і розповісти, як важливо, щоб кожна річ знаходилася на своєму місці. Придумайте разом з малюком, де будуть «жити» олівці, книги, зошити, фломастери, портфель, шкільна форма та інше. І поясніть, як важливо, щоб кожна річ знаходилася на своєму місці. Головне, щоб дитина звикла дотримуватися порядку і чистоти у себе в кімнаті. Не лякайте школою і поганими оцінками! Навіть якщо дитя не слухається або погано себе веде, не варто його лякати (нехай навіть у виховних цілях) фразами типу «скоро розпочнеться доросле життя», «в школі тебе навчать, як себе поводити», «якщо не будеш слухатися, вчителька тебе покарає»та інше. А також нехай малюк завжди знає, що до школи він йде за знаннями, а не за оцінками Як зробити для дитини початок навчального року приємним? Напевно, багато хто з нас зараз з радістю б повернулися в ті часи, коли ми ходили до початкової школи. Безтурботне дитинство, шкільні товариші, цікавіуроки і улюблені вчителі. Стоп! А коли вам було 7- 10 років, ви так само сильно любили школу? Обожнювали вчителів? Дружили абсолютно з усіма дітьми в класі? У маленького дитячого суспільства теж є свої важливі проблеми - проблеми в спілкуванні з однолітками, проблеми з уроками, проблеми з вчителями. Літо закінчилося, почалася дощова осінь, все рідше наші школярі бувають на свіжому повітрі, все частіше їм доводиться сидіти над книжками. Нам, дорослим, теж буває важко повертатися на роботу з відпустки. Але ми ж на своїй роботі, принаймні, отримуємо гроші. І, якщо вже начальник зовсімозвереет, можемо звільнитися, пославши начальника куди подалі. А дитина в школі отримує не зарплату, а оцінки. І послати вчителя подалі він не зможе, навіть якщо дуже цього захоче. Найчастіше в перші дні вересня школяр перебуває у відмінному настрої, вінрадий зустрічі з друзями, нових знайомств, нових занять. Але з кожним днем задають все більше уроків, вчителі лаються, читати книгу зовсім не хочеться, а кращий друг не дає списувати. Що ж ви можете зробити, щоб підняти настрій своєму маленькому школяру і пробудити в ньому інтерес до навчання? Почнемо з одягу. Майже всі батьки купують в кінці серпня новий спортивний костюмчик, брюки, туфлі для своєї дитини. Нам важливо, щоб речі були теплими і практичними. А ось дитині важливо, щоб речі були гарними й модними в його розумінні. Важливо й те, якими шкільними письмовими приладдям користується ваша дитина. Важливо, щоб дитина не відчувала себе обділеною серед інших дітей. Якщо у всіх в класі будуть красиві яскраві зошити і пенали, а у нього немає, навряд чи ви дочекаєтеся від своєї дитини особливого завзяття до знань. Багато батьків упевнені, що барвисті обкладинки зошитів будуть відволікати дитину від навчання, але це не так! Робити в них уроки набагато приємніше. Вам здається, що п'ятий набір фломастерів вашій дитині абсолютно не потрібний? Дуже навіть потрібний! Адже в ньому зовсім інші відтінки. Чи відзначають ви успіхи у навчанні? Малюк закінчив чверть на одні п'ятірки? Це відмінний привід спекти торт, приготувати його улюблену смажену курочку і відзначити закінчення чверті в сімейному колі! А що, якщо в щоденнику крім п'ятірок є четвірки і трійки? Нічого страшного! Наявність трійок не привід скасовувати чаювання з тортом. Дитині важливо знати, що ви любите його не за оцінки. Наявність трійок і двійок - це ваша вина, а не вашої дитини. Просто в наступній чверті приділіть більше уваги спільного виконання домашніх завдань, і оцінки стануть значно краще! Святковий стіл накривати стоїть не тільки після закінчення чверті, а й першого вересня. Адже початок навчального року - це дуже важливий день для маленького школяра, це його свято, а свята обов'язково потрібно відзначати! Поради батькам, діти яких ідуть в перший клас Початок навчання дитини у 1-му класі - це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини. Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання. Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра - стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання. У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається? Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи. Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.«ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї»

(Консультація для батьків)

 

 

 

Праця - найважливіший засіб виховання, починаючи з дошкільного віку; у процесі формується особистість дитини, складаються колективні взаємовідносини.

Праця дітей дошкільного віку є найважливішим засобом виховання. Весь процес виховання дітей в дитячому садку може і повинен бути організований так, щоб вони навчилися розуміти користь і необхідність праці для себе й для колективу. Ставитися до роботи з любов’ю, бачити в ній радість – необхідна умова для прояву творчості особистості, її талантів. Праця завжди була основою для людського життя і культури. Працьовитість і здатність до праці не дається від природи, але виховується з раннього дитинства. Праця має бути творчою, бо саме творча праця, робить людину духовно багатою. Різноманітні види праці неоднакові за своїми педагогічними можливостями, їх значення змінюється на тому чи іншому віковому етапі. Якщо, наприклад,  самообслуговування більше виховне значення має в молодшихгрупах – воно привчає дітей до самостійності, до подолання труднощів озброює навичками, то на щаблі старшого дошкільного віку ця праця не вимагає зусиль, для дітей стає звичним.

 

Самообслуговування – це постійна робота про чистоту тіла, про порядок костюма, готовність зробити для цього все необхідне і зробити без вимог, з внутрішньої потреби, дотримувати гігієнічні правила. Зрозуміло, що такого ставлення дітей до праці із обслуговування можна домогтися копіткою систематичною роботою в дитячому садку і сім’ї. Самообслуговування є основним видом праці маленької дитини. Привчати дітей самих одягатися, вмиватися, їсти, прибиратиза собою іграшки на місце формулює у них самостійність, меншу залежність від дорослого, впевненість у своїх силах, бажання і вміння подолати перешкоди

 

Праця дітей в природі.

Праця дітей в природі пов’язана з розширенням кругозору дітей, отриманням доступних знань. Наприклад, по грунті, посадковому матеріалі, трудових процесів, знаряддях праці. Праця в природі сприяє розвитку спостережливості, допитливості дітей, виховує в них інтерес до сільгосподарської праці, повагу до людей, які ним займаються. Праця в природі допомагає виховати любов до неї.

 

Ручна праця – розвиває конструктивні здібності дітей, корисні практичні навички та орієнтування, формує інтерес до роботи, готовність до неї, впорається з нею, вміння оцінити свої можливості, прагнення виконати роботу якомога краще (міцніше, стійкіше, витонченіше, акуратніше). У процесі праці діти знайомляться з найпростішими технічними пристосуваннями, освоюють навички роботи з деякими інструментами, навчаються дбайливо ставитися до матеріалів праці, знарядь. Діти на досвіді засвоюють елементарні уявлення про властивості різних матеріалів: матеріал піддається різним перетворенням, з нього можна робити різноманітні речі. Так навчаючись виготовленням корисних предметів із щільного паперу, діти дізнаються, що її можна складати, різати, склеювати.

 

Особливе значення в процесі морального виховання дитини має праця. У праці формуються такі якості особистості, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціативність. Виконання певних посильних трудових обов’язків сприяє вихованню у дитини почуття відповідальності, чуйності, доброзичливості. Для формування всіх цих якостей в сім’ї є найсприятливіші умови. Тут всі справи і турботи спільні, загальні. Спільна з батьками або іншими членами сім’ї праця спонукає дитину допомагати один одному, робити щось для всіх. Як долучити дитину до праці? У сім’ї діти постійно бачать, що батьки роблять: готують їжу, прибирають квартиру, перуть білизну, шиють тощо. Спостереження за тим, як виконують виконують дорослі ці повсякденні справи, поступово допомагає дитині зрозуміти їх значимість і ставлення батьків до праці: мама прийшла з роботи втомлена, але повинна готувати вечерю для всіх, тато йде в магазин за продуктами. Слід пам’ятати, що дитячі спостереження можуть мати споглядацький характер. Щоб приклад членів сім’ї став для дитини керівництвом до дії, дорослі можуть супроводжувати свою роботу поясненнями. Це зазвичай привертає до себе увагу дітей, вони задають питання, намагаються допомогти батькам. Необхідно пам’ятати і батькам і про важливість ознайомлення дитини з їх працею на виробництві, про, те, що вони роблять і яку користь приносять людям; наприклад, мама – лікар, вона лікує хворих; тато – педагог, він навчає дітей. В процесі працею дорослих у дитини виховають повагу до праці всіх людей. Гуляючи з дитиною, потрібно навчити її кидати сміття тільки в урну, крім того, звернути увагу на те, як чисто на вулиці. Малюкові буде цікаво дізнатися, що за чистотою вулиць стежить двірник. Чиста вулиця- результат його праці. Двірник встає раніше за всіх і, коли діти йдуть до дитячого садка, вже закінчує свою роботу.

Розширити уявлення дітей про працю дорослих допоможуть твори художньої літератури, ілюстрації, картини тощо. Інтерес дітей до праці значно підвищується, якщо його корисність очевидна для оточуючих

.

Доручення, що даються дітям повинні бути цікавими та привабливими за формою виконання. Якщо ж вони будуються лише на розпорядженнях: «Подай!», «Принеси!», «Потримай!», то це відбиває бажання трудитися. Тому дорослий, скажімо, столярує, не тільки просить принести будь – який інструмент, але вчить дитину, як ним користуватися. Доручаючи дітям ту чи іншу справу, дорослі повинні враховувати його вікові можливості. Якщо посильні завдання,  малюк виконує його з цікавістю. Для того, щоб діти могли опанувати правильними прийомами виконання того чи іншого виду роботи, щоб вони охоче працювали, необхідно мати відповідний інвентар. Праця дітей в сім’ї, організовується дорослими, зближує дитину, сприяє впливу дорослого, але його інтереси і потреби. Особливо цінно, якщо батьки зуміють сприяти в процесі роботи розвитку у дітей прагнення до корисної для сім’ї діяльності: зробити щось для молодшого братика, подарунок мамі, товаришеві інше.

Висновок. Таким чином, трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особистості. Головна розвиваюча функція праці – це перехід від самооцінки до самопізнання. Крім того у процесі праці розвиваються хист, уміння, навички. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок колективної праці дитина  одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.

 

 Правильнге спілкування дітей і батьків

Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною.

Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім'ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам'ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.

У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.

У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім'ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.

Способи позитивного спілкування з дітьми такі.

 Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.

Але іноді батькам легше на рівні почуттів сприймати своїх дітей, ніж висловити їм це на ділі. Батькам важливо демонструвати своїм дітям, що вони люблять і приймають їх. Батьки можуть зробити це як вербальним (словесним), так і невербальним способом. Вербально вони можуть просто розповісти своїм дітям про те, що приймають їх такими, якими вони є. При цьому важливо акцентувати увагу на позитивному сприйнятті. Наприклад, коли дитина сама прибирає свої іграшки після того, як закінчила грати, батьки можуть сказати про те, що вони цінують її: «Я дуже ціную, коли ти прибираєш іграшки без підказки». Під час розмови з дітьми батькам слід бути обережними в тому, що вони кажуть і як вони це кажуть. Усе, що батьки кажуть своїм дітям, указує на те, що вони відчувають по відношенню до них. Наприклад, якщо батьки кажуть щось на зразок: «Не заважай мені зараз. Я зайнятий!», діти можуть подумати, що їхні бажання й потреби не важливі.

Невербально батьки можуть продемонструвати дітям своє прийняття їх за допомогою жестів, міміки та інших несловесних форм зовнішнього вираження емоцій і почуттів. Батькам необхідно постаратись усунути такі прояви, як крик та імітована байдужість, коли вони не звертають увагу на своїх дітей. Така поведінка заважає ефективному спілкуванню. Батькам належить навчитись демонструвати своє прийняття тими способами, які їхні діти зможуть зрозуміти правильно. Практика неодмінно приведе вас до досконалості.

Спілкуйтесь на рівні вашої дитини. Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як,«не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись тощо. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку/матері (бачать його/її погляд), вони будуть менше боятись його/її слів.

Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід'ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їхніми висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:

Ø  Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.

Ø  Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.

Ø  Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.

Ø  Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з'ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.

Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.

Формулюйте правильні запитання. Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.

При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.

Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування. Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім'ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім'ї дається час висловитися, щоб його почули інші.

Час, відведений для сімейного спілкування, не обов'язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім'я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім'ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім'я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.

Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.

Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з'ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, що можуть виявитися хибними.

  мовлення засобами художньої літератури

 

 літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.
Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.
Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного молвення.
Художня література і усна народна творчість –важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Художня література та усна народна творчість традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання і освіти підростаючого покоління.

Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна творчість.
Використання малих фольклорних форм є ефективним прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.
Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування.
Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий. Злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.
 
Наприклад:
 
©             
Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;

 
©             Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;

 
©             Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів ( привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);

 
©             Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).

 
Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.
Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до влласної творчості.
У навчально-методичному посібнику до Базової програми «Я у Світі» - «Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників» А .Гончаренко надає приклад мовленнєвої роботи з казкою, яка проводиться зі старшими дошкільниками.
 
Пори року в казках
 
Сюжет багатьох казок вибудовується в чітко означений сезон або містить певні ознаки-загадки, на що дитина не відразу звертає увагу.Пригадавши з дітьми кілька казок, можна запропонувати їм знайти ті, де є зима чи літо, осінь чи весна, й аргументовано підтвердити своє припущення.
Пора року причаїлася або мандрує по всій казці, треба лише прислухатися й знайти згадку про неї або хача б натяк. Коли пеагог або хтось з дітей відтворить цей фрагмент-загадку, доцільними будуть такі завдання: пригадати назву казки та відповідну частину сюжету, визначити сезон і подати щодо нього переконливі факти, ознаки, прояви.
Тут знадобляться також народні прикмети, прислів’я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини зха прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Тож цілісна аргументована відповідь стане розповіддю.
©    У яких казках оселилося літо?

 
·       «Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Аж лізе Рак-неборак…» («Коза-Дереза»);

 
·       «Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув». («Про Вовка і семеро козенят»);

 
·       «От дідова дочка закотила рукава, обполола і пісочком присипала яблуньку; яблунька подякувала , а дівчина пішла своєю дорогою». («Дідова дочка і бабина дочка»);

 
·       «Лисиця шмигнула і помчала щодуху, аж курява встала». («Журавель і Лисиця»);

 
·       «А кабан лежав близько біля столу у хмизу та якось комар укусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув. Кіт же думав, що то миша, та кабана за хвіст». («Пан Коцький»);

 
·       «А бичок доти стояв на сонці, доки не розтанув». («Солом’яний бичок”)

 
©    З чого помітно, що в цих казках причаїлася осінь?

 
·       «Ось якось підмітав Півник у дворі та й знайшов пшеничний колосок». («Півник і двоє мишенят»);

 
·       «Коли ж летить каченят табуночок…» («Кривенька качечка»);

 
·       «А незабаром зайчик приніс дідові капусти, стрічок, сережок, намиста доброго… І дід радий і баба рада». («Солом’яний бичок”)

 
©    Де в цих казках відпочиває зима?

 
·         
«Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку…». («Рукавичка»)

 
·         «Каже Лисичка Вовкові: «Ходімо на річку та знайдемо ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори «Ловись ,рибко, маленька і велика». («Про Лисичку-сестричку і Вовка»)

 
·         «Була у Зайчика хатка луб’яна, а у Лисички – льодяна». («Зайчикові хатка»)

 

·          

 
Як у цих казках господарює весна?
 
©    «Поприходили сини увечері додому та й кажуть матері:

 
©    «Весь день орали, а ви нам не прислали обідати”. («Котигорошко»)

 
Окрім використання казкового жанру, варто вдаватися й до інших фольклорних форм і будувати, спираючись на розуміння та знання дітьми природи рідного краю, тематичні фрагменти міні-занять, що сприятимуть розвитку мовленнєвої компетентності.
 
Орієнтовані запитання (За методикою Н.Гавриш):
 
§  У яких казках гуляє і веселиться весна (літо, осінь, зима)?

 
§  По яких піснях мандрує, співаючи весна (літо, осінь, зима)?

 
§  У яких віршах заховалася весна (літо, осінь, зима)?

 
§  У яких народних прикметах знайдемо весну (літо, осінь, зиму)?

 
Подібні вправи-завдання готують дошкільників до складання цілісних логічних розповідей.
Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.
Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.
У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів.батьки починають замислюватися

                            про самостійність своєї дитини, коли вона починає

                                  ходити до школи. Проте починати виховувати

                                         цю якість потрібно набагато раніше –

                                і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.

 Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини. Зазвичай, самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки » тощо. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або до дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності.

 Прийнятно використовувати наступне визначення самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих». Фахівці визначають самостійність таким чином: вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах; вміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого; вміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності; вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат); вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності; вміння переносити відомі способи дій в нові умови.

 Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості.

Етапи становлення

Ранній вік. Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій.

 Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини. Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системність і може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто як епізодична характеристика дитячої поведінки.

Рекомендації:

1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчився, наприклад, одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це сама, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо. Але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини.

2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай дитина вчиться осягати якісь речі самостійно і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що являє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від цього, навіть якщо вона не просить про це.

3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!».

Важливо не перешкоджати їй в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби до самостійних дій.

Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д.

 Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче помити підлогу, - дайте відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за дитиною калюжі, що утворилися в результаті праці, але зате у неї будуть формуватися навички не  тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче попрати свій носовичок? Дозвольте зробити це Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати , адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - адже вона так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань її невмілі спроби.

 Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослому здається простим і нескладним.

 Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти повірити в те, що у неї обов'язково все вийде.

Дошкільний вік

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те , що більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір.

 2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне до її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменший малюк 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в змозі прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомога у сервіровці обіднього столу (розкласти серветки, столові прибори, поставити хліб) допомога у догляді за домашнім вихованцем тощо.

 3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності)

 4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих.

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, найчастіше , гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.

Консультація для батьків

«Дитяча праця в сім’ї: за чи проти?»

 Дитяча праця в сім’ї: за чи проти?

   Питання залучення дитини дошкільного віку до праці в сім’ї сучасні батьки розглядають неоднозначно. Більшість із них переконані, що участь дитини дошкільного віку в трудових справах сім’ї швидше заважає, ніж приносить користь. Тому часто батьки свідомо відсторонюють дитину від посильної для неї роботи. На перший погляд, такі батьківські думки небезпідставні. Адже домогтися реального результату від маленької дитини складно – часто доводиться перероблювати виконану нею роботу, затрачаючи на це багато часу. А деколи дитяча «допомога» завдає навіть збитків у вигляді розбитого посуду чи порізаного дитиною пальчика.
   Є й інші підходи до трудового виховання дитини – із раннього віку батьки дають їй забагато складних доручень, змушуючи виконувати їх самостійно, без допомоги дорослих. У такому разі батьки часто навіть не здогадуються про вікові можливості дитини у виконанні трудових операцій та дій.
   Зауважимо, що обидва підходи помилкові, неефективні в освітньому плані, наносять шкоду. А ігнорування виховних можливостей дитячої праці в дошкільному віці провокує виникнення серйозних проблем у подальшому житті дитини.
   Тож, вважаємо, що батькам доцільно глибше вивчати можливості залучення дітей до праці та вміло організовувати цей процес у сім’ї задля розвитку життєвої компетентності дитини, виховання в неї відповідальності, віри у власні сили, самостійності, умілості та вправності, стимулювання прагнення до пізнання нового.

Особливості залучення дитини
до домашніх справ у різні вікові періоди

   Домашня праця цікавить дитину з раннього віку. Пригадайте, з яким інтересом малюк перебуває на кухні: обстежує кухонне начиння, знімає кришки з каструль, намагається вмикати плиту, хоче допомогти мамі нарізати овочі, хліб, розмішати ложкою страву тощо. Такі дії малюка зазвичай лякають дорослих, і вони намагаються всіляко убезпечити його, забороняючи самостійно діяти. Із таким самим запалом дитина намагається допомагати під час прибирання, прання, але, зазвичай, батьки наполегливо відсторонюють її і від цих процесів.
   За таких умов дитина зростає і поступово втрачає інтерес до трудових дій. Батьки ж дивуються – і одягатися сам не вміє, й іграшки поскладати не може. Тож хочемо порадити – усі справи робіть разом з дитиною. Спочатку давайте їй прості доручення, як-от потримати, подати те, що знаходиться близько й не зашкодить дитині, — серветку, рушничок, велику ложку. Не забувайте схвалювати старання дитини, зауважте, що саме завдяки їй вдалось впоратися значно швидше. Старшій дитині доручення варто ускладнювати: помити овочі чи фрукти, відміряти цукор для приготування компоту чи киселю, сервірувати стіл до обіду, порізати хліб, набрати води в чайник, помити чашки тощо.
   Слід давати дитині зрозуміти, що вона вміє добре виконувати домашню роботу, а її допомога дуже цінна для всіх членів сім’ї.
   Найпершими трудовими навичками дитини мають бути навички самообслуговування:

 

·         культура догляду за собою – миття рук, умивання, зачісування, одягання, роздягання;

·         культура догляду за речами – одягом, взуттям, іграшками;

·         культура їжі – сервірування столу, користування столовими приборами, миття посуду.

 

   Поступово сфера застосування цих навичок розширюється, і дитина здатна охоче й старанно виконувати доручення дорослих, спрямовані на обслуговування потреб сім’ї: тримати в порядку свої іграшки, адже так приємно, коли речі на своїх місцях; допомогти мамі розсортувати речі за кольором і матеріалом для прання; разом наліпити й заморозити вареників, аби потім можна було швидко приготувати вечерю; разом з татом помити посуд, віддячивши мамі за смачний обід. У відповідь на таку допомогу мама усміхнеться, пригорне і скаже: «Ви ж мої любі помічники».
   Батьки мають переглянути звичні норми, оптимізувати власну трудову діяльність, аби сформувати в дитини інтерес до праці, бажання нею займатися, отримувати задоволення від результату та усвідомлення користі своїх зусиль для себе самої та інших людей.
   Необхідно озвучувати дитині послідовність трудових дій, запитувати її думку щодо тієї чи тієї трудової операції, пропонувати шукати варіанти оптимізації трудових зусиль, поступово вводити планування трудової діяльності. Домашня праця, незважаючи на її рутинність  та повторюваність, буде привабливішою для дитини, якщо батьки використовуватимуть цікаві ігрові прийоми, як-от:

·         фольклорні й літературні твори – загадки, прислів’я, приказки, вірші;

·         елементи змагання – хто зліпить найяскравіший вареник, найдрібніше поріже варені овочі на салат, акуратніше складе свій одяг тощо;

·         пригадування доречних пізнавальних мультфільмів – «Казка про білу крижинку», «Колосок», «Як кошеня та песик підлогу мили» тощо.

 

   Підтримуючи в дітей інтерес до домашніх справ, батьки мають сприяти підвищенню якості результатів цієї праці. Якщо в середньому дошкільному віці батьки схвалювали сам факт, що дитина, наприклад, помила тарілку, то в старшому дошкільному віці слід звертати увагу на якість миття – наголосити, що після миття тарілку треба обов’язково ополоснути чистою водою, витерти рушником. Доглядаючи за кімнатними рослинами, з віком дитина має виконувати всі дії впевненіше та акуратніше – не розливати воду на підвіконні, протирати листя від пилу добре викрученою ганчіркою, за потреби вміти пересадити квітку або черенкувати її тощо.
   Крім активної трудової діяльності разом з дитиною, батьки мають ознайомлювати її з особливостями своїх професій. За можливості, доцільно провести екскурсію до місця своєї роботи, розповісти, які інструменти вони використовують у роботі, яку користь приносять іншим людям результати їхньої праці.

 Гаджети в житті дитини: за і проти

Консультація для батьків

 

 З одного боку, сучасні технології допомагають дітям розвивати увагу, дрібну моторику, сприяють їх інтелектуальному розвитку. З іншого – вони нерідко забирають багато часу, якого, в результаті, не вистачає на активні заняття і розваги. Давайте розберемося, наскільки корисні, і чим шкідливі гаджети для дитини.

Аргументи «за»

Гаджети – частина технічного прогресу. Комп’ютерні та інтернет-технології – така ж частина сучасної людини, як холодильник, метро, літак та інше. Їхнє призначення – допомагати працювати і відпочивати з комфортом. Чим раніше дитина навчиться користуватися цими благами цивілізації з користю для себе – тим краще. Отже нехай опановує новими навичками.

Заповнюємо паузу з користю. Після появи комп’ютерів, планшетів, смартфонів батькам більше не потрібно ламати голову, чим зайняти дитину в черзі в поліклініці або під час тривалої поїздки. Немає потреби брати з собою пакет іграшок. Тепер можна просто увімкнути малюкові улюблений мультфільм або гру. Він не сумуватиме, цікаво проведе час, і не буде заважати оточуючим.

Гаджети – розвиваючий інструмент. Різнокольорові пірамідки, кубики, пластилін, фарби, машинки, пупси та інші традиційні дитячі атрибути – це не просто іграшки, а засіб для фізичного, соціального та інтелектуального розвитку дитини. Також і гаджети. Коли малюк хаотично натискає на кнопки, він розвиває дрібну моторику і мимоволі запам’ятовує деякі букви і цифри. Коли розглядає картинки на екрані і вибирає мелодію – тренує зорове і слухове сприйняття. Важливо спрямувати дії малюка в потрібне русло. Існує безліч електронних ігор,які розширюють кругозір дитини і допомагають їй освоїти різні навички. На роль однієї з таких ігор підійде і найпростіший графічний редактор.

Помічник у навчанні. Електронні пристрої здатні зберігати в собі цілу бібліотеку. Електронна книжка допомагає дитині отримувати нові знання так само, як і звичайна паперова. До того ж, не потрібно нести важку добірку книг з бібліотеки і назад. Досить завантажити цікаву книгу з інтернету. Батьки можуть привчити дитину до того, що інтернет – джерело корисної інформації, а не тільки джерело ігор.

Завдяки гаджетам ми можемо віртуально відвідати музей, іншу країну, опинитися в іншому часі або у космосі, змоделювати ситуації, які діти не мають можливості побачити в повсякденному житті.

Комп’ютерні розвивальні ігри чудово мотивують дітей до вивчення нового, наприклад іноземної мови.

 

Аргументи «проти»

Проблеми зі здоров’ям. Технічний процес звільнив людей від багатьох фізичних навантажень. Актуальною проблемою людства стали гіподинамія та її наслідки для здоров’я (надмірна вага, серцево-судинні захворювання, слабкість м’язової системи).

Недолік руху особливо небезпечний для зростаючого дитячого організму. Від тривалого сидіння на одному місці ( а саме цим загрожує захоплення гаджетами) порушується циркуляція крові в ногах, внутрішніх органах, включаючи головний мозок. Це погано позначається на розумових процесах, пам’яті, концентрації уваги.

Якщо дитина віддає перевагу комп’ютерним іграм, а не рухливим, його м’язова система стає слабкою, порушується постава ( що веде до порушення функцій внутрішніх органів і систем), з’являються зайві кілограми.

Крім того, дитячі очі відчувають колосальне навантаження , рано виникають проблеми із зором.

Емоційна залежність. Якщо дитина проводить дуже багато вільного часу за комп’ютером, планшетом або смартфоном, у неї формується залежність від них. Поступово інші розваги стають нецікаві. А втративши улюбленого електронного пристроя, дитина починає нервувати і вередувати.

Тривале споглядання екрана (впродовж  1 години для старших дошкільнят) призводить до перезбудження нервової системи, розвитку агресивності та інших розладів.

Замінюють реальне спілкування. Проведення часу з гаджетом і віртуальне спілкування можуть заважати освоювати навички комунікації, встановленню повноцінних соціальних зв’язків. Замість того, щоб заводити реальних друзів і спілкуватися з ними вживу, деякі діти занадто серйозно сприймають героїв комп’ютерних ігор.

Батькам варто стривожитися, якщо у дитини немає друзів, а в компанії дітей  він поводиться скуто.

До того ж для повноцінного інтелектуального розвитку необхідна постійна сенсорна інтеграція з довкіллям, яку дорослі часто замінюють екранними засобами. Задоволення потреби в пізнанні, що виражається у зливі запитань, теж перекладають на комп’ютер і навіть замінюють мультфільмами вечірні задушевні бесіди, такі потрібні для встановлення психологічного контакту з малюком і відносин співробітництва.

Слід узяти до уваги і те, що нереальні події на екрані спотворюють уявлення дитини про справжній світ, порушують формування навичок безпечної взаємодії з об’єктами (наприклад, малюк, який вивчав світ за планшетом, не здатний ухилитися від м’яча, адже на екрані м’яч, що летів прямо в нього, ніколи не вдарить).

Перегляд навіть найдобрішого фільму дасть малюку користь лише тоді, коли поруч із ним буде мудрий дорослий, який пояснить, що відбувається і чому, обговорить з дитиною мотиви вчинків персонажів, їх наслідки, підведе до розуміння висновків.

Екранна залежність не виникає за один день, вона заволодіває дитиною поступово, на очах у дорослих.

Віртуальний світ дуже привабливий, яскравий, динамічний. Протиставити йому можна лише красу, романтику, рух і дивовижні відкриття реального світу. Якщо батьки захоплені цікавими справами, люблять природу, спорт, музику, рукоділля, активний відпочинок, беруть дитину з собою в походи, разом майструють і променять радістю від цього, то їхні сини і доні розставлять пріоритети правильно, і екран ніколи не заполонить їх.

Насправді, побічного ефекту від використання гаджетів уникнути нескладно. Батькам потрібно контролювати кількість часу, який діти витрачають на електронні ігри та перегляд мультфільмів. У дитини не буде залежності від них, якщо у неї є альтернативні інтереси ( гуртки, прогулянки, спорт).

А ще не забувайте, що до певного віку головним прикладом для дитини є її батьки. Якщо мама з татом весь вільний час проводять в соціальних мережах, то не варто дивуватися, що гаджети асоціюються у дитини з чимось надзвичайно важливим і захоплюючим.

Сучасна дитина значно відрізняється від своїх однолітків ХХ століття темпом розвитку, словниковим запасом, здібностями, проте це зовсім не говорить про те, що вона стала гіршою або кращою, вона просто стала іншою, і їй дуже потрібні любов і тепло дорослих.Консультация

 для батьків

«Бережи зір змолоду: дитяча гімнастика для очей» гімнастика для очей

На сьогоднішній день причини хвороб очей у дітей часто виникають через те, що малюки з самого раннього віку користуються комп'ютерами та електронними пристроями. Дитячі оченята не витримують покладеної на них «електронного» навантаження. Тому лікарі рекомендують батькам вчити дітей робити очну гімнастику.

Пропонуємо вам дев'ять нескладних, але ефективних вправ для профілактики здоров'я очей ваших малюків. Дитина зможе робити їх самостійно, але буде краще, якщо гімнастика стане ритуалом, який виконує вся родина.

Вправи для очей для дітей 2-4 років

У цьому віці малюки ще не вміють довго концентрувати увагу на якійсь одній справі, тому зарядка для дітей від двох до чотирьох років має бути максимально простою і веселою. Краще, якщо вона буде проходити в ігровій формі і не займе більше однієї-двох хвилин. Вправи з дітьми в цьому віці можна виконувати в будь-якій зручній періодичності. Але краще всього не менше трьох разів на день.

Вправа 1. Жмурки

Ця вправа-гра попереджає розвиток порушень зору.

Попросіть дитину замружитися і полічіть до трьох. Потім попросіть малюка відкрити оченята. Ваше завдання - навчити дитину спочатку сильно напружувати, а потім максимально розслабляти очі.

Вправа 2. Крила метелика

Вправа покращує циркуляцію крові.

Запропонуйте дитині уявити, що вії - це крильця метелика. Покажіть дитині на своєму прикладі, як моргати очима. Через десять секунд закінчіть вправу і дайте очам відпочинок на п'ять-десять секунд. Далі повторіть рух ще один-два рази. Запропонуйте малюкові повторити за вами.

Вправа 3. Віршик-потішка

Ця зарядка дозволить зняти напругу і зміцнити очні м'язи.

Так само, як в іграх на розвиток дрібної моторики, в цій вправі нам на допомогу приходять віршики-потішки. Малюки набагато охочіше виконують вправи, в яких простежується певний ритм і форма. Можна використовувати такий вірш:

Сидимо в автобусі ми,
Дивимось на всі боки.
(дивимося вправо-вліво не повертаючи голови)
Дивимося вгору, дивимось униз
А автобус наш стоїть, що ж це він притих?
(замружуватися)
Внизу річка - глибоко,
(відкриваємо очі і дивимося вниз, на кінчик носа, не опускаючи голови)
Вгорі пташки - високо.
(дивимося вгору, на точку між бровами)
Двірники – туди-сюди
Витирають личенько.
(швидко моргаємо)
Колеса закрутилися,
Вперед ми покотилися.
(Здійснюємо кругові рухи очима)

Поясніть малюкові і покажіть на своєму прикладі, як виконувати цю вправу, не обертаючи головою.

Вправи для очей для дітей 5-6 років

Чим старшою стає дитина, тим більш усвідомлено вона підходить до гімнастики для очей. Звичайно, їй ще не вистачає посидючості на довгі або занадто складні вправи, але сконцентруватися на кілька хвилин для виконання завдання вона здатна.
Вправа 1. Геометрія

Ця вправа покращує кровообіг.
Підготуйте заздалегідь допоміжний матеріал: зображення геометричних фігур - коло, квадрат, трикутник - і указку або предмет, який можна замість неї використовувати.

Прикріпіть заготовки на стіну. Попросіть дитину стежити за кінчиком указки тільки очима, не повертаючи голови. По черзі покажіть всі кути квадрата і трикутника, обведіть кордон фігури. Потім запропонуйте дитині побути «учителем геометрії», а самі займіть його місце.

Вправа 2. Малювання очима

Вправа спрямована на зміцнення очних м'язів.

Це завдання буде корисним не тільки для зору, але й для розвитку талантів дитини. Воно схоже на попереднє, але вимагає більш творчого підходу.

Запропонуйте малюкові намалювати будиночок, собаку, дерево, чоловічка, тільки замість пензлика і фарб використовуючи погляд. Можна подати приклад, намалювавши очима який-небудь нескладний малюнок або букву.

Вправа 3. Розминка

Ця вправа підходить для зняття напруги з очей.
Тут ми будемо використовувати віршики-потішки, як і в попередніх вправах.
Один, два, три, чотири.
Оченята щось втомились.
(закриваємо вічка)
Треба глибоко дихати,
(робимо вдих)
А оченятам по колу бігати.
(відкриваємо очі, поглядом «малюємо» окружність)
Швидко-швидко відкрили й закрили.
(часто моргаємо)
Оченята відпочили.
(закриваємо очі, накриваємо їх долоньками)
Один, два, три, чотири.
(відкриваємо очі, посміхаємося)

Вправи для очей для школярів

З початком шкільного життя дитина стає серйознішою, відповідальнішою та розважливою. Крім того, малюк почуває себе дорослим, тому зарядка під віршики-потішки стає неактуальною: потрібні більш серйозні і складні завдання. До вашої уваги три ефективні вправи, які будуть цікаві школярам молодших, а іноді й старших, класів.

Вправа 1. Будиночок з долоньок

Вправа спрямована на поліпшення кровопостачання.
Вправа рекомендована в якості розминки перед основною зарядкою для очей, а також для розслаблення очних м'язів. Лікарі-офтальмологи рекомендують виконувати цю вправу через кожні півгодини роботи за комп'ютером, читання, перегляду телевізора.

Зробіть вправу самі, а потім покажіть техніку виконання дитині.

Складіть долоні навхрест так, щоб перехрещувалися тільки пальці. Одержаний «будиночок» з долонь «надіньте» на перенісся. Таким чином, очі повинні опинитися під виїмками в долонях, а схрещені пальці - на лобі. Руки повинні щільно прилягати до обличчя, не пропускаючи світла.

Тепер, коли очі перебувають в абсолютній темряві, починайте «малювати» очними яблуками цифри і букви. Для різноманітності можна зробити базові рухи: часте моргання, рухи вліво-вправо, вгору-вниз.
Час цієї розминки становить від однієї до двох хвилин.

Вправа 2. Уявна картина

Вправа для поліпшення «акомодації» - здатності чітко бачити предмети, що знаходяться на різній відстані від ока.

Ця вправа рекомендована для дітей шкільного віку, а також для дорослих. Вона не тільки покращує зір, тренує всі м'язи ока, а й сприяє розвитку фантазії та уяви, що особливо актуально, коли мова йде про учнів початкової школи.

Разом з дитиною на аркуші ватману намалюйте картину: піщаний берег, море, вдалині видніються скелі, на хвилях погойдується кораблик. Приділіть увагу і дрібним деталям: птахи в небі, камінчики на березі, баранці хвиль.

Коли заготовка буде готова, прикріпіть її на стіну і запропонуйте дитині вдивлятися в намальовану картину, роздивлятися промальовані дрібниці, а також додумувати щось своє. Пізніше, коли дитина навчиться уявляти морський берег без допоміжних матеріалів, картину можна прибрати.
Час виконання вправи не має перевищувати п'яти-семи хвилин. Якщо дитина занудьгує раніше, заняття слід припинити.

Вправа 3. Малюємо носом

Вправа на зняття напруги з очей і шиї.

Очі - не єдине вразливе місце школярів. Довге сидіння за партою сприяє погіршенню кровотоку в області шиї, через що виникають напруга і навіть біль, що також впливає на зір. Запобігти цим неприємним наслідкам допоможе проста вправа.

Запропонуйте дитині носом намалювати в повітрі який-небудь предмет або букву. Спробуйте вгадати, що було намальовано. Дітям дуже подобаються такі завдання, тому гімнастика вийде не тільки корисною, а й приємною.

Зорова гімнастика проста, але корисна. Діти, яких привчили займатися нею з раннього віку, не мають проблем із зором пізніше, коли навантаження на очі значно зростає. Особлива перевага вправ в тому, що вони не вимагають багато часу: всього дев'ять хвилин на день - три рази по три хвилини, - і дитина буде застрахована від перспективи вдягнути окуляри в молодому віці.

 «Виховання громадянина починається з сім’ї»

На сучасному етапі демократизації громадянського суспільства актуальною є проблема формування громадянськості, що передбачає становлення особистості, спроможної знайти відповідь на основніпитання існування, пізнати себе, суспільство і час, в якому вона живе, здатної брати активну участь у вирішенні соціальних проблем та досягнути успіху в житті.

Результатом формування громадянськості є соціальна зрілість особистості, яка складається як із практичних навичок участі у суспільному житті, так і рівня розвитку її громадянських якостей. Сутність проблеми пихолого-педагогічних закономірностей онтогенезу особистості, її соціалізаціїта громадянського становлення досліджували в своїх працях І.Бех, М.Боришевський, В.Кутішенко, Л.Крицька, Л.Макарова, В.Москаленко, О.Гуменюк, В.Оржеховська, О.Сухомлинська, К.Чорна та ін.

Формування громадянської спрямованості особистості передбачає дослідження сутності поняття “особистості”, тобто вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв’язків та її комунікацій. Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до інших, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, міжоособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками.

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, нами було зазначено, що поняття“особистість” вживається у двох основних значеннях: людина, яка має свідомість і людина, яка досягла певного рівня розвитку. Такий рівень характеризується наявністю у людини власних поглядів, моральних вимог і оцінок, які роблять її відносно стійкою і незалежною від чужих її власним переконанням впливів.

Формою існування особистості є її розвиток, який відбувається на всіх етапах життєвого шляху. Розвиток особистості є сукупністю прийомів і способів соціального впливу на індивіда, метоюякого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, установок, світогляду, виховання моральних та громадянських якостей.

Передумовою громадянського становлення є соціалізація особистості.Соціалізація особистості та її громадянське становлення у психологічно-педагогічному аспекті розглядається як поетапне розгортання системи її соціальної життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності, яка має такі ознаки: у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси; від неї залежать основні психологічні зміни особистості в певний період часу.

Важливою сферою соціалізації особистості та її громадянського становлення є спілкування. Це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами у спільній діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, взаємне сприйняття і розуміння. Таким чином, соціальний сенс спілкування полягає у тому, що воно слугує засобом передачі форм культури і суспільного досвіду від покоління до покоління – через звичаї, традиції, норми поведінки, книги, твори мистецтва, предмети матеріальної культури, систему освіти, виховання, філософію, релігію.

Ще однією сферою формування громадянської спрямованості особистості є розвиток її самосвідомості. Головною характеристикою самосвідомості, як було з’ясовано в процесі нашого дослідження, є розуміння і сприйняття особистістю самої себе як певної цілісності, у визначенні власної ідентичності. Без самосвідомості, як зазначає В.Москаленко, не може здійснюватись ні пізнання людиною соціального світу, ні соціальне самовизначення її в ньому. Самосвідомість спрямована на пізнання внутрішнього світу суб’єкта і його стосунків з об’єктивною дійсністю і проявляється в самопізнанні, самоаналізі, самооцінці. На цій основі усвідомлюється рівень знань, досвіду і характер можливостей, які є базою для вироблення принципів пізнавальної і практичної діяльності, життєвої позиції, постановки життєвих цілей і способів їх здійснення.

Саме тут важливого значення набуває самовиховання особистості, де суб’єктом і об’єктомвиховання є одна і та ж людина. Це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з метою максимальної самореалізації. Для процесу самовиховання важливим є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє“Я”, критична оцінка своїх якостей. Особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Саме це і є завданням самовиховання – досягнення гармонійної досконалості, тобто творчої активності; цілеспрямованості; раціоналізації життя; розвитку самодисципліни; формування почуття міри; вміння управляти емоціями, почуттями;ставлення до людей, як до вищої цінності.

Як свідчить педагогічна практика, самореалізація та самоутвердження особистості здійснюється у процесі навчально-виховної діяльності. Таким чином, провідну роль у процесі соціалізації та громадянського становлення особистості відіграють навчання, виховання та самовиховання, які спрямовані на її удосконалення, самореалізацію, вироблення поглядів, переконань, життєвих цілей, шляхів і способів їх здійснення, формування соціальних якостей та громадянської позиції.

Отже,особистість у процесі соціалізації та формування громадянськості набуває ряд соціальних та громадянських якостей, формується тип соціального мислення, система соціальних установок, громадянська позиція. Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим грунтом, на якому формуються переконання. Наявність у людини певних переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, займає активну громадянську позицію, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків.

Таким чином, об’єктом педагогічної та психологічної науки, як зазначає О.Сухомлинська, є психологічне обґрунтування цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та якостей зростаючої особистості. Об’єкт педагогічної науки – це система різних педагогічних впливів та явищ, у центрі якої перебуває дитина.

Підсумовуючи, ми дійшли висновку, що психологічний аспект формування громадянської спрямованості особистості передбачає вивчення сутності психологічних явищ життя особистості, її психологічних властивостей, вікових особливостей. Тоді як у педагогічному аспекті, особистість розглядається як суб’єкт і об’єкт навчання та виховання. Саме тут акцентується увага на можливостях особистості у самопізнанні та пізнанні світу, на розвитку її творчих можливостей та здібностей. Отже, спільним об’єктом дослідження психологічної та педагогічної науки є особистість та її активна взаємодія із соціальним середовищем,яке має суттєве значення для онтогенезу особистості, її соціалізації та громадянського становлення.

 ЯК УБЕЗПЕЧИТИ ДИТИНУ ВДОМА»

консультація для батьківЩодня вдома ми користуємося речами, що становлять потенційну небезпеку для нашого здоров’я або навіть життя. Але зазвичай не замислюємося над цим, бо маємо досвід і звички безпечної поведінки. Натомість дитина, яка тільки-но почала осягати ці життєво необхідні знання, може легко потрапити в халепу. Щоб убезпечити дитину від побутового травматизму, — по-перше, навчіть її правил безпеки життєдіяльності, по-друге — необхідно зменшити потенційну небезпеку в домівці.

Поясніть дитині потенційну небезпеку

·         Ознайомте дитину із правилами безпеки життєдіяльності як із певним ритуалом, обов’язковим для кожного члена родини.

·         Регулярно розмовляйте з дитиною на теми побутової безпеки, користуючись кожним зручним приводом. Не лише розповідайте, а ставте запитання, аби переконатися, що вона все зрозуміла. Періодично повертайтеся до «пройдених» тем, говоріть у різні способи про одне й те саме.

·         Кожна дитина, зокрема в ранньому віці, має цікавість до предметного оточення. Вона прагне торкатися речей, брати їх у руки чи в рот, розбирати, ламати, адже у такий спосіб пізнає навколишній світ. Спрямовуйте цей процес, невтомно призвичаюючи дитину до дотримання правил користування тими чи тими предметами, поводження в тій чи тій ситуації.

Створіть умови для безпечного перебування вдома

Кухонна плита становить загрозу для дитини насамперед через ризик отримання опіків. Аби запобігти цьому:

·         ставте ємкості з гарячими стравами чи напоями подалі від краю;

·         чайники та сковорідки повертайте ручками до середини плити, аби дитина не змогла вхопити їх і перекинути;

·         встановіть на край плити захисний екран, що не дасть дитині до­тягнутися до конфорок та посуду, що стоїть на поверхні;

·         встановіть замок на дверцята духової шафи, аби дитина не змогла відкрити шафу під час приготування у ній страви;

·         в не залишайте конфорки ввімкненими без потреби;

·         не порайтеся біля плити в легкому одязі, який розвівається, не підпускайте до плити дитину в такому одязі;

·         не залишайте без нагляду плиту із запаленими конфорками, особ­ливо коли на ній готуєте рідку страву, яка може витекти й залити конфорку;

·         не дозволяйте дитині спати в приміщенні, де встановлені газова плита чи газовий балон;

·         не дозволяйте дитині гратися з плитою, навіть якщо додану газу припинено;

·         сірники мають бути недоступні дітям.

Подбайте про защіпки для дверцят шаф, шухляд, а також холодильника. Насамперед це стосується шухляд з ножами, виделками, іншими гострими та ріжучими предметами, а також зі скляним посудом, що легко б’ється.

Ножі, виделки, ножиці, тертки, шатківниці та інші гострі й ріжучі предмети в жодному разі не мають бути на видноті. Привчайте дітей:

·         працювати ножем обережно й на обробній дошці;

·         не торкатись ріжучої поверхні руками;

·         передавати ножі та виделки одне одному лише ручками вперед;

·         під час роботи з терткою не прагнути дотерти все вщент, аби не поранити пальці.

Для зберігання хімічних засобів оберіть місце, недосяжне для дітей, — найліпше зачинені тумбочки або шафки, встановлені на достатній висоті. Окрім того, не зберігайте побутову хімію поруч із продуктами харчування. Ці самі заходи застосовуйте й щодо лікарських препаратів.

У ванній кімнаті, як і в кухні, бажано забрати з поля зору дитини все, що може їй зашкодити: предмети й засоби особистої гігієни, косметику, аерозолі, пінцети, ножиці, шпильки тощо. Для цього у ванній кімнаті варто мати поличку, розміщену на достатній висоті, або ліпше шафу, яка замикається на ключ.

Подбайте, щоб розетки були закриті кришками.

Не дозволяйте дитині гратися пральною машиною, особливо ховатися всередині неї. Перевіряйте машину перед умиканням.

Зоною підвищеної небезпеки є вікна й балкони. Поставте на вікна обмежувачі відкривання, для провітрювання відкривайте лише кватирки, а головне — не залишайте дитину без нагляду біля вікон і на балконі.

 

Якщо необхідно залишити дитину вдома саму

Навчіть дитину:

·         обслуговувати себе — сходити в туалет, вимити руки, налити собі води тощо;

·         користуватися телефоном — щоб вона знала, як зателефонувати батькам, а також у аварійні служби. Налаштуйте на домашньому телефоні кнопку «швидкого набору», натиснувши на яку дитина зможе миттєво зв’язатися з кимось із батьків;

·         нікому не відкривати вхідні двері. У батьків (бабусі з дідусем) є свої ключі, тож їй ліпше взагалі не підходити до дверей, якщо хтось чужий натисне вхідний дзвінок;

·         самостійно гратися, малювати, ліпити, розфарбовувати тощо — поки батьків немає, дитина розважатиме себе у безпечний спосіб.

   Правила про правила: як навчати дитину справедливості

визнавайте и свої помилки

Інколи дорослі припускаються помилок і звинувачують дітей у тому, чого вони не робили. Важливо, щоб батьки та вихователі вміли визнавати свої помилки і просили вибачення. Так діти пересвідчуватимуться, що справедливість відновлюється.

 

 Давайте дітям змогу
 погратися в дорослих

Поспостерігайте за грою дітей в дорослих та дізнайтеся, як діти сприймають вашу поведінку. Вони намагаються бути дорослими й імітують дії, слова та інтонації своїх батьків і вихователів. Фраза «Уявімо, що я — мама, а ти — дитина» — початок гри. Відтак діти виявляють або турботу, або погане ставлення — залежно від того, що вони отримують від дорослих. Давайте дітям змогу грати в такі ігри, щоб вони ліпше розуміли, що таке справедливість і несправедливість, а ви — бачили свої помилки

Грайте з дітьми в ігри, в яких треба дотримуватися правил

Діти дошкільного віку люблять гратися, бігати та сміятися. Навчіть їх грати у прості ігри — хованки, здобуття прапору тощо. Дітям дуже подобаються ігри з правилами. Вони навіть самі можуть вигадати правила, яких повинні будуть дотримуватися всі, хто бажатиме  із ними грати. безпечні
й комфортні умови

Діти мають знати свої обмеження, починаючи з трирічного віку. До того вони зазвичай копіюють поведінку дорослих, і їх просто треба скеровувати у правильному напрямі. Установіть для дитини правила відповідно до принципу «не зашкодь». Якщо діти знають, що є певні межі, які ніхто не повинен перетинати, вони почуваються в безпеці.Наддавайте змогу дітям
навчатися кожного дня

У щоденному житті звертайте увагу дітей на правила, які вони можуть зрозуміти. Гарним прикладом є сигнали світлофора чи знаки дорожнього руху, які регулюють поведінку на вулиці. Встановіть разом із дітьми правила щоденного життя у вдома, скажімо: чекати своєї черги, щоб погратися з іграшкою; складати особисті речі в шафку, прибирати за собою. Щодня навчайте дитину дотримуватися встановлених правил

Ставтеся до всіх однаково, не виділяйте улюбленців

Між дітьми часто точиться боротьба за іграшки, їжу, привілеї чи увагу дорослих. Нерідко причина суперечки в тому, що діти вважають когось із них улюбленцем батьків. Намагайтеся приділяти однакову увагу всім дітям. Дослухайтеся до того, як дитина розповідає про свої думки та мрії, що вона думає про випадки несправедливості, з якими вона стикалася, тощо. правил,
яких навчаєте дітей

Діти зазвичай наслідують те, що бачать. Тому вони мають розуміти, що правила встановлені для всіх. І якщо дорослі будуть порушувати ці правила, діти також швидко почнуть їх ігнорувати й чинити опір. Дотримуйтеся правил у будь-яких обставинах, а не лише тоді, коли вам це зручно

Встановлюйте прості правила

Правила для дітей мають бути простими й зрозумілими. Скажімо, «Будь добрим до кожного та лагідним до всього». Це можна пояснити так: «Ми не б’ємося, не обзиваємося, не пліткуємо, не ображаємо інших, а також не грюкаємо стільцями, не рвемо папір, не ламаємо олівці й не малюємо на меблях». Якщо діти порушили одне чи кілька правил, сядьте  в коло і разом пригадайте всі встановлені правила.Дозволяйте дітям висловлюватися щодо несправедливості

Діти очікують, що всі будуть грати за правилами, і коли хтось їх порушує, їм потрібно висловити своє незадоволення. Не нехтуйте дитячими скаргами, натомість уважно й терпляче вислухайте дитину й разом із нею поміркуйте, як можна було зробити все по-іншому. Такі розмови зосереджені на справедливості й можуть допомогти дитині вирішувати схожі ситуації в майбутньому. Консультація для батьків

«Виховуємо казкою»

 

 Казка, фантазія – це ключик, за допомогою якого можна відкрити джерела думки і слова. Без казки, без гри уяви дитина не може жити… Казка – це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови».

                                                                    В. Сухомлинський

 

       Дошкільний вік є найбільш важливим періодом формування моральних і загальнолюдських цінностей. Одним з ефективних засобів розвитку доброзичливих взаємин у дітей дошкільного віку є казка. У чарівний світ казок дитина потрапляє в самому ранньому віці. Слухаючи їх, малюк, немов по сходах, йде по життю і залишається з нею назавжди. З дитячої казки починається його знайомство зі світом літератури, з миром людських взаємин і з навколишнім світом в цілому. Казка є таким же необхідним етапом розвитку дитини, як і гра.

Казка активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває його сприйнятливість і емоційність. У казці ніхто не вчить дитину «жити правильно». 

Дитина вчитися розуміти вчинки героїв  казки, події казкового сюжету природно і послідовно випливають одне з іншого. Діти прагнуть скористатися позитивним прикладом свого героя. Казка допомагає виробити те чи інше ставлення до навколишньої дійсності, до вчинків людей, викликає прагнення наслідувати хорошому казковому герою і противитися поганому поводженню казкових героїв, тим самим закласти в душі і свідомості дитини певні моральні установки. Діти і казка нероздільні, вони створені одне для одного і тому знайомство з казками допомагає у вирішенні морального виховання дітей дошкільного віку.

    Казки є важливим виховним засобом, протягом століть виробленим і перевіреним народом. Життя, народна практика виховання переконливо довели педагогічну цінність казок. Діти і казка - нероздільні, вони створені одне для одного і тому, знайомство з казками свого народу має обов'язково входити в курс освіти і виховання кожної дитини.

     Народні казки містять своєрідну програму морального виховання. Поряд з приказками та прислів'ями народні казки є найважливішим засобом морального виховання дітей. Формуючи у дітей перші моральні уявлення, вихователь прагнути прищепити дітям почуття прекрасного, адже, поняття етики та естетики в педагогічному процесі тісно взаємопов'язані.

 Дійсно, не можна навчити дитину правди, добра, без формування у нього понять «гарне» і «негарне», «справжнє» і «хибне», не можна навчити його прагнути до захисту правди, добра, чи не сформувавши в нього емоційний протест проти зла і брехні , вміння цінувати прекрасне й добре в природі і людях. 

    Одним з головних засобів морального виховання є книга. Книга казок - це перший «підручник життя» людини. Казка є невід'ємним елементом у вихованні дітей. Вона доступною мовою вчить дітей життя, розповідає про добро і зло. Діти легше розуміють казку, ніж прісну дорослу мову. Тому якщо дорослі хочуть допомогти пояснити щось дитині, підтримати його, доведеться згадати мову дитинства - казку. Читаючи і розповідаючи казки, дорослі розвивають внутрішній світ дитини. Діти, яким з раннього дитинства читалися казки, швидше починають говорити, правильно висловлювати свої думки. Дитячі казки розширюють словниковий запас малюка, допомагають правильно будувати діалог, розвивають зв'язну логічну мова. Не менш важливо зробити мову дитини емоційною, красивою. Формується вміння ставити запитання. Велике значення треба приділити конструювання слів, пропозицій, словосполучень. Дуже важливий зв'язок між мовною та розумовою діяльністю дітей. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування.

    Для читання казок важливо вибрати «правильний» час, коли дитина буде спокійною і в доброму гуморі. Можна робити це перед сном, коли є час обговорити казку. Читати потрібно з задоволенням і не відволікатися, це принесе більше користі і позитивних емоцій. Казки розширюють пізнання дітей. Роль дитячих казок у вихованні дітей не може бути не помічена. Дитина, представивши образи, вчиться розуміти внутрішній світ героїв, співпереживати їм і вірити в силу добра. Роль дитячих казок не обмежується тільки приємним проведенням часу. Після прочитання казки важливо поговорити з дитиною використовуючи питання: Чи сподобалася тобі казка? Що сподобалося найбільше? Хто головний герой? Хто з героїв сподобався? Як вчинив головний герой? А як би ти вчинив на його місці? Пояснити малюкові, як чинити не можна і як можна, закріплювати бажання слідувати позитивний приклад героїв казки.

       Казка є одним з найдоступніших засобів, для повноцінного розвитку дитини. Не потрібно применшувати роль дитячих казок у вихованні дітей. Отже, правильно підібрати казки з віковими особливостями дітей, можна позитивно впливати на емоційний стан дитини. Схвалення позитивних вчинків казкових героїв і несхвалення негативних дозволяє малюкам не тільки зрозуміти але і застосовувати в реальному житті поняття про те, як можна чинити, а як не можна.

 

 

 

 

 

   Консультація для батьків

       «РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

       У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ»

  

Сьогодні, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює, людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виникає на порожньому місці, її потрібно розвивати ще з дитячого віку.

«Загальновідомо, що творчість постає як наукова категорія, яка виражає визначальну сутність людської діяльності, полягає у невпинному прогресі й збільшенні різноманітності реальності як наслідку задоволення потреб та інтересів людини».

Творчість – це розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури.

«Творчість – продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства та виховання людини».

 «Людина із здібностями не народжується. Вона народжується із задатками. Не існує задатків до окремих видів діяльності – музики, математики, професійної діяльності тощо. Задатки – це недиференційовані, в основному, анатомо-фізіологічні, морфологічні особливості організму, які не мають прямого відношення до успішності людини в діяльності. Більше того, прихильники еквіпотенційної теорії здібностей сходяться на думці про те, що всі немовлята, які народилися без патологій, мають приблизно однакові задатки, достатні, щоб досягти значних успіхів у будь-якому виді діяльності».                                                                                                                Сім’я цілком здатна розвинути або ж навпаки, знищити творчий потенціал малюка ще у дошкільному віці.                                         

 

          Особливості та чинники розвитку і становлення творчих здібностей у дитинстві з погляду сучасної педагогіки

З педагогічної точки зору дошкільний вік є сприятливим періодом для розвитку творчих здібностей тому, що в цьому віці дитина вперше усвідомлює відношення між собою і навколишнім світом, моральних оцінках тощо.

Відмітна ознака творчої діяльності дітей дошкільного віку – суб'єктивна новизна продукту діяльності. За своїм об'єктивним значенням «відкриття» дитини може бути і новим, незвичним, але, в той же час, виконуватися за вказівкою педагога, за його задумом, з його допомогою, а тому не бути творчістю. І в той же час дитина може запропонувати таке рішення, яке вже відоме, використовувалося на практиці, але додумався він до нього самостійно, не копіюючи відоме..

З погляду сучасної педагогіки важливе значення у розвитку особистості має творчий потенціал – «здатність людини оригінально і конструктивно мислити, успішно розв’язувати нові задачі, тобто творчо діяти у нових ситуаціях».

Варто відзначити важливість забезпечення вільного доступу дітей до матеріалів, які сприяють розвитку творчості, та їхній різноманітності, можливості працювати з ними будь-якої хвилини, задля кращого забезпечення розвитку творчих здібностей.

 

Але нажаль за спотереженням багатьох вчених «Часто спостерігаю, як дорослі нав’язують дітям свою манеру читання віршів, а в результаті дитина взагалі відмовляється їх декламувати, зникає сила голосу. Це говорить про те, що штамп здатен погубити творчі задатки.

Іще є суттєва проблема, яка відома і болюча для всіх педагогів – батьки хочуть бачити у головних ролях тільки своїх дітей. Вони змушують дітей виступати, що психічно травмує дітей».

Педагоги доводять, що у дошкільнят величезний творчий природній потенціал, який за різними причинами не завжди реалізується повністю. Тому дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення».

Науковці виділяють наступні стадії прояву творчої активності:

1. Наслідування – копіювання готового; дитина, потрапляючи у нову ситуацію, репродукує готовий спосіб дії, повторює його за дорослим для досягнення бажаного результату.

2. Творче наслідування, де назва говорить сама за себе – внесення елементів новизни, прояв самодіяльності без внесення істотних змін у запропоновану схему дій, зразок, ідею. Це – перша заявка дитини про себе, своє бажання самовиразитися.

3. Репродуктивна творчість – уміння взяти за основу запропоновану схему (ідею), але істотно її переробити, внести зміни. Тут дитина вправляється в переробці інновацій, пропускає їх крізь себе, вносить елементи новизни й оригінальності. Ця стратегія характерна для дошкільників-креативів.

4. Справжня творчість, створення нового.

Зовнішні чинники можуть сприяти розвитку креативних здібностей дитини чи гальмувати його. Такими стимулювальними факторами, за словами Е. Торранса, є:

- орієнтація на потребу творчого розв'язання проблем;

- відсутність перешкод для проявів спонтанності й ініціативи;

- створення можливості маніпулювати предметами і висловлювати варіативні думки;

- навчання уважному ставленню до сигналів навколишнього середовища;

- виховні впливи, спрямовані на визнання дитиною цінності креативних рис своєї особистості.

До гальмівних факторів він зараховував:

- орієнтацію на успіх, побоювання дати неправильну відповідь;

- підсилену орієнтацію на думку однолітків, побоювання звинувачень у незвичайності;

- заборону запитань і обмеження ініціативи;

- надмірну фіксацію на стереотипах статевої ролі;

- уявлення про дивергентне мислення як про відхилення від норми;

- жорстке розмежування трудової та ігрової діяльності.

Враховуючи взаємозв’язок розвитку інтелектуальних та творчих здібностей американський психолог Е.П. Торранс запропонував схему розвитку креативності та інтелекту, де можна побачити відповідність креативності певному рівню коефіцієнта інтелекту.

 

Завдання батьків та педагога – стимулювати й збагачувати різні види творчої діяльності дітей: гру, малювання, ліплення, конструювання, які сприяли б максимальній об’єктивізації нових образів, формуванню системи та їх цілісного завершення».

«У реальному житті дошкільникові доводиться виконувати як творчі, так і нетворчі (що містять готову логічну програму, передбачають шаблонне рішення) завдання. Надаючи перевагу завданням творчого характеру, педагог виховує в старших дошкільнят інтерес до складних задач (практичних, інтелектуальних, комунікативних), бажання виконувати їх самостійно, не боятися помилитися».

.

Схильність дитини до творчості складається з таких якостей, як розмаїття інтересів, незалежність і гнучкість розуму, допитливість, наполегливість. Нарешті, істотне значення має й обстановка в родині дитини.     

Методики формування та розвитку творчих здібностей у дітей 3-6 років

Лише створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим творчим потенціалом, або задля стимуляції його розвитку. Практика показує, що такого невтручання мало: не всі діти можуть самі відкрити дорогу до творення, і надовго зберегти творчу активність та бажання створювати щось нове.

  Але розвивати здібності неможливо, не розвиваючи особистість. Для дитячого і підліткового віку це означає, що не можна розвивати здібності, не враховуючи соціальних процесів, що відбуваються у контактній групі. Інші діти, батьки, учителі оцінюють успіхи і невдачі дитини у діяльності, що зумовлює соціальне прийняття чи відторгнення, лідерство чи аутсайдерство дитини, зрештою, її самопочуття, настрій, психологічний комфорт.

Необхідно виокремити педагогічні принципи формування креативності:

•  Уникати чіткого формулювання проблеми, творчого завдання;

•  обговорювати з дітьми не сааме творче завдання, а аналізувати деякі загальні моменти, які вводять їх у проблему, уточнюють її сенс;

•  пропонувати вихованцям не зупинятися на досягнутому, висувати нові ідеї, навіть якщо їм здається, що завдання розвязане;

•  якщо дитині не вдається розв’язати творче завдання, розбити його на підпроблеми;

•  спонукати дітей частіше вдаватися до аналогій;

•  бути тактовним, винахідливим;

•  стимулювати творчу уяву, прояви дотепності, фантазії

•  вдосконалювати своє вміння ставити запитання, робити часткові підказки, вносити уточнення, які спонукають до пошуку;

•  то звужувати, то розширювати поле пошуку дитиною розв’язання творчого завдання;

•  зважено аналізувати й відбирати найбільш оригінальні дитячі ідеї;

•  учити дітей не обмежуватися найбільш очевидним способом розв’язання завдання;

•  використовувати запитання, що сприяють концентрації уваги дітей;

•  спонукати вихованців знаходити у творчому завданні суперечності;

•  час від часу пропонувати дітям уявити (зобразити) щось у вигляді елементарної схеми.

Афоніна В.О. виокремлює такі методи навчання в контексті розвитку творчих здібностей дошкільників:

-   пояснювально-ілюстративні (розповіді, пояснення, бесіди, демонстрації та ін.);

-   репродуктивні (відтворювальні);

-   проблемно-пошукові (проблемне викладення матеріалу, частково-пошукові);

-   наочні (демонстрація слайдів, картин, малюнків, відеофільмів);

-   практичні (музичні ігри, вправи, рухи, спрямовані на формування музичних здібностей дошкільнят, розширення їхнього тезаурусу та вивчення української мови).

Дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення, зацікавити дітей можливістю створити свою історію.

«Цікаві думки про здатність дітей до творчості висловлював К.С. Станіславський – театральний режисер, актор та педагог. Він радив акторам учитися у дітей, гра яких завжди виділяється вірою та щирістю. Під час театралізованої гри діти часто виявляють емоції, які у житті ще не доступні їм.

 Дитячі письменники також не безпідставно вважають, що театр – один із найкращих способів розвинути дитячу творчість. Театралізовані ігри, на відміну від сюжетно рольових, передбачають присутність глядача (однолітків, батьків, працівників дошкільного закладу). В процесі підготовки та проведення театралізованих ігор у дітей формується вміння з допомогою засобів виразності (інтонації, міміки, жесту) точно передавати ідею художнього твору».

Творча сюжетно-рольова гра – один з найбільш  дієвих засобів виховання дитини, формування її особистісних якостей, творчих здібностей. Проте, на жаль, цей вид ігрової діяльності ще не посів належного місця в роботі дошкільних закладів, хоча теоретично всі розуміють її необхідність і значення.

Методичні рекомендації щодо розвитку зображувальної творчості дітей молодшого дошкільного віку:

-   ознайомлення з художнім матеріалом;

-   ознайомлення дітей із кольором;

-   використання елементів психогімнастики на заняттях;

-   імпровізовані казки, фантазування на заняттях з малювання;

-   сенсомоторні вправи для підготовки руки дитини до малювання.

Різні види діяльності, орієнтування у кольорах, формах, розмірі предметів, експериментування з використанням методу спроб і помилок, опора на творчу уяву, практична апробація нових способів дій з предметами – все це сприяє формуванню і розвитку у дітей креативності як здатності продукувати нове, виявляти індивідуальність.

 «Розв’язування творчих завдань – основний засіб моделювання мислення, адже передбачає знаходження й усвідомлення зв’язку між тим, що дано, і тим, що треба знайти. Найбільш поширені й найцікавіші для дошкільників завдання на конструювання».

Також великої популярності як засіб розвитку творчості, особливо у дитячому віці, набула «пісочна анімація (малювання піском, сипка анімація, техніка порошку) – стиль образотворчого мистецтва, а також технологія створення анімаційних фільмів».

Притаманним з дитячого віку також є вокальне мистецтво. Завдання соціального педагога – налаштувати на відповідний лад дитину та вчасно підказати педагогам, котрі працюють з дитиною щоденно, на цей варіант розвитку творчих здібностей дошкільника, що є доволі популярним як в дошкільних навчальних закладах, так і в школі. «Співи – основний і найдемократичніший вид музичної діяльності. Пісня дозволяє людині не тільки висловити свої почуття, а й викликати в інших відповідним емоційний відгук, співзвучний з тим настроєм, що передає виконавець».

Допомогти дитині розвинути свої творчі здібності і, водночас, зберегти та покращити свій фізичний стан допомагає і мистецтво хореографії. Танець поєднує в собі можливості впливу на фізичну, психічну і духовну сторони індивідуальності людини.

Беручи до уваги вищенаведені способи діагностики, формування та становлення творчих здібностей у дітей віком від 3 до 6 років, можна побачити, якими різноманітними можуть бути своєрідні методи впливу на дитину з метою стимуляції розвитку її творчості, художньо-естетичного виховання підростаючого покоління, прослідкувати за динамікою рівня розвитку творчих здібностей дошкільників.                                                

Кожна дитина має певні здібності, тому завдання педагогів і батьків – визначити, відшукати і допомогти їх розвинути. Успішне вирішення завдань навчання і виховання молодших школярів перебуває у прямій залежності від характеру взаємодії між педагогом та дитиною. Переорієнтація навчально-виховного процесу на формування творчої особистості реалізується за умов діалогізації, співробітництва, що мають особистісну спрямованість і стимулюють до творчого розвитку і самовдосконалення особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

  для батьків

Економічне виховання дітей в сім’ї

 Основне завдання сімейного виховання – підготовити дітей до життя в існуючих соціальних умовах. Вихователь повинен вміти визначати статус сім’ї, склад, економічний рівень підготовки батьків. Педагогу, як переконує практика, краще проводити роботу з сім’ями, якщо він знає тип цієї сім’ї. В наш час спеціалісти розрізняють два основних типи сім’ї – домінаторна (тоталітарна) і партнерська (демократична). Експерти ООН з проблем сім’ї, американські психологи Беррі і Дженей Уайнхолд провели за завданням ООН спеціальне аналітичне дослідження і виділили ознаки домінаторної й партнерської сім’ї. Наводимо основні характеристики обох типів сімей, які допоможуть визначитись педагогам у проведенні економічного виховання дітей.

Для тоталітарної сім’ї характерно: зловживання владою; відсутність рівноправності всіх членів сім’ї, а особливо дітей; наявність в сім’ї суворих правил, які носять примусовий характер; кожному члену сім’ї відведена відповідна роль, в тому числі у відповідності з його статтю, тобто дівчинці можна і необхідно робити це і те, а хлопчику - зовсім інше, тому що він – хлопчик; відсутність розподілу обов’язків, пов’язаних з життям сім’ї; економічні труднощі не розподіляються між членами сім’ї; відсутність поваги до приватного життя членів сім’ї та інших людей; конфлікти вирішуються за принципом : «один виграв – інший програв» члени сім’ї беруть участь у прийнятті рішень; батьківські обов’язки не розподіляються; дисципліна підтримується за рахунок сили і приниження; допущених помилок не визнають, вибачення не просять тощо.

Порівняйте інший, демократичний тип: кооперативна структура, рівні можливості; відсутність секретів і таємниць; гнучкі правила розпорядку; розподіл економічної відповідальності; домашня робота і обов’язки розподіляються на основі рівноправності; повага до приватного життя членів сім’ї; основою дисципліни є повага і довіра; батьківські обов’язки рівномірно розподілені; допущені помилки визнаються; члени сім’ї відчувають себе в небезпеці; конфлікти вирішуються; члени сім’ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають; сім’я – це джерело радості; діти плануються і бажані.

    Розбудова держави на принципово нових економічних засадах ускладнила умови сімейного виховання дітей. Серед багатьох проблем, викликаних цим процесом, є помітні зміни в економічному становищі сучасної сім’ї, характері праці її членів, становищі дітей в силу цих змін.

Якщо раніше діти не мали можливості спостерігати за трудовою діяльністю своїх батьків, як вони спішать на роботу або приходять з неї, приносять зароблену платню, то сьогодні вже значна частина дошкільнят не тільки спостерігає за трудовою діяльністю своїх батьків у приватних підприємствах, а й  певною мірою залучається до цієї діяльності. На жаль, вони мають можливість спостерігати і такий супутник нашого життя, як безробіття батьків. Це вимагає посиленого економічного виховання дітей в сім’ї й зокрема ролі вихователя, вчителя  трудового навчання у цьому процесі.

Важливим питанням у плані економічного виховання дітей в сім’ї є організація господарсько-побутової праці в домі, квартирі, саду тощо. Ця праця має бути раціонально організована, тобто корисна, ефективна, якісна. Її варто планувати як в рамках кожного дня (приготування їжі, допомога у прибиранні квартири, іграшок), так і на більш тривалий час (ремонт квартири, домашньої техніки).

Важливим питанням економічного виховання дітей в сім’ї є формування в них ощадливого ставлення до бюджету часу, вміння його планувати, економити, аналізувати його витрати. Дітей слід привчати вишукувати шляхи економії часу. Цьому має сприяти організація навчальної і побутової діяльності вихованців в сім’ї. Як зауважує А. С. Нісімчук, головна умова ефективності економічного виховання дітей у навчальній діяльності – це її наукова організація. У домашніх умовах це передбачає раціональне і суворе дотримання режиму дня, доцільного порядку на робочому місці, систему виконання домашніх завдань, використання раціональних прийомів навчальної діяльності в роботі з книгою, підручником, словником, під час ведення записів, конспектів,  уміннями та навичками планування, самоконтролю, аналізу ефективності своєї діяльності.

В економічному вихованні дітей дошкільного віку та школярів не можна обходити питання використання ними грошей, що виділяються батьками або зароблені самостійно. Кишенькові гроші сприяють економічному вихованню лише за умови, що їх навчили розумно користуватися коштами. Тому батьки повинні володіти певною сумою економічних знань, знання методики економічного виховання дитини в сім'ї, залучення її до економічних аспектів сімейного життя і діяльності.  

.

  

 Економічна культура в сім'ї

Кожна родина в реальному житті є берегинею певного типу культури, стилю, рівня життя. У родині дитина отримує початкові уявлення про працю як процес, пов'язаний з дисципліною і знанням, причиною і наслідком; про працю як джерело існування родини.

Сім'я - особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. Ще в дошкільному віці діти починають усвідомлювати, що можна робити, а що не бажано, що добре, а що - погано. Соціальна ситуація часто пропонує нам зразки суперечливих дій дорослих, які не завжди зрозумілі дітям, особливо якщо вчинку або поведінці не передує пояснення. Дорослі мало приділяють увагу поясненню причин дбайливого ставлення до ре­чей, предметів, оточення.

Дорослі здебільшого обмежуються наказами: «Не рви», «Не можна ламати», «Не чіпай».

В основі бережливості закладена можливість тривалого користування предметами. Щоб виховувати у дітей бережливість до хліба, інших продуктів харчування, речей, народного багатства, потрібно проводити серйозну роботу вдома. Доцільно починати з формування у дітей навичок самообслуговування, виявів господарського ставлення до зламаних іграшок, неприбраного ліжка.

Задля виховання бережливого ставлення до суспільного майна дітей слід прилучати до праці.

Скільки 6 ми не говорили про економію води, тепла, електреенергії, без наочного прикладу на результат годі сподіватися - велику роль відіграє особистий приклад дорослих.

Розповідаючи дітям про хліб, про те, як важко він достається, читаючи їм художні твори, можна домогтися того, що кожна дитина братиме стільки хліба, скільки вона з'їсть, і не буде викидати шматочки.

Скільки існує родин, стільки відомо способів розв'язання гос­подарчих питань. Економія - це знання правил експлуатації домашнього майна та дотримання цих правил. Ознайомлення дітей з правилами експлуатації майна та вимогами до його зберігання залучає до ощадливості, економного ставлення до всього, що їх оточує. Слід також залучати дітей до купівлі продуктів, обговорювати ціну покупки.

І найголовніше правило економії - це не викинути там де немає в цьому потреби.

Так, крок за.кроком, наші діти засвоюють ази бережливості, економії.

 

Діти і гроші - вчимо дитину розпоряджатися

кишеньковими коштами

Більшість психологів переконані, що правильно користуватися грошима необхідно навчати дітей з дитинства. Однак мало хто з батьків має уявлення, як це потрібно або можна робити. Звичайно, одної універсальної поради з цього приводу просто немає, адже всі діти різні і кожен випадок індивідуальний. Але існує ряд порад, які допоможуть навчити фінансової грамотності дитини.

Насамперед, дуже важливо пояснити, що таке сімейний бюджет і чому неможливо купувати все, що захочеться. Розкажіть малюкові, що він складається з грошей, які ваша сім’я отримала в цьому місяці, це сталося завдяки тому, що тато і мама справно ходили на роботу. Весь цей дохід ділиться на частини. Найважливіша перша, у неї входять самі необхідні щоденні витрати (тут можна підключити дитину і запитати, що вона вважає найнеобхіднішим). Природно, для більшості сімей це витрати на харчування, одяг, комунальні послуги, оплата за школу. Друга частина може включати в себе побутові потреби – ремонт, зміна інтер’єру і т. д. Далі витрати на інтернет, літературу, телебачення. Наступними можуть йти витрати на розваги, наприклад, відвідування парку, кінотеатру, кафе і т. д.

Витрати на першу, найбільш важливу частину, скорочувати не можна, оскільки вона необхідна. А от інші, менш важливі, можна скоротити. Наприклад, один місяць не витрачаємо гроші на розваги, а витрачаємо все на покупку пральної машини або ремонт. Або поділимо частину, що призначається для розваг і почнемо відкладати на відпустку. Таким чином, дитина отримає загальні поняття звідки гроші беруться, куди вони йдуть і як ними можна розпоряджатися.

Звичайно, можна щодня читати нотації дітям на тему витрат і грошей, але в більшості випадків це просто вилітає з голови. Найкраще виховувати в дитині правильне ставлення до грошей на практиці, адже вони все набагато краще сприймають, коли бачать і відчувають. Намагайтеся брати дитину з собою в магазин, пояснювати, чому вами був обраний той, а не інший товар, що, чому ви не купуєте все, що хочеться. Можете пройтися по магазинах і показати малюкові, що одне і те ж  саме може коштувати по-різному. Купіть товар, який коштує менше, а на зекономлені гроші придбайте дитині, наприклад, морозиво. Ще один спосіб, на практиці, навчитися розпоряджатися грошима – це кишенькові гроші. Варто їх давати дітям чи ні – викликає безліч суперечок, спробуємо в цьому питанні розібратися.

 

Кишенькові гроші – користь і шкода для дитини

Фахівці однозначно стверджують, що гроші на кишенькові витрати давати дітям необхідно. В якості основного аргументу на користь цього питання психологи висувають те, що це дозволяє дитині відчути себе особистістю і дає можливість на практиці зрозуміти, як можна розпоряджатися готівкою. Кишенькові гроші вчать розрахувати, підсумувати, планувати, накопичувати, економити. Коли у дитини з’являються власні кошти, які мають властивість рано чи пізно закінчуватися, вона починає розуміти їх цінність.

Негативною стороною видачі дитині кишенькових грошей є ситуація, коли ці самі гроші витрачаються безконтрольно. Це може призвести до вельми неприємних наслідків. Щоб уникнути подібних ситуацій, потрібно контролювати витрати дитини. Звичайно, тут не йдеться про тотальний контроль, до дрібниць чіплятися не варто, але обговорювати її витрати не завадить. Швидше за все, перші отримані гроші дитина витратить дуже швидко, можливо навіть протягом декількох хвилин. Щоб уникнути подібних подій у майбутньому, поясніть дитині, що призначена вами сума дається на певний термін і раніше цього часу вона більше нічого не отримає. Поступово дитина навчиться планувати покупки і правильно розпоряджатися своїми коштами.

Скільки грошей давати дітям на витрати

Давати гроші дітям, постає питання, скільки їх потрібно давати. Єдиних рекомендацій щодо суми, яка видається на кишенькові витрати не буває, адже у різних сімей різне матеріальне становище. Те, що цілком природно для одних, для інших може бути зовсім недоступне. Але існує одне негласне правило – чим менша дитина, тим менше їй потрібно грошей.

Починати давати готівку дітям варто з віку, коли вони будуть сприймати їх як загальний еквівалент. Як правило, відбувається це з шести-семи років. До цього діти віддають перевагу натуральному обміну, наприклад, цукерку на цукерку, іграшку на іграшку і т. д. Але і малюкам давати гроші для самостійних покупок теж можна, просто це мають бути зовсім невеликі суми, а сам процес придбання товару повинен контролюватися батьками.

Дітям шкільного віку також не рекомендується видавати занадто великі суми, оскільки, маючи обмежену кількість грошей, вони швидше зрозуміють ціну речей, навчаться робити вибір між товарами. Але і дуже маленькі теж буде не кращим варіантом. Тоді мимоволі виникає питання, скільки давати грошей дітям. Розраховувати необхідну суму слід виходячи з потреб дитини. Школяреві кишенькових грошей повинно вистачати на харчування поза домом, проїзд, на одні ласощі в день і одну невелику річ в тиждень, наприклад, журнал або іграшку. Старшим школярам грошей має вистачити ще й на розваги (комп’ютерні ігри, кіно). Ну а витратить дитина видані гроші або віддасть перевагу відкласти, це її особиста справа.

Чи може дитина заробити

Відповідь на це питання – безумовно, так. Але тут мова йде лише про дітей постарше. Для дитини, яка навчається у старших класах, перша робота може стати етапом соціального розвитку. Вона усвідомлює, що для досягнення матеріального благополуччя необхідно багато працювати, пізнає ціну грошам і навчиться досягати бажаного самостійно, без допомоги рідних. До речі, на заході навіть діти з забезпечених сімей 7-10 років намагаються знайти собі підробіток, а працюючі підлітки і студенти вважаються нормою.

Однак дитячий заробіток не повинен бути заохоченням за виконану домашню роботу, гарні оцінки чи поведінку. Підхід типу – отримав п’ятірку – 20 гривнів, виніс сміття – 10 гривнів, помив посуд – 15, абсолютно невірний. Не можна ставити звичайні щоденні обов’язки і нормальні людські відносини в залежність від грошей. Діти повинні розуміти, що домашні справи слід виконувати, щоб полегшити мамі життя, добре вчитися, щоб отримати бажану професію, добре себе вести – щоб бути пристойною людиною

І без всього цього існує маса способів, як заробити гроші дітям. Наприклад, мийка машин, вигул собак, роздача листівок, догляд за дітьми, допомогу сусідам в прибиранні, покупки і т. д. Заробити гроші можна навіть займаючись своєю улюбленою справою, наприклад, продаючи зроблені власноруч вироби, беручи участь у змаганнях чи конкурсах, або граючи в певні комп’ютерні ігри.

Дайте право зароблені гроші дитині витрачати на себе, при бажанні, вона може приєднати їх до сімейного бюджету. Хорошим знаком можна вважати, якщо з першого заробітку дитина купить щось для всієї родини, наприклад, торт. Але будь-яка навіть самий прибутковий підробіток, ні в якому разі не повинен заважати навчанню, адже на даному життєвому етапі дитини головним пріоритетом повинно бути отримання хорошої освіти.

Гроші в подарунок - вчимо правильно витрачати

Останнім часом стало дуже популярно в якості подарунків дарувати дітям гроші. Психологи не підтримують таке нововведення. Звичайно, подарувати дитині гроші найпростіше, адже непотрібно ламати голову, підбираючи підходящий презент. Однак дитяче життя не повинна повністю ставитися на фінансові рейки. Для дитини подарунок повинен бути довгоочікуваним або несподіваним сюрпризом. Для більш старших дітей він може бути обговореним заздалегідь покупкою.

Якщо ж гроші були все ж подаровані, потрібно надати дитині право розпорядитися ними на свій розсуд. Відбирати і не давати гроші дитині, в такому випадку, не можна. Краще обговоріть з нею, що вона б  хотіла придбати. Наприклад, можливо дитина мріяла про велосипед або планшет. За великою покупкою варто вирушати в магазин разом. Дітям старшого віку можна дозволити витратити їх і самостійно.

Іншим варіантом використання подарованих грошей може стати накопичення. Запропонуйте дитині зробити їх першим внеском в скарбничку, поповнюючи яку, вона згодом зможе купити те, про що давно мріяла.

 «Агресивність та її прояви у житті дитини» поведінка — одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.

Агресія — загалом нормальна для дитини реакція, і проявляється агресивність у різних формах.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична — це безпосереднє спричинення болю іншим людям, має два варіанти. Перший — це псування оточуючих предметів, а другий — це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, удари різними предметами тощо).
Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.
Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є телебачення. Воно має серйозний вплив на формування агресивної поведінки. Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей.

 

Вплив сім’ї на виникнення агресії у дітей

Атмосфера, що панує в домі, має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.
Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.
На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. Суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.
Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Причини виникнення агресивної поведінки слід шукати у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

  для батьків

«Погані слова

у благополучній родині»Ми його цього не вчили!» - вигукують перелякані батьки, чуючи від своєї дитини «негарні»слова. Справді, звідки з’являються такі вислови у дітей, які ростуть у благополучних родинах?

Якщо задуматись, то джерел знайдеться дуже багато. Телебачення наповнює життя дитини не тільки гарним. Чи завжди Ви контролюєте те, що дивиться Ваш малюк? Навіть сучасні мультфільми мають грубі, жаргонні вислови.

Дитячий садок, двір, в якому гуляє дитина, і навіть родина (як це не дивно звучить) – це «вчителі» маленької людини.

Які слова вважати поганими? Звичайно ж, це нецензурні вислови, лайливі та брутальні слова, слова, які принижують і ображають людей. Також так звані «жаргонні» слова.

Вони сильно засмічують дитяче мовлення й дратують батьків. Боротися з ними чи ні – справа кожної родини. Насправді, сьогодні цим нікого не здивуєш, і багато батьків упокорюються із такою ситуацією. А так хочеться все-таки чути правильне, гарне мовлення!

Чому діти лаються? Поки вони ще малі (років до 4-5), вони просто копіюють дорослих не розуміючи того, що говорять. Тут дуже важливою є реакція батьків. Не губіться, скажіть спокійно, що так говорити недобре. Обов'язково скажіть, що такі слова Вас засмучують. Поясніть, чому ці слова не прийнято вживати. Не думайте, що малюк не зрозуміє. Нехай зміст Вашої промови буде йому не зовсім зрозумілий, зате він добре почує Ваші стривожені інтонації та зрозуміє, що так краще не робити.

Якщо такий спосіб не спрацьовує і лихослів’я повторюється, намагайтесь з'ясувати причини такої поведінки. Можливо, Ваша дитина когось наслідує?

На кого хоче бути схожим Ваш малюк? Може на тата або дядька? Цілком ймовірно, що це якийсь герой мультфільму. І саме цей «ідеал» використовує у своєму мовленні такі слова. А що думає малюк? «Я теж хочу бути сильним, рішучим… Отже, необхідно говорити такі слова». Попросіть того, на кого дитина прагне бути схожим, ретельно контролювати своє мовлення (звісно, якщо це реальний персонаж). А якщо лихослів’я прийшло з мультику, намагайтесь зменшити час, проведений дитиною біля телевізора, і прагніть ретельніше обирати, що саме буде дивитися Ваш малюк.

А може, він лається, тому що хоче привернути до себе увагу? Так часто буває, коли батьки занадто зайняті. Звісно, те, що її будуть сварити за таку поведінку, не має значення, тому що навіть «негативна» увага для дитини – теж результат. «Сварять – значить їм не однаково. Раз їм не однаково – значить, вони мене люблять», - от що відчуває маленький лихослов.

Поміркуйте, скільки часу Ви проводите разом з дитиною? Не просто поруч, не просто в одній квартирі. Скільки часу ви разом щось робите? Разом кудись ходите? Разом розмовляєте? Змініть ситуацію – і погані слова зникнуть самі.

Може статися і так, що це, так звана, маленька помста. Адже в дитячому житті не так вже й мало приводів для образ. Мама не похвалила за якесь досягнення, тато затримався на роботі, народився братик, і батьки тепер менше приділяють уваги… Образа знаходить вихід у вигляді лайок. Знайдіть та усуньте причину образи, і Ви впораєтесь із проблемою.

Дитина лається тому, що вона так бореться за свою свободу та незалежність. Ця причина теж береться до уваги. Подумайте, як багато обмежень і заборон Ви виставляєте своїй дитині? Звичайно, у чотири роки ще складно дати дитині право приймати серйозні рішення. Але можна запитати, хоче вона з'їсти котлету або рибу? Одягти червону кофту або синю? Починати можна з малого.

Може статися, що дитина потрапила до такого дитячого колективу, де лаються? Може. Як правило, потрапляючи до нового дитячого колективу, малюк намагається до нього пристосуватися. І якщо в колективі взято за правило лаятися, він просто приймає чужі норми поведінки, щоб бути прийнятим. Ізолювати його не потрібно. Що ж робити? Допомогти розвивати впевненість у собі, щоб у будь-якій обстановці та оточенні дитина могла досягти успіху і без використання поганих слів. І розуміла, що добре, а що – погано.

Що робити, щоб дитина не лихословила?

* Оточіть її увагою та теплом.

* Обмежте вплив телебачення.

* Створіть сприятливу атмосферу вдома.

* Якщо Ви караєте дитину за лайку, то покарання повинне бути зрозумілим дитині (поясніть, за що) і не принижувати її гідність.

* Не можна ігнорувати «погані» слова.

* Навчіть дитину іншого способу висловлення емоцій: «Я розсерджений», «Мені не подобається»…

 

 «Роль сім’ї у формуванні

 мовленнєвої компетентності дитини» «Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова».

Панас Мирний

Мабуть, кожну родину, де росте малюк, непокоїть питання: як забезпечити повноцінний розвиток дитини в дошкільному віці в цілому та мовленнєвий розвиток зокрема.

Мовленнєве виховання дитини починається в ранньому віці. Навички правильної мови, як і всі хороші навички, набуваються в сім’ї. Все те, що роблять батьки для загального та мовленнєвого розвитку своєї дитини не забутнє для самої дитини. Розвиток мовлення дитини, що закладене у сім’ї, розвиток в ній художніх смаків, має велике значення для подальшого життя. Сім’я може і повинна допомагати дошкільному навчальному закладу, а потім і школі в справі виховання культури рідної мови.

Мова будь-якої людини збагачується  і вдосконалюється впродовж всього життя. А найважливішим періодом її розвитку є період дитинства, коли відбувається інтенсивне освоєння засобів мови, форм і функцій мови, письма і читання, культури мовлення.

Мовленню потрібно вчити перш за все шляхом прикладу. Чує дитина правильне мовлення, чітко і ясно сприймає його, мало-помалу добрі навички набувають могутню силу звички. Якщо вухо дитини сприймає який-небудь неправильний діалект, те чи інше неправильно вимовлене слово і також непомітне останнє стає його другою звичкою.

З вадами мовлення важко боротися як педагогам, так і самій дитині. Тому важливо, що і в якому стані сприйме слух дитини в найбільш сприятливі роки його життя. В цей час закладається фундамент, на якому пізніше будується все його мовлення. Це повинні пам’ятати батьки і всі ті, хто  оточує дитину.

Вся увага та старання батьків повинні бути направлені на те, щоб діти чули мову правильну, чітку і логічно послідовну, без помилок та вад.

Ніяке сюсюкання, підробка під лепет дітей, не припускається. Розмовляти з дітьми потрібно звичайною, правильною мовою, але мовою простою і, головне, розмовляти повільно, чітко і голосно. Мова дорослого повинна бути доброзичлива, м’яка, лагідна, емоційна й виразна, звучати плавно, мелодійно. Не допускати у спілкуванні з дітьми спотвореної вимови слів, вимовляти завжди слова правильно, як за звуковим складом, так і за формою. Треба прислухатися, чи правильно звучить запитання дитини, а потім на нього відповідати. У розмові з дітьми батьки повинні враховувати рівень їх мови, але разом з тим його власна мова повинна бути більш досконалою: різноманітною за побудовою речення, багатою за словником, виразною за інтонацією. Спонукаючи дитину до запитань, розвивається її пізнавальна активність, забезпечується повноцінний розвиток дитини.

Більш всього можуть дати своїм дітям в їх дошкільний період самі батьки. Систематизувати хороші навички в справі розвитку мовлення дітей звичайний обов’язок самої матері.

Потрібна цілеспрямована послідовна робота з розвитку усного мовлення дитини з використанням народної творчості, звичаїв, традицій, визначених природних та історичних особливостей свого краю.

Якщо б батьки в певній мірі розуміли, яке величезне значення для духовного та всебічного розвитку дітей має обдумане, відповідно їх інтересам словесне спілкування з ними, вони знаходили б більше часу для занять зі своїми дітьми.

Від простої зрозумілої пісні, казки, образно і захоплююче розказаної де-небудь на дивані, який вміщує і матір, і дітей, виразно прочитаного вірша чи оповідання за столом, біля якого зібралася вся сім’я, душа дитини розцвіла б і набула хорошого враження добра і краси, яке залишає в ній незабутні сліди.

Яке б було щастя для окремої дитини і для культури народу, якби батьки зрозуміли, що мова є головним предметом в справі виховання, зрозуміли б значення особливої ролі і відповідальності в справі розвитку мовлення підростаючого покоління. Знімаючи з себе відповідальність, передаючи її навчальним закладам, вони наносять своїм дітям величезну шкоду.

Сім’я є тією ареною, серед якої формується і розвивається розум дитини, його смаки і інтереси, а це все є фундаментом правильної, літературної усної та писемної мови. Саме у сім’ї складається те чи інше відношення до літератури. Домашні сімейні читання, розповіді в сімейному колі, живі бесіди дітей з батьками та близькими людьми дають направлення літературному розвитку дітей, а також розвитку їх мовлення.

Бажано мати в сім’ї хоча б невеличку дитячу бібліотеку. Привчаючи дитину бережно ставитися до своїх перших книжок, буде закладено прагнення зберегти їх, як найкращих друзів, на все життя.

Правила, яких потрібно дотримуватися батькам під час спілкування з дітьми.

1. Мова батьків, усіх членів сім’ї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.

2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу – дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.

3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.

4. Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся вимкнути телевізор, радіо тощо.

5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.

6. Говоріть повільно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.

7. Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх декілька разів, діти краще сприймають знайомі тексти.

8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.

9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки, спонукайте дитину до обстеження предмета.

Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньо пов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в майбутньому – в опануванні письма.

Рідна мова відіграє унікальну роль у становленні мовленнєвої особистості дитини дошкільного віку. К. Ушинський назвав рідну мову «Цвітом духовного життя нації», порівняв її з квіткою, яка ніколи не в’яне і вічно розвивається.

В сім’ї, де високо цінується  знання рідної мови в повсякденному житті, де приділяється увага вивченню рідної літератури, де можна чути художнє слово, розвивається мовлення чітке, образне, літературне, де підтримується навіть невеличка зацікавленість літературних знань, мовлення дитини не може не розвиватися правильно і всебічно, не можуть не сформуватися здорові навички і смаки.

Опанування дітьми дошкільного віку правильного мовлення  створить надійне підґрунтя для їхнього успішного шкільного навчання.

 

 

 

 

 

 

  рідне.

ДЛЯ

 УНИКНЕННЯ ПОМИЛОК У ВИХОВАННІ

ТА НАЛАГОДЖЕННІ

ДОВІРЛИВИХ СТОСУНКІВ З

  татам і мамам, яким іноді важко зрозуміти свою дитину і вибрати потрібну тактику виховання в тій чи іншій ситуації. 

      Запропоновані знання і практичні поради охоплюють періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства, пояснюють їх особливості і стратегію правильної поведінки батьків та їхніх дітей. 
Вони спрямовані на формування порозуміння і взаємин між ними.
   Природа і виховання посприяли тому, що всі люди різні: немає однакових батьків, як немає й однакових дітей. Кожен із нас - неповторна особистість. Саме цим пояснюється відсутність єдиного універсального рецепту виховання дитини в сім'ї. Проте є об'єктивні дані, пов'язані із закономірностями психофізичного розвитку особистості в цілому і в кожний віковий період зокрема. Знання цих даних дозволяє не тільки забезпечити своєчасність і повноцінність її розвитку, але й створити для Цього процесу найсприятливіші умови. Ці умови мають враховувати не тільки потреби, але й можливості дитини, сприяти поліпшенню мікроклімату в сім'ї.

   Кожна дитина, незалежно від віку, відчуває природну потребу у фізичній і психологічній безпеці. Створювати умови для безпечної поведінки малюка має сім'я, організовуючи сімейне виховання з позицій інтересів дитини. Але ці інтереси завжди мають зворотний зв'язок: у перспективі - це гарантована захищеність самих батьків. Але як її досягти? У чому полягає мудрість сімейного традиційного  виховання?

   Як показує багатовіковий досвід, формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів - із любові і вимогливості як до дитини, так і до себе. Ці компоненти є рушійною силою для цілої системи стимулів і стримувань поведінки. Зосередженість тільки на любові і недооцінювання вимогливості може викликати неповагу до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність, командний стиль виховання створює гнітючу атмосферу в сім'ї, ображає малюка і дає йому підстави вважати, що його не люблять, що він нікому не потрібний. А це значить, що в прояві почуттів потрібно завжди прагнути до їх розумного балансу. прагнути до їх розумного балансу.Що необхідно для досягнення достатнього ступеня психологічної захищеності в сім'ї і батьків, і дітей? 

   Насамперед це:

·   встановлення певних меж діяльності - не жорстких, але й не безконтрольних;

·   навчання і стимулювання адекватного прояву емоцій;

·  встановлення для самих батьків певних принципів і норм поведінки, а саме:

· прийняття малюка таким, який він є від природи, без критики й осуду;

· повага і схвалення дитини як особистості, а не внаслідок її догоджання батькам;

· визнання того, що потреби дитини в створенні умов для її повноцінного розвитку - законні;

· розуміння значимості дитини для батьків і для держави;

· виконання стосовно дитини функцій захисника її інтересів і співучасника її справ;

· уміння втішати дитину, коли вона відчуває біль, невпевненість, переживає стрес;

· прийняття дитини як цілісної особистості, а не судження про неї і її можливості за окремими рисами характеру й окремими вчинками;

·   постійний аналіз батькам власної виховної діяльності та її результатів;

·  розуміння того, що дитинство - це не підготовчий етап до життя, а саме життя, коли відбувається формування особистості.

 виховання і розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної окремої особистості;

·   формування потреби розуміти інших людей, поважати їхню гідність;

·   забезпечення таких стосунків між батьками і дітьми, сутність яких полягає у взаємній турботі, наповненні життя доброчинністю;

·    накопичення досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які потребують співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;

· використання кращих традицій етнопедагогіки, народної мудрості виховання.

   Ці загальні принципи, норми й умови виховання створюють основу сімейного добробуту і забезпечують порозуміння батьків і дітей. Вони можуть бути конкретизовані в різноманітних ситуаціях, але суть має залишатися саме такою. У ній полягає головне правило сімейної педагогіки: стався до своїх дітей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Завжди!
   Чи є конкретний механізм поведінки батьків у тих чи інших виховних ситуаціях? Так, його можна виробити, виходячи із знання загальних закономірностей виховання, специфічних умов його здійснення в кожній окремій сім'ї та індивідуальних особливостей кожної дитини. Тобто, проблема розв'язання ситуації криється насамперед у її знанні, розумінні і спеціальній готовності.
   Важливо запам'ятати: перш ніж чогось очікувати від дитини, потрібно переконатися, що вона вас розуміє і що вона може це виконати.

 

 

Поради для батьків щодо правильного харчування дітей.

Саме від батьків залежить, як дитина буде харчуватися в майбутньому, тому вони мають прищепити здорові звички на все життя. Чим старшою стає дитина, тим частіше вона їстиме  поза домом і контролювати ситуацію буде все складніше. Дослідження показують, що в сім’ях, де дорослі дотримуються правильного харчування і споживають їжу разом з дітьми принаймні тричі на тиждень, молодше покоління має більш здорову вагу, аніж ті діти, що їли вдома з татом і мамою не так часто.

Тому перша порада батькам – плануйте спільні прийоми їжі з дітьми, а також долучайте їх до спільних походів до магазину. Дозволяйте самостійно обирати інгредієнти для страви, яку ви приготуєте разом. Подбайте, щоб подача їжі була привабливою та цікавою для дитини. Введіть правило вивчати смакові якості «щотижня нового продукту». Готуйте їжу у різноманітний спосіб та різних консистенцій. А також обовʼязково врахуйте наші наступні поради.

Овочі та фрукти на першому місці

Не ігноруйте овочі та фрукти. Дітям рекомендовано їсти не менше 4-5 порцій в день. Тобто, йдеться про кожен основний прийом їжі. Свіжі, відварені, запечені, приготовані на пару або ферментовані – готуйте будь-яким щадним способом відповідно до свого смаку. Додавайте  не жирні салатні заправки на основі рослинних свіжовичавлених олій та натуральних йогуртів, а також використовуйте трави та спеції для яскравішого смаку. Таким чином  їжа для дітей буде корисною і смачною. Хорошою альтернативою свіжим фруктам є сухофрукти, які можна споживати до 3-х разів на тиждень. Їх можна брати з собою як перекус в садок, школу чи подорож.

Мінімум цукру

Дітям до 2 років рекомендовано виключити цукор з харчування. Для дітей старше цього віку споживання доданого цукру не має перевищувати 25 г на день. Його надлишок може спричиняти ожиріння та ранній розвиток карієсу.

Споживання надмірної кількості солодощів створює сприятливі умови для розвитку цукрового діабету 2 типу. Зверніть увагу, що цукор у харчуванні дітей – це не тільки промисловий варіант, а й той, що присутній у меді, сиропах, фруктових соках і концентратах.

Усі солодкі газовані напої замініть у харчуванні дитини на чисту воду з додаванням фруктів, ягід, м’яти, лайму або невеликої кількості фруктового соку. Не використовуйте солодощі, як спосіб винагородити дитину чи заспокоїти. Бо малеча згодом починає сприймати солодке як особливу їжу, яку потрібно заслужити, або як спосіб підняти настрій.

Пильнуємо сіль

Для малюків до року сіль рекомендовано повністю виключити з раціону. Дітям від 1 до 3 років вживання солі має становити менше пів чайної ложки на день.

Надлишок солі в раціоні може спровокувати підвищення артеріального тиску та розвиток серцево-судинних захворювань в дорослому віці. Пам’ятайте, що природно натрій міститься в більшості продуктів, як то м’ясо, молоко чи риба. Також слід пам’ятати що досить велика кількість солі міститься в готових продуктах таких як сосиски, ковбаса, хліб, твердий сир, кетчуп. Тому враховуйте, що йдеться не лише про споживання солі при приготуванні їжі.

Сосиски та сардельки під забороною

Обмежуйте дитині вживання продуктів з обробленого м’яса. Замість ковбас, сосисок, бекону чи консервів готуйте натуральне запечене, варене або тушковане нежирне м’ясо і птицю. Всі готові продукти, які купуються в супермаркеті, проходять промислову обробку і містять надмір солі та цукру. Вживання таких продуктів може підвищувати ризики онкологічних захворювань.

Уникайте трансжирів 

Щоб збільшити термін придатності товару, промисловці активно  використовують так звані трансжири. Вони входять до складу майже всієї магазинної випічки, а також до маргарину, замороженої піци та фастфуду. Трансжири дуже небезпечні, бо підвищують ризики захворювань серцево-судинної системи ваших дітей у майбутньому. Тому намагайтеся готувати смаколики вдома, своїми руками, та залучайте до процесу дітей.

Батьківські секрети успішної підготовки дитини до школи. Консультація-порадник для батьків.

 

Визначальним чинником готовності дитини до школи є не зна­ння нею «на зубок» усієї абетки чи вміння віртуозно рахувати, як традиційно вважає більшість батьків, а здатність дитини бути само­стійною, комунікабельною, легко сприймати й успішно засвоювати нову інформацію. Запорука успішного навчання у школі - це пере­дусім допитливість і цікавість до всього нового. А отже, батьки мають дитині у цьому всіляко сприяти й заохочувати її. Про що слід потурбуватися батькам Турбота батьків насамперед має проявлятися в зміцненні здо­ров'я дитини. Плавання, прогулянки та ігри на свіжому повітрі, ка­тання на велосипеді, на роликах тощо - усі ці заняття розвиватимуть органи дихання та зміцнюватимуть м'язи дитини. Фізична та фізіо­логічна готовність до навчання у школі - це неабияк важливо. Утім батькам не слід забувати і про розвиток у дитини навичок самообслуговування. Зокрема, необхідно потренувати її у вдяган­ні шкільної форми, застібанні ґудзиків, зав'язуванні шарфа, шнурівок тощо. Також дитина має вміти самостійно користуватися носович­ком, гребінцем, доглядати за взуттям. Варто спільно затвердити вдома нове гасло: «Кожній речі - своє місце!». Важливо, щоб дитина розвивала в собі вольові якості. Для цього її слід привчати кожну розпочату справу доводити до кінця. Проте справу варто давати посильну, враховуючи вікові особливості дитини, а не лише бажання та вимоги батьків. Найважливішим способом розвитку зв'язного мовлення, мислення, уваги, пам'яті, уяви є читання дитині книжок. Читати або розповідати дошкільникам казки й оповідання треба не менше ніж півгодини на день. Обов'язково слід запитувати дитину про її враження від почутого, ставлення до персонажів та описаних подій тощо. Не менш корисними видами діяль­ності є малювання, ліплення, конструювання, що стимулюють розвиток фанта­зії, уяви, кмітливості. Не слід забувати й про формування в дитини початкових природничих знань. Разом з нею можна, наприклад, виростити на підвіконні зелену цибулю або кріп і навчити правиль­но за ними доглядати. Послаблене здоров'я - не перешкода навчанню Трапляється, що дитина самостійна, комунікабельна, здібна до навчання, проте здоров'я у неї дуже слабке або ж є хронічні хвороби. Це може істотно завадити відвідуванню нею школи. За цих обставин набуває поширення практика домашнього навчання. Діти із сер­йозно ослабленим здоров'ям, отримавши довідку від лікаря, можуть бути зараховані до школи, але перші півроку чи рік займатися вдо­ма. Учитель зі школи приходить до дитини додому і проводить з нею уроки індивідуально. Коли ж здоров'я дитини поліпшується, вона починає відвідувати школу разом з іншими дітьми. Якщо в дитини є особливі проблеми, пов'язані з послабленим зором, слухом, серйозні логопедичні проблеми, порушення мотори­ки, потрібна консультація спеціаліста. Він допоможе батькам визна­читися зі строками вступу їхньої дитини до школи та правильно об­рати навчальний заклад. Умови успішного навчання дитини Кожна дитина має вроджену потребу в новій інформації, інши­ми словами - до пізнання. Це зазвичай проявляється в допитливос­ті дітей, їхній зацікавленості, прагненні й бажанні повсякчас пізна­вати щось нове. Стимулюємо допитливість Щира дитяча допитливість, зацікавленість у пізнанні нового - це основа легкого й успішного навчання дитини. Тому відмахува­тися від дитячих запитань означає придушувати «допитливість розуму» дитини, а отже, її потяг до знань і бажання вчитися. І в ре­зультаті діти, на чиї запитання батьки свого часу не відповідали, по­чинають потроху відставати в навчанні. Тим паче, коли їхню допит­ливість, особливо ту, що, на думку дорослих, не стосується шкільних знань, так і продовжують придушувати. Навчаємося граючись У процесі підготовки до школи батьки мають включати еле­менти навчання в усі можливі ігри дитини. Це неодмінно сприяти­ме пробудженню й закріпленню інтересу до навчання. На веселу гру цілком можна перетворити й виконання в майбутньому шкільних домашніх завдань. До речі, засвоюючи знання в цікавій ігровій формі, дитина отримує задоволення від навчання. Воно виникає і закріплюється, так би мовити, на рівні безумовних рефлексів. І що важливо, ди­тина отримує задоволення не так від одержання знань, як від мож­ливості активно застосовувати їх у реальному житті. Тож, аби під­тримувати й посилювати в дитини потяг до навчання упродовж усіх шкільних років, дорослі мають щоразу акцентувати її увагу на тому, як ті чи інші знання можна застосовувати в реальних умовах життя. Спонукаємо користуватися знаннями Якщо дитина відчуває, що отримані нею знання не «лежать мертвим вантажем», а їх постійно можна застосовувати на практи­ці - це мотивує її отримувати нові й нові корисні знання. Батьки, у свою чергу, мають заохочувати дитину до цього - закріплювати отриману нову інформацію грою в пошук можливостей її застосу­вання. Наприклад, можна наочно довести дитині, що вітер буває різної сили та напрямку. Для цього слід зробити разом з нею вітрячок і флюгер, яскраво прикрасити їх та простежити за швидкістю і на­прямком їхніх обертань у різний час. Важливо спонукати дитину самостійно зробити відповідні висновки. Така робота з дитиною одночасно розвиватиме в дитини дрібну моторику, мовлення, логічне мислення, кмітливість, естетичний смак, а ще - подарує позитивний настрій від спільної цікавої роботи з батьками. Отже, головна умова успішного навчання - не формувати в ди­тини потребу у вивченні будь-чого «від А до Я», а розвивати так зва­ний «допитливий розум». Тож найперше завдання до­шкільного закладу і батьків - постійно підживлювати й підтриму­вати дитячу допитливість. Опитувальник для самостійного визначення батьками рівня готовності дитини до шкільного навчання Шановні батьки! Пропонуємо вам самостійно визначити, наскільки ваша дитина готова до вступу до школи. Ваші відверті відповіді на запитання опитувальника допоможуть запобігти можливим про­блемам на початковому етапі навчання дитини у школі. Опитувальник передусім призначений для того, аби допомогти вам замислитися і оцінити, який шлях ви разом з дитиною  пройшли за шість років її життя і яких результатів досягли. Звертаємо вашу увагу на те, що всі перераховані знання та вміння є не стільки обов'язковими, як бажаними. Пам'ятайте: дитина не має володіти всіма без винятку переліченими харак­теристиками та навичками. Окрім відповідей «так» або «ні», на запитання опитувальника можна відповідати «за­вжди», «інколи», «часто», «зрідка», «ніколи». Побутовий досвід дитини: -Чи доводилося дитині супроводжувати вас на пошту, у банк? -Чи їздили ви разом з нею громадським транспортом? -Чи виявляє дитина сталий інтерес до якої-небудь діяльності? -Чи маєте ви змогу регулярно читати дитині книжки? -Чи уважно й залюбки вона слухає, коли ви читаєте їй уголос? -Чи виникає у дитини бажання переглядати книжки самостійно? -Чи проявляє вона ін­терес до читання? -Чи запитує дитина, що означають ті чи ті слова? Початкові знання з різних сфер: -Чи орієнтується дитина в основних просторових поняттях (правий-лівий, зверху-знизу), чи розрізняє величини (великий-малий, довгий-короткий, тонкий-товстий, широкий-вузький, високий-низький тощо). -Чи розуміє дитина найпростіші принципи класифікації, наприклад: знайти серед кількох картинок одну «зайву», вибрати лише іграшки чи меблі із зображених на картинках або назвати речі, які можуть котитися і які не можуть та ін.? -Чи може дитина втримати в пам'яті й виконати, принаймні, три вказівки чи запам'ятати до 8-10 предметів або слів та ін.? -Чи може дитина назвати більшість літер абетки? Комунікативні вміння: -Чи бере дитина участь в іграх інших дітей, чи ділиться з ними іграшками? -Чи дотримується вона черги, коли цього потребує ситуація? -Чи здатна дитина слухати інших, не перебиваючи? -Чи може дотримуватися загальних правил у грі з іншими дітьми? -Чи може зрозуміло висловити свою думку, бажання, прохання тощо? Мовленнєвий розвиток: -Чи може дитина назвати основні предмети, які її оточують? -Чи легко дитині відповідати на запитання дорослих? -Чи може дитина пояснити призначення побутових речей, як-от: пилосос, лійка, стіл тощо? -Чи може дитина пояснити, де розміщено певні предмети: над столом, під ліжком, за стільцем, на підлозі, біля стіни тощо? -Чи може дитина розповісти історію, описати випадок, що стався з нею? -Чи чітко дитина вимовляє слова, звуки? -Чи вміє дитина утворювати різні граматичні форми слів? Емоційний розвиток: -Чи весела дитина (удома та в колі товаришів)? -Чи сформувався в дитини образ себе як людини, яка багато чого може? -Чи легко дитині підлаштуватися до змін у звичному розпорядку дня, «переключати­ся» з одного завдання на інше? -Чи здатна дитина працювати самостійно, змагатися у виконанні завдань з іншими ді­тьми? -Чи бадьора та зацікавлена дитина? Фізичний розвиток: -Чи добре дитина чує? -Чи добре вона бачить? Пам'ятайте, що навіть незначне, вчасно не скореговане зни­ження зору в дитини може стати причиною невстигання в навчанні, а надалі - призвести до зниження самооцінки, проблем у поведінці. -Чи здатна дитина посидіти спокійно впродовж певного часу? -Чи розвинена в дитини координація моторних навичок? Наприклад, чи може вона вільно гратися м'ячем, стрибати, спускатися та підніматися сходами? За потреби про­консультуйтеся у дитячого невролога. -Чи здорова, активна та бадьора дитина? Слухове та зорове сприймання: -Чи здатна дитина розпізнавати слова, які починаються з різних звуків, як-от: ліс-ніс, і мак-лак? - Чи може дитина повторити за дорослим декілька слів або цифр? -Чи здатна дитина переказати історію, зберігши основну думку і послідовність подій? -Чи здатна дитина розкласти по порядку (в логічній послідовності) серію з чотирьох малюнків? -Чи розуміє дитина, що читати правильно зліва направо? -Чи може дитина ідентифікувати схожі та несхожі форми? Наприклад, знайти картинку, яка не схожа на інші? -Чи може дитина зорово розрізняти букви й короткі слова, наприклад: [б]-[п], сум-шум лоб-рот, кіт-лід? Загальна та психологічна готовність до вступу в школу. Чи вміє дитина: -Пояснити за допомогою слів, а не показуючи пальцем, що вона хоче? -Розмовляти зв'язно, наприклад, «покажи мені...», «поясни, як...»? -Розуміти зміст того, про що їй читають? -Чітко вимовляти своє ім'я, прізвище? Чи пам'ятає свою домашню адресу? -Писати олівцем чи восковою крейдою на папері? -Користуватися фарбами, пластиліном, кольоровими олівцями, фломастерами? -Вирізати ножицями з тупими кінцями, до того ж рівно і не поранившись? -Слухати й виконувати отримані вказівки? -Уважно слухати, коли хтось із нею розмовляє? -Зосередитися мінімум на десять хвилин, щоб виконати отримане завдання? -Захоплено слухати, коли їй читають уголос або розповідають історії? -Позитивно оцінювати себе: я - людина, яка багато чого може? -«Підлаштовуватися», коли дорослі змінюють тему розмови? -Виявляти інтерес до предметів та явищ, які її оточують? -Добре ладнати з іншими дітьми, без значних конфліктів і образ? Використані першоджерела: 1.     Журнал «Практичний психолог: дитячий садок» №1\2016. 2.     Інтернет-ресурс.

«Виховання без покарання»

Дитина найбільше потребує вашої любові саме тоді, коли вона найменше на неї заслуговує. Ерма Бом

Покарання породжує страх. Ви можете так налякати дитину, що в результаті вона відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання принесло бажаний ефект.

Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Дитя може дражнити молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.

Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх.

Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє удосконалюванню їх власних моральних принципів.

Коли ви караєте, дитя стає або надто поступливим, або занадто впертим, а найчастіше й мстивим. Він зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе.

Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.

Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитино недовірливою і спонукує приховувати свої помилки.

Чому ви вирішили покарати свого малюка? Задумайтеся, чи робите ви це зі зла, від образи, бажаючи помститися або почуваючи свою безпорадність? Потім зупиніться, заспокойтеся й спробуйте переосмислити вашу реакцію. Запитаєте себе: "Так чому ж насправді я хочу навчити свою дитину просто зараз?

Всі батьки та педагоги знають, що діти краще всього вчаться на чужому прикладі. І в першу чергу таким прикладом служать самі батьки. Тобто, якщо батько каже синові: «Мий руки перед їжею», а сам, приходячи з роботи, цього не робить, то, скільки б малюка не лаяли, у нього завжди буде підсвідоме прагнення чинити так, як батько. Виникає конфлікт у вихованні – невідповідність необхідного і дійсного. І ця невідповідність буде народжувати непорозуміння і опір.

Звичайно ж, в кожній конкретній сім’ї є свої уявлення про виховання дітей. До Вашої уваги 10 заповідей виховання дитини.

Батькам на замітку !

10 заповідей виховання дитини

1. Не чекайте, що Ваша дитина буде такою самою, як Ви. Або – як Ви хочете. Виховання має допомогти Дитині стати не Вами, а собою.

2. Не вимагайте від дитини плати за все, що Ви робите для неї. Ви дали своїй дитині життя, як вона може віддячити Вам? Вона дасть життя іншій людині, та – наступній: це і є нескінченний закон вдячності .

3. У процесі виховання дитини не зганяйте на дитині свій поганий настрій, щоб у старості не їсти гіркий хліб, бо що посієш, те й пожнеш.

4. Не ставтеся до проблем Вашої дитини зверхньо: для дитини її проблеми не менш тяжкі, ніж Вам Ваші.

5. Не принижуйте в процесі виховання.

6. Не мучте Себе, якщо не можете дати щось своїй дитині; мучте, якщо можете і не даєте .

7. Вмійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині те, чого б не хотіли би, щоб інші зробили Вашій. Не забувайте – Ваша дитина також слідкує за Вами – і бере приклад як ставитися до оточуючих.

8. Дозвольте дитині “ заважати” !

Все, що потрібно це – дозволити дитині брати участь у всіх ваших справах. 9.Будьте ближчі до природи

Копаєте город – дайте дитині лопату, і вона буде з захопленням допомагати Вам. Сієте газонну траву – дайте дитині насіння, і вона з радістю буде повторювати за Вами. Головне, і ви самі зможете переробити всі справи, і дитина отримає безцінний досвід справжніх справ.

10. Любіть свою дитину будь-яку: неталановиту, невдачливу, неуважну; спілкуючись з нею, радійте, бо дитина – це свято, яке поки що з Вами.

Можна зробити з усього цього висновок: діти народжуються не тільки для того, щоб ми їх виховували, а й для того, щоб вони виховували нас. Для того щоб зробити свою дитину кращою, батькам необхідно зробити кращими Себе. Це основний постулат виховання дитини!

Ділова гра – розминка

Батькам пропонується дістати із скриньки запитання та обговорити в парах. . Після обговорення вихователь підводить підсумок сказаного.

1. Наскільки припустимо фізичне покарання?

Метод фізичного покарання багато батьків називають самим «ефективним», а насправді він лише є найбільш простим і навіть зручним для них, адже прояви гніву природні для будь-якої людини, а от вміння стримати себе в потрібний момент, спокійно пояснити дитині, в чому вона неправа, переключити її увагу, проявити розуміння і повагу до неї – вимагають серйозних зусиль з боку батьків. Головним мотивом для вибору цього більш складного методу повинне стати усвідомлення батьками всіх згубних наслідків фізичного покарання.

2. Які можливі негативні наслідки фізичного покарання?

Дитина швидко вчиться боятися не того, що вона здійснює поганий вчинок, а саме покарання за нього з боку батьків. Тобто, дорослі отримують можливість контролювати поведінку дитини лише зараз, миттєво, але тільки ціною страху, який в тій чи іншій формі буде переслідувати її потім усе життя.

Систематичний страх по відношенню до людини, яку дитина дуже любить і цілком від неї залежить, формує в неї так званий базовий невроз. Згодом це неодмінно позначиться в невмінні встановлювати близькі стосунки з оточуючими, зниження внутрішньої самооцінки, яка в підсумку визначає успішність людини.

Оскільки левова частка ляпасів – наслідок невміння батьків контролювати свій гнів, свою неадекватну поведінку – вони автоматично втрачають моральне право вимагати від дитини вміння контролювати свої вчинки. Адже самі батьки так часто подають дітям приклад саме такої неприйнятної поведінки і відсутність самоконтролю.

3. Наскільки шкідливо залякувати дитину?

Маленьким дітям взагалі не можна погрожувати, ні в якому разі. Дитина, яку лякають «бабою – Ягою», «Бармалеєм» або обіцянками її “віддати”, якщо вона буде погано поводитися, може впасти в тривалу депресію. Дитина звикла шукати захисту в батьків, і раптом саме від них виходить загроза.

4. У яких випадках не варто взагалі карати дитину?

Кожен конкретний випадок варто проаналізувати, а для цього батькам потрібно для початку повністю заспокоїтися – лише тоді вони зможуть розібратися в причинах вчинку своєї дитини, дати їй оцінку, вибрати модель своєї поведінки і, можливо, зовсім скасувати покарання. Іноді відмова від покарання може бути дуже корисною – наприклад, коли дитина сама усвідомила свою провину і хоче сама усе виправити. Але можливо це лише якщо малюк здатен самостійно оцінювати свої вчинки і робити власні висновки.

Оцінюючи дитячу поведінку, дорослі обов’язково повинні враховувати їх вікові особливості. Наприклад, що до трьох років мозок дитини знаходиться в стадії формування, і малюк не цілком може контролювати свої емоції і поведінку; що криза двох-трьох років може зрівнятися за силою з підлітковою кризою; що брехня і вигадки для дітей п’яти-шести років є нормою; що в чотири-п’ять років відбувається природне посилення агресивності малюка через гормональний сплеск – і так далі.

Не менш важливо бути постійно уважними до дитини, враховувати її фізичний стан: може бути вона “вередує” несвідомо, просто хоче спати, пити, їсти, замерзла, або хтось її образив.

Дитині важливо мати такий «шматочок простору» або такий час, коли можна безперешкодно «випускати пару» – пустувати, бруднитися, скаженіти.

5. Чи можна з метою покарання позбавляти дитину будь-яких задоволень?

Це метод можна вважати цілком прийнятним, особливо якщо дорослий заздалегідь проговорив з дитиною, за які «правопорушення» та буде позбавлена яких-небудь значущих для неї привілеїв. Повідомляти дитині про таке покарання потрібно без роздратування, крику й агресії – спокійним, цілком доброзичливим тоном.

Дитина обов’язково повинна бути сама згодна з покаранням і вважати його справедливим. Якщо ж малюк не бачить логічного зв’язку між своїм вчинком і позбавленням, наприклад, ласощі або недільних розваг, він затаює образу на дорослих, провину ж свою визнає лише формально, або не визнає зовсім.

І звичайно, ні в якому разі дитину не можна позбавляти їжі, прогулянок на свіжому повітрі, спілкування з іншими дітьми.

6. Яке покарання можна визнати ефективним?

Найбільш ефективним є такий вид покарання, при якому дитина буде охоче своїми силами виправляти зроблену нею шкоду. Наприклад, якщо малюк розкидав речі по квартирі, потрібно переконати їх зібрати і розкласти по місцях (Сказавши йому, наприклад, що іграшкам не подобається валятися на підлозі, або що бабуся втомилася, її потрібно пожаліти і прибрати все самостійно); якщо забруднив одяг або взуття – переконати його самостійно вимити, почистити або попрати її, а порвану книжку дитина може склеїти разом з дорослими. При цьому батьки повинні не грубо змушувати її, а саме спонукати саму дитину прийняти це рішення. Також дорослим слід обов’язково брати до уваги її можливості. Якщо малюк зможе виправити те, що він зробив, він сам визнає таку вимогу справедливою, якщо це занадто складне для нього завдання – дорослим варто допомогти йому.

7. Як звести до мінімуму кількість покарань дитини?

Дуже корисно порахувати, скільки разів за день дитина була обласкана, похвалена і скільки разів їй дорікнули або насварили. Аналізу цього співвідношення часом досить для справедливого батька, щоб докорінно змінити стратегію своєї поведінки.

Необхідно проаналізувати найчастіші конфліктні (або просто напружені) ситуації у взаємодії з дитиною. Написати заздалегідь кілька варіантів розвитку подій, кілька можливих конструктивних дій, рішень. Як правило, до більшості складних ситуацій можна підготуватися заздалегідь (запастися «мотиватора» або придумати веселу гру, щоб разом з дитиною усунути наслідки його пустощів).

Консультація для батьків

Недарма, мабуть, вважають, що той, хто в дитинстві багато та захоплено грався, подорослішавши, зможе так само багато та захоплено працювати. Тому не варто зверхньо ставитися до дитячих ігор і вважати, нібито гру та роботу відділяє прірва, звісно, у розвивальному значенні. Адже і ми, дорослі, не завжди помічаємо той момент, коли в нас під руками гра перетворюється на роботу, а робота — на гру: це чудово, якщо людина здатна перетворити на захоплення трудові обов'язки.

Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії,— відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити.

Чого ж діти вчаться під час гри?

Насамперед, дитина відкриває власне тіло, світ, знайомиться з речами, їхніми властивостями та призначенням. Гра активізує дитину, тримає напоготові її нервову систему, виробляє імунітет проти прикростей і тиску. Під час гри тренуються рухові здібності, створюються передумови для вправляння у розумових здібностях, дитина вчиться орієнтуватися на площині та в просторі, розширюється її світогляд. І це ще не все: під час гри дитина збагачує також і світ своїх переживань, повторює та знову переживає все приємне та неприємне, що щодня відбувається довкола неї та з нею.

Гра старшого дошкільника відзначається своєрідним переходом до нової якості гри. Дитина вчиться гратися не тільки поруч або в компанії дітей, але й, що є найголовнішим,— разом із ними. Йдеться в буквальному розумінні про зіграність. Така перша зіграність багато що визначає в житті людини. По суті, вона означає початок співіснування разом із однолітками, зі своїм поколінням. Гра з іншими дітьми — не забавка, не заповнення вільного часу, якого в дитини вдосталь. Гратися з іншими дітьми означає розділяти з ними час, місце, іграшки, думки, плани. Дитина дізнається на практиці, що вдається лише та справа, до якої кожний у міру своїх сил докладе рук, а це вже є основами співпраці. У вільному спілкуванні з однолітками дитина вчиться тактики та практики взаємин, їй доводиться бути як співробітником, так і товаришем.

Отже, під час гри дитина змушена вчитися розуміти особливості характерів інших, оцінювати їхні вчинки, пристосовувати свою поведінку до їхніх вимог — а це вже вагома школа практичної психології.

Гру недарма називають дев'ятим валом дитячого розвитку. Те, на що дитина здатна в процесі гри, ще недоступно їй в будь-якій іншій діяльності. Граючись, вона швидше поділиться з однолітком, поступиться йому, допоможе, виявить витримку та терпіння. В ігровій формі легше запам'ятати, вивчити, зрозуміти новий матеріал. Розвиток самостійності, відповідальності, уміння стримувати свої бажання, зважати на інших — усе це виникає насамперед під час гри.

У старшому дошкільному віці гра стає сюжетно-рольовою: діти перебирають на себе ролі дорослих людей і в узагальненій формі, в ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і взаємини між ними. Дитина, обираючи та виконуючи роль, набуває відповідного образу — мами, лікаря, водія, пірата — та зразки його дій.

Дорослий і його дії стають для дитини зразком не тільки об'єктивно, але й суб'єктивно: дитина не просто імітує дії дорослих, вона ототожнює себе із соціальною роллю дорослого. Сюжет — сфера дійсності, яка відбивається під час гри. Спочатку дитина обмежена родиною, тому її ігри пов'язані здебільшого із сімейними, побутовими проблемами.

Згодом, у міру засвоєння нового, дитина починає використовувати складніші сюжети — виробничі, військові тощо. Гра на той самий сюжет поступово стає стійкішою, тривалішою. Старші дошкільники здатні гратись в одне і те саме кілька годин поспіль, а деякі їхні ігри можуть тривати навіть кілька днів. Діти, які перебувають у загальній системі взаємин, розподіляють між собою ролі перед початком гри і підпорядковані обумовленим правилам виконання певної ролі, жорстко контролюючи послідовність їх дотримання.

Гра сприяє становленню також і довільної поведінки дитини. Механізм керування своєю поведінкою (тобто дотримання правил) формується саме під час гри, а вже згодом упроваджується в інших видах діяльності. Довільність припускає наявність зразка поведінки, який наслідує дитина, і контролю. Під час гри зразком є не моральні норми або інші вимоги дорослих, а образ іншої людини, чию поведінку копіює дитина. Самоконтроль з'являється тільки в період завершення дошкільного віку, тому спочатку дитина потребує зовнішнього контролю — з боку її товаришів по грі. Спочатку діти контролюють одне одного, а потім — кожний сам себе. Поступово зовнішній контроль зникає із процесу керування поведінкою, і образ починає регулювати поведінку дитини безпосередньо.

У цей період дитині ще складно перенести механізм довільності, що формується під час гри, на неігрові ситуації: те, що легко вдається дитині в процесі гри, значно гірше виходить на вимогу дорослих (наприклад: під час гри дошкільник може тривалий час перебувати у позі вартового, але стояти прямо і не рухатися за наказом дорослого йому важко). За сприятливих умов розвитку на момент вступу до школи дитина здатна керувати своєю поведінкою цілком, а не тільки окремими діями.

Гра дитини характеризується вірою в достовірність і правду, вигадки. Варто сказати дитині, ”ніби-то” і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитини відмічається ще одна якість: діти знають те, чому вони можуть вірити і те, чого треба не помічати.

Гра є особливою формою життя дитини в суспільстві і задоволення основної потреби дитини як істоти суспільної.

Кожне суспільство стихійно впливає на зміст ігор:

· через іграшки

· через ставлення до гри.

В розвитку дитини і колективу дітей велика роль належить основному виду діяльності дітей в дошкільний період – грі.

Основним джерелом ігор є соціальне життя людей, умови, в яких живе дитина, його сім’я. Основною особливістю гри є те, що вона являє собою відображення дітьми навколишнього життя – дій діяльності людей, їх взаємовідносини в обстановці створеній дитиною уявою.Основними структурними елементами гри є: ігровий задум, сюжет або її зміст, ігрові дії, ролі, правила, які диктуються самою грою і створюються дітьми чи пропонуються дорослими.

Ігровий задум – це загальне визначення того, у що і як будуть грати діти. За задумом гри, ігри можна розділити на групи:

відображуючи побутові явища ("Сім’я”, "Дитячий садок”)

відображуючи працю людей (будівництво різних будов...)

відображуючи суспільні явища, події, традиції (свята, подорожі, демонстрації).

Сюжет, зміст гри – це те, що складає його живу сутність, визначає розвиток, різноманітність і взаємозв’язок ігрових дій, взаємовідносини дітей.

Структурною особливістю і центром гри являється роль, яку виконує дитина.

Включаючи гру в педагогічний процес, вихователь вчить дітей гратись, створювати, за словами А.С.Макаренка "хорошу гру”. Для такої гри характерні слідуючи якості:

· виховуючи-пізнавальна цінність змісту;

· повнота і вірність відображу вальних уявлень, цілеспрямованість;

· активність, організованість, творчий характер ігрових дій;

· підкорення правилам і здатність керуватися ними в грі з врахуванням інтересів окремих дітей і всіх гравців;

· цілеспрямоване використання іграшок і ігрових матеріалів;

· доброта відносин і радісний настрій дітей.

Керуючи грою, вихователь впливає на всі сторони особливості дитини: на його розум, почуття, волю, поведінку, використовує її в цілях розумового, естетичного, фізичного виховання. Таким чином, гра являється засобом всебічного виховання і розвитку дітей.

Консультація для батьків : «РОЛЬ БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ПРАВИЛЬНОЇ ЗВУКОМОВИ У ДІТЕЙ ТА РОЗВИТКУ ЇХ МОВЛЕННЯ В ЦІЛОМУ.»

Формування мовлення дітей дошкільного віку - одне з головних завдань виховання, бо оволодіння рідною мовою тісно пов'язане з розвитком мислення дитини, з пізнанням навколишнього світу. Довколишній світ входить в життя дітей поступово і спочатку малюк пізнає найближче оточення. З часом життєвий досвід дитини збагачується. Важливу роль у цьому відіграє щоденне спілкування з батьками, в процесі якого формується мовлення малюка. Саме воно сприяє перебудові психіки дитини, дозволяє їй сприймати явища більш свідомо. Тому так важливо турбуватися про своєчасний розвиток мовлення дітей, приділяти увагу його чистоті і правильності.

Батьки - перші, хто забезпечує розвиток мовлення дитини. Вони повинні, насамперед, добре знати рівень розвитку малюка в цілому і мовлення зокрема. Для цього слід з'ясувати:

1. Чи вміє дитина узагальнювати предметний ряд та виділяти в ньому зайвий предмет, а також зайве слово з семантичного ряду.

2. Чи засвоїв малюк граматичну будову мови (узгодження слів за відмінками, числівника з іменником; використання прийменників; утворення множини від однини; використання зменшувально-пестливих суфіксів).

З. Стан фонематичного слуху (розрізнення звуків, схожих за артикуляцією, але різних за звучанням, наприклад: т - д, с - з, п - б).

4. Рівень розвитку фразової та зв'язної мови; вміння виділяти і називати частини предмета, частини тіла живої істоти.

5.Рівень розвитку психічних процесів: мислення, уваги, уяви, пам'яті. Дорослий ставить ці запитання собі, аби їх з'ясувати. З дитиною ж він грає, підібравши відповідний матеріал до кожного з цих питань. Батьки повинні знати, що недоліки звуковимови у ранньому віці (від 1,5 до 2,5 років) пояснюються недостатнім загальним розвитком дитини і не сформованістю її мовнорухового апарата.

Вже у 4-5 років порушення звуковимови вважається патологією. Більш розвинені діти починають самі помічати вади і нерідко дуже хворобливо переживають це. Вони соромляться говорити, уникають слів із звуками, які вимовляють неправильно. Недоліки мовлення позначаються і на психічному розвитку особистості. Такі діти, здебільшого, пасивні, нервові, зневірені у власних силах, неуважні, погано контактують з оточуючими. Батькам необхідно знати, що причинами порушень вимови і недостатнього розвитку фонематичного слуху є не тільки дефектна мова людей з оточення, а й перенесені в ранньому віці інфекційні хвороби, хронічні пневмонії, хронічний тонзиліт, аденоїди, захворювання вуха, яке приводить до зниження елементарного слуху, ураження мозку, викликані травмами. Порушення фонематичного сприймання приводить до того, що дитина не сприймає на слух близькі за звучанням або схожі за артикуляцією звуки мови.

Через це її словник не поповнюється словами зі звуками, які дитині важко розрізняти, і починає відставати від норми. З цієї ж причини не формується правильно граматична будова мови. Все це разом приводить до загального недорозвитку мовлення, а це, в свою чергу, стане причиною порушення письма і читання.

Щоб слухомовні недоліки у дитини не закріплювалися і з віком не переходили у звичку говорити неправильно, їх необхідно своєчасно визначити і ліквідувати. Найбільшої ефективності ця робота набуває з дітьми дошкільного віку, тому що нервова система у них тільки формується, а умовні зв'язки в корі головного мозку досить швидко і легко перебудовуються.Важливе значення має співпраця логопеда з батьками.

Працюючи з дитиною дома батьки повинні пам'ятати:

І. Ігри-заняття дають змогу досягти великих успіхів в усуненні мовних недоліків.

2.Заняття необхідно проводити протягом 20-30 хвилин.

3.Примушувати дитину не можна. Слід вибрати час, коли дошкільнику цікаво буде фати.

4.Необхідно чітко дотримуватися всіх рекомендацій логопеда.

 

Як батько впливає на життя дитини

Присутність батька і його участь в житті дитини позитивно позначається на різних сферах життя і на різних етапах дорослішанн

Завдяки татові діти стають:

1. Впевненими в собі. Хороший батько асоціюється із захистом, опорою, надійністю. Діти розуміють, що будь-які труднощі і неприємності у них не виникли, є той, хто зможе їх швидко залагодити. Таким дитиною неможливо маніпулювати, залякати або зробити об’єктом глузувань.
2. самодостатності. Особливо це важливо для спілкування з протилежною статтю, яка у дітей має пізнавальну форму. Коли дитина точно знає, яким повинен бути представницький чоловічої статі, він буде стороною обходити тих, чия поведінка негідна.
3. Успішними. Батько впливає на те, наскільки старанно і відповідально дитина підходить до навчання. Він допомагає розвивати самодисципліну, слухняність і відповідальність — то, що важливо для школяра.

Неправильна поведінка батька чи відсутність його участі в житті дітей позначається на них негативно. Якщо тато надмірно вимогливий, очікує від малюка досконалості, спонукаючи з ранніх років життя робити все ідеально, нічого, крім розвитку комплексів, доїтися йому не вдасться. Діти, які виросли в таких умовах, залишаються невпевненими в собі і мають низьку самооцінку.

Роль батька у вихованні дітей повинна виконуватися якісно, ​​перешкодити цьому може бажання економити час. Якщо мама з дитинства говорить малюкові, що тато втомлюється на роботі, чіпати його не потрібно, він відчуває себе непотрібним. У дитини відсутня повага до себе, адже він розуміє, що не гідний любові і уваги тата.

Хоча фінансове забезпечення сім’ї — важлива робота, яка забирає у чоловіків багато часу і сил, необхідно планувати спільне проведення часу з дитиною. По крайней мере, можна виділяти півгодини в день, а на вихідних — хоча б пару годин.

Функції батька у вихованні дитини

Хоча деякі вважають головною функцією батька матеріальне забезпечення дитини, на насправді, цей обов’язок стоїть на останньому місці.

Крім фінансової стабільності, тато повинен дати:

1. Статева ідентифікація. Ця функція стоїть на першому місці, тому що крім батька жодна людина не може виконати її. І хлопчикам, і дівчаткам необхідно зрозуміти свою роль в житті. Син дивиться на тата і розуміє, яким повинен бути він, а дочка — яким повинен бути її чоловік. Якщо цього не відбувається, дитина недоотримує знання про основні поняття і принципи сім’ї.
2. Захист. Діти більш гостро реагують на потенційні загрози, в тому числі ті, які дорослим здаються смішними. Батьківське виховання дає почуття захищеності, впевненості в тому, що у тебе є міцний тил.
3. Соціалізація. З ранніх років дитині необхідно звикати до суспільства, і в силах батька допомогти йому правильно знайти своє місце. До того ж, часто тато є авторитетом і допомагає розібратися в таких питаннях, як пізнання про навколишнє середовище, техніки, професійної орієнтації.
4. Мислення. У маленькому віці саме батько може посприяти тому, щоб дитина заговорила, почав розвиватися розумово. Жінкам звично няньчитися, розмовляти в зменшувально-ласкательной манері, в той час як чоловіки, навіть з крихтами, кажуть чітко, виразно.
5. Внесок в майбутнє. До підліткового віку зв’язок з батьками зменшується, щоб дитина продовжив поважати, батько повинен виховувати його з дитинства. Материнська опіка і турбота стає настільки потрібною, як в дитинстві, дорослій людині, але потреба в тому, щоб батько вислухав і допоміг радою залишається на все життя. І саме від батька залежить, чи вийде розвинути такі теплі, довірчі відносини чи ні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Термобілизна з вовни мериноса для дітей. Відгуки, як вибрати, рейтинг

Потреба в батьківській захисту

Роль батька у вихованні дітей — захищати в разі небезпеки . Не варто чекати, поки трапиться велика проблема, щоб проявити свою силу. Дитині важливо переконатися в тому, що його захистять, до того, як що-небудь погане станеться.

Потреба в почутті захищеності закладена в дітях від народження. Безумовна прихильність є у них з матір’ю, заснована вона на тому, що в утробі малюк відчував себе в безпеці, тому на підсвідомому рівні він сприймає маму, як джерело захисту. Батькові ж потрібно прикладати зусилля, щоб увійти в довіру. Чому це так важливо?

Діти завжди знайдуть те, до кого можна звернутися за захистом і якщо це буде не батько, значить, цю роль візьме на себе хтось інший. Іноді це може бути хтось із родичів, наприклад, старший брат або дідусь.

Деякі діти змушені шукати почуття захищеності, звертаючись до друзів, вихователям і вчителям. Однак ці люди є сторонніми, тому навряд чи вони будуть настільки зацікавлені в безпеці дитини, що зможуть виконати функцію батька.

Батьківська захист необхідна не тільки коли виникає небезпека, але і для її запобігання. Чоловіки є більш холоднокровними, ніж жінки, тому можуть навчити дітей передбачати можливі небезпечні ситуації і запобігати їм. Це допоможе уникнути багатьох помилок і не відчувати на собі неприємності.

Іноді небезпечним є внутрішній світ дитини, адже діти відчувають багато страхів, які придумують собі самі. Ні в якому разі не можна сміятися, слухаючи їх. Якщо дитина побачить підтримку батька в тому, що для дорослого чоловіка здається безглуздим, а для нього важливим, він буде довіряти татові.

Роль батька полягає також в тому, щоб вчасно виявити симптоми психічних розладів, вчасно звернутися за медичною допомогою. Адже у вихованні дітей важливо стежити і за їх психологічним здоров’ям і емоційним станом. Якщо підвищена тривожність і страхи можуть виявитися ознакою психічних розладів, своєчасне лікування допоможе швидко нормалізувати стан малюка.

Батько і син: необхідність дружби і схвалення

Чоловіча модель поведінки формується у хлопчиків у віці до 5-6 років, саме тому батькам необхідно приділяти увагу синам з дитинства. Важливо пам’ятати, що син спостерігає за татом не тільки в моменти, коли вони проводять час разом, але і коли чоловік спілкується з мамою, іншими людьми.

В голові у хлопчика збирається образ ідеального батька, який заснований на його поведінці і взаєминах з іншими. Якщо він сформований невірно, виправити його важко навіть у дорослому житті. Часто дивлячись на те, як дорослий чоловік поводиться в сім’ї, можна визначити, які у нього були стосунки зі своїм батьком.

Дружба з батьком цінна для хлопчика тим, що вона не має часових рамок. У міру дорослішання вона знаходить нові грані. Спочатку дружба виражається в тому, що чоловік грає з сином в різні ігри, в шкільні роки — в тому, що він вчить чогось нового, стає помічником, в підліткові роки — відкриває щось нове.

З віком хлопчикові, а потім хлопцю доводиться приймати важливі рішення, від яких залежить майбутнє. Добре буде, якщо його дружба з татом збережеться на десятиліття і у нього буде вірний товариш.

Важливим проявом дружби вважається схвалення — синові дуже важливо чути від батька слова похвали, відчувати, що ним пишаються. Це робить хлопчика впевненим собі і допомагає спокійно переносити невдачі. Батько може заохотити сина ставити цілі і досягати їх, хвалячи за кожне досягнення і допомагаючи переживати поразки. Це посприяє формуванню характеру і сили волі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Як відучити дитину гризти нігті. Причини шкідливої звички, як позбавитися. Поради психолога

Якщо хлопчик недоотримує дружбу і схвалення від тата, він буде шукати їх у інших людей. Навряд чи йому вдасться знайти їх у кого-то ще, адже крім батьків ніхто не зацікавлений настільки в благополуччі дітей. Навіть мама, яка готова на все заради сина, не зможе замінити батьківську дружбу.

Батько і дочка: необхідність турботи і ніжності

Батько — перший чоловік в житті дівчинки і від того, наскільки правильно він себе буде вести, залежать її стосунки з іншими чоловіками протягом усього життя. Турботу і ніжність дитина може отримати і від мами, тим більше що жінкам ці якості більше властиві. Однак, щоб відчувати себе впевнено в суспільстві і побудувати в майбутньому свою щасливу сім’ю, необхідно відчувати теплоту від батька.

Для жінки притаманне бажання відчувати себе коханою, ніжною, чуттєвою, красивою і дуже важливо, щоб з ранніх років дівчинка відчувала себе саме так.

Щоб оточити дочку турботою і ніжністю, батькам необхідно дотримуватися таких порад:

1. Бути м’яким. Психологи категорично забороняють чоловікам кричати, бити дочок, або принижувати іншими способами. Дівчинка розуміє, що тато — дорослий чоловік, який набагато сильніше її фізично. Вибираючи методи покарання, необхідно вибирати ті, при яких у неї не виникне відчуття безпорадності, приниження і збентеження.
2. Чи не ігнорувати допитливість. Дитяча цікавість часом дратує дорослих, батькові доведеться запастися терпінням, щоб з ніжністю відповідати на питання дочки.
3. Розповісти про хлопчиків. Про закони відносин з хлопчиками дівчинка повинна дізнатися від свого тата. Такі розмови повинні заводитися в віці від 3-х років. Манера спілкування повинна бути вільною, так батько подбає, щоб увійти в довіру до дочки і стати її надійним порадником.

Небезпека існує в тому, щоб не перейти заборонену межу і не потривожити психіку і сексуальне дорослішання дочки. У 3-6 років дівчаткам властиво захоплюватися татом як чоловіком, і фраза «я вийду заміж за тата» звучить у багатьох сім’ях.

В цей період батькові важливо дати зрозуміти, що її він любить як дочка, а як жінку буде любити тільки маму. Йому особливо важливо оточити ніжністю в цей час дружину, щоб дочка усвідомила сімейний устрій і цінності.

Спорт, активні ігри — тільки з татом

Фізичним вихованням дітей займаються вихователі в садку, учителя в школі, викладачі спортивних секцій, але пробудити в дитині інтерес до спорту повинен батько. В першу чергу, це необхідно для зміцнення здоров’я, також активні фізичні заняття приносять задоволення. Іноді батьки не знають, куди направити енергію малюка, вибрати заняття спортом буде кращим вирішенням питання.

Роль батька у вихованні дітей полягає і в тому, щоб допомогти дитині виробити характер. Вся справа в тому, що спорт дозволяє не тільки підтримувати себе у формі і зміцнює здоров’я, але і сприяє виробленню таких якостей, як уважність, спритність, самодисципліна. Вони важливі і дівчаткам, і хлопчикам, тому татові важливо приділяти час спільного спорту з дитиною.

Батько допоможе дитині правильним чином виробити і проявляти дух суперництва і бажання змагатися. Коли діти розвиваються самі, без допомоги батьків, у них може з’явитися неврівноважений прагнення до перемоги, бажання бути лідером за всяку ціну. Батько допомагає синові або дочці ставити перед собою реальні цілі, радіти досягненням, а при необхідності вміти поступитися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Амоксиклав: інструкція із застосування суспензії для дітей

Важливо вибирати такий вид спорту, який припаде до душі дитині. Поки він маленький, можна поспостерігати за тим, які активні ігри йому подобаються, наскільки він уважний, посидющий. Це допоможе підібрати такі фізичні вправи, а в майбутньому і вид спорту, який буде приносити задоволення.

Як залучити батька до виховання дітей

У мами прихильність до малюка розвивається на 9 місяців раніше , ніж у тата, тому мудра жінка не чекатиме, що чоловік сам розбереться, як вести себе з дитиною. Краще буде не просто розповідати йому, яким повинен бути ідеальний тато, але допомагати йому виконувати свої обов’язки.

Можна спробувати застосувати такі прості поради:

1. Мамі можна залишати батька наодинці з малюком, навіть з новонародженим. Не варто боятися, що він не впорається, потрібно просто залишатися завжди на зв’язку, щоб у разі потреби підказати, що робити, по телефону.
2. Нехай з дитиною гуляє тато, коли він удома. Якщо така можливість є тільки на вихідних, нехай робить це 1-2 рази на тиждень, але регулярно.
3. Для дружини важливо розповідати чоловікові про всі проблеми, які виникли у дитини. У міру його дорослішання вони будуть змінюватися, і тато повинен знати, що відбувається в житті його родини.
4. Якщо потрібна допомога, її потрібно просити. Психологи радять молодим мамам не намагатися звалити всі турботи, пов’язані з вихованням малюка на себе.
5. Якщо у дитини виникають проблеми, необхідно спонукати їх ділитися ними з татом. При цьому у нього не повинно виникнути відчуття, що мамі він не потрібен. Навпаки, у нього з’явиться впевненість, що обом батькам він не байдужий.

Особливості виховання дитини без батька

Виховання дітей без батька небезпечно тим, що воно ніколи не буде повноцінним. Як би не старалася мама замінити тата, вона ніколи не зможе це зробити. У дитини не буде можливості оцінювати чоловічий і жіночий погляд, підхід. Все, що буде робити мама, буде здаватися правильним, тому у дитини виникне надмірна залежність від матері, що особливо небезпечно для хлопчиків.

Основними функціями батька є забезпечення захисту, безпеки, він повинен стати прикладом мужності, самодисципліни. Замінити батьківський внесок у виховання не може ніхто, але матері необхідно постаратися знайти того, хто стане орієнтиром для дитини.

Це може бути дідусь, дядько, старший брат, або інший родич з чоловіків. Іноді хорошим прикладом і вихователем може стати тренер спортивної секції.

Щоб звернутися за допомогою, жінці, що залишилася без чоловіка, необхідно визнати, що самій їй не впоратися і звернутися за допомогою. Замість того щоб зациклюватися на собі, краще подумати, як допомогти сформувати характер малюка, тим більше що робити це важливо з перших років життя.

Роль батька в тому, щоб дитина прожила щасливе дитинство і став успішною людиною, дуже велика. У вихованні чоловік повинен бути наполегливим і терплячим, розвиваючи у дитині хороші якості, подаючи приклад.

Для дітей важливо не те, що говорить батько, але те, як він поводиться і як вони почуваються поруч з ним . Якщо в татові дитина бачить надійного друга, вчителя і захист, він росте розвиненим емоційно, психологічно, фізично.Як мотивувати дитину до навчання: 7 дієвих порад для батьків 

Все частіше батьки стикаються з проблемою, що виражається у небажанні дитини навчатися. Адже освіта займає важливе місце у житті кожної людини, яка поступово пізнає всі таємниці навколишнього світу, вчиться спілкуватися та взаємодіяти у суспільстві. Але існує безліч зовнішніх факторів, що негативно впливає на природну тягу до знань. Зацікавити дитину та стимулювати її до навчання допоможуть кілька дієвих порад.

1. Батьки повинні навчитися слухати свою дитину, постійно цікавитись її захопленнями, радіти кожному здобутку. Треба дати зрозуміти, що ви розділяєте її уподобання. Примножити результат допоможуть спільні подорожі, екскурсії, перегляд пізнавальних передач, проходження квестів та гра в інтелектуальні ігри.

2. Не треба занадто зациклюватись на відмінному навчанні дитини. Треба навчитися щиро радіти кожному маленькому успіху, говорити похвальні слова, і спокійно розбиратися у ситуації, коли дитину спіткала невдача. Наочною мотивацією може стати «дерево досягнень», у якого крона буде складатися з маленьких перемог дитини. І вона неодмінно захоче її примножити.

3. Мотивувати дитину до навчання можна, перетворивши завдання на змагання. Той, хто переможе, або досягне високо результату, отримує нагороду. Це може бути похід у кіно, додатковий час для комп’ютерної гри або нова іграшка.

4. Позитивно впливає на якість навчання правильно оформлений інтер’єр дитячої кімнати. Робоче місце можна доповнити пізнавальним наклейками, плакатами або постерами. Поруч можна розмістити магнітну дошку, на якій батьки можуть залишати підбадьорливі побажання або нагадувати про важливі події у школі.

5. Пробудити бажання досягти успіху у навчанні у новому році допоможе позитивний настрій батьків та приємні спогади про перемоги у минулих навчальних роках. Це можуть бути високі оцінки за деякі предмети, перемоги в олімпіадах, конкурсах або спортивних змаганнях.

6. Перед дитиною важливо відкрити простір з поглядом у широку перспективу. Батькам слід пояснити їй усі переваги навчання, і ті можливості, що відкриваються перед нею в процесі здобуття освіти.

7. Процес навчання буде більш ефективним, якщо чітко сформована межа між заняттями та відпочинком. Для цього повинен бути правильно організований режим дня з урахуванням індивідуальних можливостей дитини, коли їй зручніше всього виконувати уроки. Обов’язково у дитини мають бути вільні години для гри та спілкування з однолітками.

Дуже важливо сформувати в дитині бажання навчатися ще у початковій школі. Отримуючи нові знання про навколишній світ, малюк поступово навчиться використовувати їх у повсякденному житті, і питання “ навіщо навчатися” ніколи не буде лунати з його вуст. підтримати та заспокоїти дитину під час війни.

ЯК Д РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. 

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви аутоагресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не вимагати від підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження.

Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички.

Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.

Для того, щоб стан дитини якнайшвидше стабілізувався, психологиня Світлана Ройз радить дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім”ї.

Також дітям потрібно грати та комунікувати з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.

ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ

1. ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.

Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.

Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції пригнічують неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).

2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість. 

3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок. 

4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки,  рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.

5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ

Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

• покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю 
• потерти кінчик носу
• надавити не сильно на очні яблука з двох боків
• якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
• сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
• змащувати губи, полоскати рот водою
• витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
• подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
• розтерти тіло
• розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки 
• покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
• розтерти руки, прикласти до нирок.

6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ

Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.

7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ

• Обіймайте дитину, жартуйте з нею. 
• Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким. 
• Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.
•  Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Психологиня Світлана Ройз пише, що

необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 

Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.

Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа,  уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ

Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно  дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити  в ігровій формі. Можна застосовувати гру “Злий бобер” (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному. 

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому

дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути

КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.

Бот першої психологічної допомоги із порадами психологічної підтримки для себе та щоб підтримати інших.

Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут .

Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій “Розкажи мені”, створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

Телеграм-канал “Підтримай дитину”, який запустили педагоги та дитячі психологи за підтримки Міністерства освіти і науки. На цьому каналі – рекомендації, ігри та розвиваючі вправи, завдання для артикуляційної гімнастики, аудіоказки, які можна виконувати у сховищі, вдома чи під час евакуації.

Національна гаряча лінія для дітей та молоді зібрала контакти психологів та психотерапевтів, котрі готові надавати безоплатні консультації.

Також корисні джерела:

• поради швидкої допомоги з кризового реагування від Світлани Ройз у ситуації розгубленості, під час панічних атак, під час стресу та паніки, якщо шок у людини поруч (миготові (1).jpg);

• психологічна турбота від Світлани Ройз – добірка відеороликів на сайті МОН;

• рекомендації з психологічної допомоги від МОЗ;

• від національної гарячої лінії для дітей та молоді Громадської організації «Ла Страда-Україна» рекомендації щодо того, як допомогти дитині впоратися зі стресом, розроблені завдяки підтримці Child Helpline International та NATAL Israel;

• поради для дорослих про те, як зберігати свій ресурс, створені в межах «Проєкту «Національна гаряча лінія для дітей та молоді» ГО «Ла Страда-Україна» за фінансової підтримки UNICEF Ukraine та уряду Німеччини;

• посібник першої психологічної допомоги (посібник з допомоги (1)) для працівників на місцях щодо того, як надавати підтримку людям одразу після надзвичайно стресових подій. Він призначений для тих, хто має можливість надавати допомогу людям, які пережили надзвичайно стресову ситуацію. Посібник створений Всесвітньою організацією охорони здоров’я із наданим правом перекладу та публікації
видання українською мовою Міжнародному медичному корпусу.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.Як батькам стати прикладом для наслідування?

Ви вже є прикладом для наслідування. Кожного разу, коли ви кажете що-небудь, робите певну дію або реагуєте на когось чи щось, ваша дитина спостерігає за вашою поведінкою. Саме так малюки отримують мовні навички й у результаті починають розмовляти. Дошкільнята уважно спостерігають за батьками, оскільки осягають і перевіряють те, як діють міжособистісні стосунки. І навіть підлітки вивчають усі ваші реакції, починаючи від стосунків і закінчуючи ставленням до стресу та професійних розчарувань.

Тому, подобається вам це чи ні, для ваших дітей ви вже є прикладом для наслідування. І справа тільки в тому, щоби бути позитивним прикладом та ще й якомога частіше.

Чи повинні батьки бути «досконалими»?

«Виховуйте своїм прикладом», – імовірно, найкраща, проста й найбільш всеосяжна порада про виховання дітей. Але дотримуватись її зовсім непросто, адже в кожного з нас бувають дні, коли ми розмовляємо із членами сім'ї на підвищених тонах або можемо сказати те, про що згодом пошкодуємо. Реальність така, що ніхто з нас не досконалий, і ми, безумовно, іноді будемо робити таке, що нашій дитині краще не чути й не бачити.

Ваші дії після якоїсь помилки настільки ж важливі, як і ваші початкові дії. Адже подібні ситуації дозволяють продемонструвати такі важливі якості, як уміння вибачати, смиренність та емпатію. Тож наступного разу, коли ви покажете не дуже зразковий приклад для наслідування, скористайтесь моментом, щоби зробити крок назад і порозмовляти з дитиною про те, що сталося. Якщо ви сказали щось недобре вашій дружині/чоловікові, переконайтеся, що діти почують, як ви просите пробачення й конструктивно обговорюєте інцидент.

00:00

Копировать видео ссылку

Проиграть / Остановить

Выключить / Включить звук

Сообщить о проблеме

Язык

Поделиться

Vidverto Player

ADVERTISEMENT

Прикладом яких типів поведінки можуть бути батьки?

Не має значення, учите ви немовля розмовляти чи перебуваєте у стані пошуку конструктивних способів спілкування із сином-підлітком, ваш добрий приклад – це найефективніший спосіб розкрити в дітях краще, що в них закладено. Бути прикладом для наслідування треба в усіх повсякденних ситуаціях, свідком яких є ваша дитина. Тому уважно проаналізуйте все те, що ви щодня демонструєте їй своїм прикладом.

1. Демонструйте повагу до інших і самих себе

Пригадайте про те, як ви кажете про своїх друзів, членів сім'ї, сусідів і навіть про себе. Посміхнулись би ви продавцю в магазині чи притримали би двері для сусіда в під'їзді? Ваша дитина вчиться ставитись до інших людей і різних установ, спостерігаючи за вашою поведінкою. Сюди входить і ваше ставлення до школи, тому будьте мудрими й уважними, коли обговорюєте однокласників вашої дитини, її вчителів або адміністрацію школи.

Дитина також приймає від вас сигнали про вашу власну самооцінку й самоповагу. Поважайте себе, і дитина буде наслідувати ваш приклад.

2. Практикуйте навички позитивного спілкування

Хочете, щоб дитина розмовляла з вами більше? Або щоб вона спокійно розмовляла, а не кричала? Проаналізуйте те, як і з використанням яких слів ви ведете розмову: чи можете ви поранити словом, розкритикувати або засудити, навіть якщо мова йде не про ваших дітей? Якщо ви наочно демонструєте, яким негативним, грубим та зневажливим може бути ваше мовлення, дитина неодмінно наслідуватиме ваш негативний приклад.

Слухайте дитину, не перериваючи. Розмовляйте з нею з великою повагою й увагою. Таким чином ви навчите її аналогічно діяти й у ставленні до вас.

3. Будьте оптимістом

Ваша дитина впевнена, що неодмінно провалить контрольну, її виключать зі спортивної команди або вона посвариться із другом? Що ж, розгляньте уважніше настрій вашої власної сім'ї. Чи сфокусовані ви на позитивній стороні життя? Можливо, негативний погляд на обставини бере початок у вас удома? Наступного разу, коли ви припуститесь якоїсь помилки, наприклад, такої, як підгоріла вечеря, подумайте про свою реакцію. Не забудьте посміятись і порадіти тому, що вам несподівано випала нагода замовити доставку кур'єром улюбленої піци або разом вирушити в сусіднє кафе. Часто прості (і не настільки драматичні) помилки дають чудову можливість змоделювати бажану поведінку.

4. Навчіть дітей цінувати здоров'я

Ви щосили намагаєтеся прищепити дитині культуру здорового харчування або примусити її припинити витрачати на перебування перед телевізором стільки часу? Не варто очікувати, що вона впорається із цим самостійно. Тому готуйте корисні страви не тільки їй, а й собі, а також скоротіть власний час перебування перед телевізором і заплануйте спільні заходи на свіжому повітрі, такі як прогулянка по парку або поїздка на велосипеді.

5. Тримайте гнів під контролем

Ваша дитина швидко втрачає самовладання, закочує істерики або часто плаче від засмучення? Як щодо вас самих? Правильні реакції на стрес, гнів чи образу, які ви продемонструєте на особистому прикладі, можуть стати цінним інструментом для дитини як у дитинстві, так і в дорослому житті. Ми живемо в суспільстві, яке неймовірно швидко змінюється, висуває високі вимоги й піддає стресу; у суспільстві, де гнів є природною реакцією. Наступного разу, коли ви зіштовхнетеся із цією проблемою, постарайтеся зберігати спокій, зробити глибокий вдих і порозмовляти з дитиною. Якщо це доречно, порозмовляйте з нею про те, що викликало ваш гнів, і розкажіть про ті інструменти, завдяки яким ви з ним упорались. Дитина буде вчитися робити крок назад і наступного разу, коли гніватиметься, замислиться про свої реакції.

Майте на увазі, що навчання на власному прикладі часто простіше й ефективніше, ніж примус дітей підкорятися правилам за допомогою погроз або винагороди. Чи може мати, яка кричить на своїх дітей: «Припиніть кричати!», досягти своїх виховних цілей, якщо при цьому на своєму прикладі вона вчить їх наслідувати заборонену нею небажану поведінку?

Виховувати дітей на власному прикладі – не означає бути ідеальним батьком або матір'ю, це означає ніколи не забувати про те, що ваші слова й дії повторюються вашими дітьми. І це добре, тому що батьки щодня отримують шанс допомогти дітям стати гідними людьми. для батьків:

«Як виховати в дошкільника любов, інтерес і дбайливе ставлення до природи

Людська діяльність в останні роки завдає все більшої шкоди природі - це і забруднення, і надмірне нераціональне витрачання її ресурсів. Гуманне ставлення до природи потрібно виховувати у дітей з ранніх років. Саме з дитинства людина починає пізнавати красу, різноманітність природи.

Основи характеру, життєва позиція дитини закладаються в сім'ї. І щоб пояснити дітям, як берегти природу, щоб прищепити їм якісь природознавчі навички, дуже важливий особистий приклад батьків! Їх дбайливе, любовне, дбайливе ставлення до природи.

Краса рідної природи розкриває красу людської праці, народжує бажання зробити свій край ще прекраснішим. Тому так важливо показати дітям як людина оберігає і примножує природні багатства, скільки праці вкладає, щоб радували всіх лісу і озера, поля і річки.

У вихованні в дитини дбайливого ставлення до природи немає і не може бути дрібниць. Зірвана просто так квітка, спійманий з цікавості метелик, розтоптаний жучок - все це при байдужому ставленні з боку дорослих може призвести до вкрай небажаних наслідків.

Любов дітей до природи починається з осмислення її цінностей. Тому перш за все потрібно показати пізнавальну та естетичну цінність природи. Завдяки цьому з часом і розвинеться дбайливе, відповідальне ставлення до навколишнього природного середовища.

Зацікавлювати дитину батьки можуть найрізноманітнішими способами. Наприклад, вирощування домашніх рослин. Крім того, щоб хлопці своєчасно їх поливали, слід всіляко заохочувати їх інтерес до росту і розвитку рослин, появи нових росточков, квітів, плодів. Найбільш придатні для цього такі швидкорослі рослини як герань або бегонія, кімнатні культури помідорів і огірків. Відповідальність - важливе людська якість. І саме його ми будемо розвивати, довіряючи крихітці життя зелених вихованців. Також можете спробувати виростити апельсини або лимони, ананаси чи груші. Посадіть в землю кісточки фруктів і подивіться, що вийде. Ну, хіба це не диво: виростити на підвіконні даний тропічна рослина і поласувати його плодами? Кожна сім'я має всі можливості для того, щоб пробудити, розвинути у дитини інтерес до життя природи, потреба постійного спілкування з нею.

Велике виховне значення мають регулярні сімейні поїздки в ліс, поле, на річку чи озеро. Дитина, під благотворним впливом батьків, поступово сприймає красу і принадність природних ландшафтів, вникає в таїнства життя природи. При безпосередньому зіткненні з природою у дітей розвивається спостережливість, допитливість, інтерес до природних об'єктів. Дуже велике значення має читання вголос книг про природу, життя тварин. Залучаючи дитину в обговорення прочитаного, дорослі роз'яснюють незрозумілі моменти, направляють його думки й інтереси на збереження та примноження природи.

Особливо дитину тягне до тварин. Вона пристрасно бажає мати і опікати живу істоту. Наявність у будинку тварини пов'язано з додатковим навантаженням і труднощами. І все-таки, важко переоцінити вплив, який чинить на формування особистості дитини спілкування, турбота і догляд за слабкою живою істотою. З тваринами дитина може емоційно спілкуватися - грати і розмовляти. Ігри з братами меншими (особливо з собаками і кішками) тренують дітей фізично. Дитина стає більш рухливою і спритною, удосконалюється моторика і координація рухів. Наявність тварини в будинку робить дружнішою і згуртованішою сім'ю.

Так само величезне значення має художньо-творча діяльність дітей. Ліплення з глини, пластиліну, всі види аплікацій, конструювання із застосуванням круп, природних матеріалів, малювання за допомогою рослинних елементів - все це сприяють вихованню любові до природи у дошкільнят. Прагнення зробити гарніше, краще впливає на світ почуттів, дозволяє розкрити творчий потенціал, підвищує рівень розвитку мовлення у дошкільників, діти вчаться створювати, вчаться розуміти і бачити красу і багатство природи. Екологічне виховання буде дієвіше тільки в тому випадку, якщо в родині існує постійне, щоденне спілкування дорослих з дітьми. Не шкодуйте свого часу на ігри з домашніми тваринами, на ботанічні експерименти, на читання добрих віршів і оповідань про природу, на прогулянки. І тоді ваші діти і в дорослому житті будуть усвідомлено і дбайливо ставитися до всього живого і неживого на Землі. ДЛЯ БАТЬКІВ "УПЕРТА ДИТИНА: ТОНКОЩІ ВЗАЄМОДІЇ"

 

Дитяча впертість буває кількох типів:

 

• упертість надмірної вимогливості - причина криєтьсяв дуже суворому й вимогливому вихованні дитини. У тако­му випадку батькам варто більш самокритично поставити­ся до себе. Слід проявляти більше довіри до самостійності дитини, поважати її інтереси, захоплення;

 

• упертість розбещеності - навпаки, батькам треба поси­лити вимогливість до дитини, не потурати всім її «хочу». Але й різкі виховні зміни в таких випадках теж небажані;

 

• упертість «покинутої» дитини - батькам варто приділя­ти дитині більше уваги.

 

     Усі три згадані типи впертості є захисною реакцією дитини на неадекватне ставлення дорослих до неї. Адже в кожному випадку дитина стикається зі зневажливим ставленням до власної самостій­ності: у неї не вірять, їй не довіряють. Тож усі три типи ставлять зав­дання перед дорослими: треба змінювати ставлення членів сім'ї до дитини та одне до одного.

     Утім існує ще один тип упертості дитини. Він пов'язаний з особливостями нервової системи, зокрема організації нейронних зв'язків у мозку людини. Це визначає тип її психічної саморегуляції, якою є темперамент.

     Темперамент - «природний грунт», на якому відбувається  | процес формування окремих рис характеру, розвиток окремих А  здібностей людини. Від темпераменту залежать динамічні особливості характеру людини, стиль її поведінки.

     За цього типу впертості поведінка дитини не переходить із предметного плану в міжособистісний. Такий перехід відбувається у трьох перших типів, і в них упертість отримує підтримку від моти­ву самоствердитися.

     Упертість не є вродженою рисою характеру. Характер людини - це складний синтез конкретного типу вищої нервової системи, типу темпераменту, що переважає, а також життєвого досвіду, умов життя, впливу найближчого оточення й виховання.

Особливості поведінки

     Усі діти інколи бувають неслухняними, затятими, гарячкувати­ми, свавільними, схильні будь-що обстоювати власну позицію. Осо­бливо це характерно для переломних періодів розвитку, як-от славнозвісна криза трьох років. Але деякі діти навіть після завер­шення цього періоду тотального заперечення не повертаються до звичної батькам слухняної поведінки, а наче сповна розкривають особливості своєї природи - упертість, норовливість, вибагливість, наполегливість у обстоюванні власної позиції.

     Коли така дитина не погоджується із чимось - то стає непо­кірною. Поступається вона, лише якщо відчуває, що це правильно і має сенс особисто для неї, а не для когось іншого. Найменші дріб­ниці можуть стати для неї приводом висловити спротив: «не той» обід, «неправильні» штани або чобітки, небажання підстригатися тощо. Уперта дитина відчайдушно хоче розпоряджатися сама своїм тілом, часом, речами, для неї надзвичайно важливо бути «правою» [власне, ця потреба часто затьмарює все інше]. Емоції та почуття та­кої дитини потужні й нестримні. Коли вона чогось хоче або на щось налаштована - то вкладає в це максимальну енергію: їй складно пе­реключитися самій, надто вона не піддається на вмовляння інших. Усе це часом дуже ускладнює життя батькам, і процес виховання стає для них складним і виснажливим.

     У своєму блозі в інтернеті мати шестирічного хлопчика Олівера з гумором пише: «На чергову пропозицію підстригтися син від­повідає: «Я не підстрижуся, мамо. Ніколи. Відповідь - ніколи, мамо, перестань мене про це питати», - без виклику чи пози, а ніби просто повідомляючи, що небо - синє, а на вулиці тепло. Олівер із трирічного віку має свій чітко визначений погляд на все і всіх та вперто його обстоює. При цьому не можна сказати, що син є складною дитиною - навпаки! Олівер чудовий - ввіч­ливий, щедрий, розумний, завжди допомагає меншому братику (та й усім маленьким дітям), милується красою неба, квітів та дерев, захоплено досліджує навколишній світ. Але коли не пого­джується із чимось - стає найзатятішою людиною на планеті, а змінює думку, лише якщо знаходить у цьому власну перекон­ливу логіку».

Переваги й перспективи «впертого» характеру дитини

     Утім, як не дивно, неслухняність і впертість у майбутньому мо­жуть виявитися... найліпшими чеснотами дитини. Річ у тім, що вперті діти зазвичай самомотивовані та спрямовані на реалізацію власних цінностей, тож часто виростають лідерами. Уже змалку це надзви­чайно цілісні особистості, несприйнятливі до тиску оточення й безстрашні. Вони праг­нуть не вірити на слово, а все самостійно пе­ревіряти й випробовувати на міцність. Це саме стосується і взаємин: кому вірити, за ким іти, чиєму впливу піддаватися - усе це вперта ди­тина вирішує і завжди вирішуватиме сама.

     Дослідження свідчать, що не­покірні, невгамовні, ініціативні діти, схильні ставити під сумнів авторитет інших і кидати виклик усталеним переконанням, - у до­рослому віці дуже часто досяга­ють особистого й матеріального успіху, продукують прогресивні нові ідеї, вдало розпочинають та ефективно керують власними біз-нес-проектами тощо.

     З огляду на це втомленим і знервованим батькам упертої ди­тини варто якось вдати, ніби вони дивляться у майбутнє через «ча­рівне» скло. Уперта дитина, якщо з нею говорити дружньо й терп­ляче, роз'яснювати, цікавитися її душевним станом, допомагати порадою, може швидко виправи­тися і змінити нікому не потрібну впертість на позитивні якості: на­полегливість і завзятість.

     За поміркованого, чуйного виховання вона може розвитися у яскравого підлітка, непересічну молоду людину і, зрештою, над­звичайного дорослого - справжню гордість своїх батьків.

 

Поради батькам

     Усі ми хочемо, щоб наші діти в дорослому віці мали незалежний критичний розум, були в змозі приймати важливі рішення, керую­чись власними, а не чужими інтересами, чи не так? І вперті діти мо­жуть бути успішніші в цьому за будь-кого іншого, бо від народжен­ня мають незламний внутрішній стрижень. Батьки лише мають не зраджувати духовному зв'язку, яким вони пов'язані з дітьми, не піддаватися спокусі змушувати дитину будь-що підкорятися їхньо­му авторитету, пам'ятати, що вперті діти можуть бути справжнім скарбом - адже вони енергійні, наполегливі, радо приймають ви­клик і беруть на себе відповідальність.

     Проте як на повсякденному рівні зберегти в дітей ці чудові якості й водночас заохотити їх до співпраці, підтримувати гармо­нійну атмосферу в родині? Пропонуємо до вашої уваги поради Лори Маркхем (Laura Markham), клінічного психолога Колумбійського уні­верситету (Нью-Йорк, США).

     Більшість батьків упевнені, що слухняність - необхідна якість для дітей. Проте цю думку варто піддати сумніву. Усі хочуть вихова­ти відповідальну, помірковану, контактну, старанну дитину, здатну чинити правильно, навіть якщо це складно. Але поняття «слухня­ність» цього не передбачає! Порівняйте установки «Чиню правиль­но, бо я цього хочу» (моральність) і «Роблю щось, бо мені так ка­жуть» (слухняність) - відчули різницю?

    Гіркий приклад, що ілюструє поняття слухняності: у 1934 році у промові до групи молоді Адольф Гітлер стверджував: «Ми хо­чемо, аби наш народ був слухняним, тож ви маєте практикувати слухняність». Відповідно до досліджень швейцарського психоло­га та психоаналітика Еліс Міллер (АІісе Miller) усі провідні фігури Третього Рейху були змалку привчені до слухняності, виховані в родинах, де слухняність була найпершим правилом поведінки. Усі знають, до чого це призвело: сліпа покора тиранічному ліде­рові, масова втрата внутрішнього морального коду, мільйони безневинних жертв.

     Отже, слухняність не завжди є бажаною поведінкою, до якої необхідно прагнути. Позаяк інколи слухняність означає, що дитина виконує те, що їй каже хтось доросліший чи сильніший, - без запи­тань, усупереч переконаності у протилежному або на шкоду іншим чи самій собі. Звичайно, батьки мають наполя­гати на тому, щоб діти слухались, коли їхньому життю може загрожувати небезпека, - напри­клад, брати за руку, переходячи вулицю, втри­мувати, коли ті намагаються схопити гострий край ножа або гарячу праску. Але при цьому батьки мають «хапати за руку» не дітей, а са­мих себе, коли йдеться про буденні речі, та пам'ятати найважливі­ше: слухняність є результатом довіри, а не зламаної волі!

    Кожні люблячі мама й тато прагнуть дитячої довіри, що наро­джується зі спілкування, емоційного зв'язку, емпатії - але в жод­ному разі не зі сліпої слухняності з остраху покарання чи через без­думність. А крім того, розумні батьки воліють, щоб їхня дитина була внутрішньо дисциплінованою, вміла брати на себе відповідальність за свої рішення, а головне — була здатна розрізняти, хто вартий щи­рої довіри й захоплення, а хто - ні.

    Пам'ятайте, що вперта дитина зазвичай прагне про все дізна­ватися на власному досвіді, експериментально перевіряти все, про що їй кажуть. Тож якщо немає серйозної небезпеки для життя чи здоров'я дитини, варто дозволити їй отримати бажаний досвід, за­мість того, щоб намагатися контролювати її дії.

    Не забувайте також, що вперта дитина частіше й інтенсивні­ше, ніж інші діти, випробовуватиме вас «на міцність» - саме так вона вчиться, опановує світ. Частіше усміхайтеся, повсякчас нага­дуйте собі про психологічні особливості вашої дитини і зберігайте спокій, аби запобігти хронічній нервовій втомі та погіршенню ва­ших взаємин.

     Уникайте протистоянь та боротьби за владу в родині, встанов­люючи певні чіткі порядки. У такому разі ви виглядатимете не дик­татором, а просто виконавцем правил - таким самим, як і дитина.

     Уперті діти часто вирізняються загостреним відчуттям справедливості, правильності того, що відбувається. Тож у деяких  ситуаціях варто апелювати саме до цієї якості дитини, звернути      увагу на об'єктивну необхідність щось робити. Не наказуйте їй, а доведіть до відома: «За розкладом світло вимикаємо о 21:00. Якщо ти поквапишся до ліжка - матимемо час прочитати дві каз­ки», або «У нашому домі домашні справи завершують перед вечір­нім мультфільмом, тож склади, будь ласка, свої речі та іграшки».

     Уперта дитина змалку прагне до самостійності, а також до контролювання речей і процесів навколо неї. Дозвольте їй взяти на себе стільки справ і видів діяльності, скільки можливо. Дайте їй змогу відчути, що вона певною мірою незалежна і сама розпоряджа­ється своїми справами - тоді у неї зменшиться потреба суперечи­ти, ставати в позу. До того ж у такий спосіб дитина привчатиметься до відповідальності. 

     Не змушуйте її зранку чистити зуби, натомість запитайте: «Що ти маєш ще зробити, перш ніж ми вирушимо до садочка?». Якщо дитина виглядає спантеличеною, нагадайте про «ранковий ча­рівний список» - поїсти, почистити зуби, сходити в туалет, скласти рюкзак, а відтак підсумуйте: «Я бачу, що рюкзак ти вже склав, це чудово! То пригадай, що ще ти маєш зробити, окрім цього?».

    Також урахуйте, що вперта дитина орієнтується насамперед на свої відчуття, зокрема й тілесні, і діє відповідно до них. Дайте їй право розпоряджатися власним тілом, а конфліктні моменти пере­творюйте на конструктивне опанування дитиною нового досвіду.

     Надворі стало прохолодніше, а дитина не хоче надягати куртку. Зверніться до неї без суворості й тиску: «То ти не хочеш надяга­ти куртку? Я свою точно надягну, бо на вулиці дуже холодно. Звіс­но, поки ти здорова і в безпеці, то можеш вирішувати сама, як для тебе ліпше. Але дивись - я не хочу повертатися додому, коли ти змерзнеш, тож пропоную зробити так: я покладу куртку в пакет, і якщо ти передумаєш - надягнеш її, добре?». Річ у тім, що вдома відчуття «кажуть» дитині, що їй тепло, тож нащо куртка? Утім вона собі не ворог і не мерзнутиме попри все. Якщо дитина розумітиме, що надягти куртку - не означає про­грати в конфлікті, «втратити обличчя», то на вулиці попросить вдягнути куртку одразу. У такий спосіб ви покажете дитині, що завжди варто бути відкритим до нової інформації (у цій ситуа­ції - до відчуття холоду) і діяти відповідно.

     Мабуть, нікому не подобається робити те, що наказують. А от для впертої дитини це взагалі нестерпно. Необхідність підкоритися волі іншого дитина сприймає як замах на свою цілісність, тож коли їй на­казують, вона найчастіше «наїжачується». Натомість, коли надають вибір - почувається господарем власної долі й охоче співпрацює з до­рослим. Тож частіше пропонуйте вашій впертій дитині вибір - зви­чайно, озвучуйте лише ті варіанти, які вас більш-менш влаштовують, і не ображайтеся, якщо дитина обере не найзручніший для вас варіант.

     Якщо ви збираєтеся вийти з дитиною до крамниці, а вона захо­плена грою і ніяк не хоче її припиняти, запропонуйте: «Ми плану­вали піти по покупки, пам'ятаєш? То коли ти хочеш це зробити - зараз чи за 15 хвилин? Добре, тоді я поставлю на мобільному телефоні сигнал, який зазвучить за 15 хвилин, аби ми не проґа­вили час».

     Коли дитина зробить свій вибір - підтвердіть вашу домовле­ність певними словами або жестами (наприклад, потисніть одне од­ному руку), аби вона відчувала, що є вашим партнером у цій справі й має виконати свою частину домовленості.

      Часто вперті діти схильні до боротьби за владу в родині з бать­ками. Утім для такої боротьби завжди потрібні дві сторони, чи не так? Не вступайте в кожну суперечку, у яку дитина вас втягує свої­ми емоціями, не перетворюйтеся на «дошкільника» самі, коли ваш дошкільник вас дратує, - заради вас і нього ви маєте будь-що збе­регти «дорослість»! Як батьки ви завжди можете зробити так, щоб дитина вас послухала, і водночас у неї не склалося враження, що вона «програла».

     Також зважайте, що з упертою дити­ною більше, ніж із будь-якою іншою, працює правило «дія викликає протидію», тож не підштовхуйте її до опозиції. Суворою й неу­хильною поведінкою ви провокуєте дитину до непокори заради не­покори, лише щоб довести, що права вона, а не ви. У такий момент слід зупинитися, глибоко вдихнути й нагадати собі: «перемога» у бо­ротьбі з дитиною означає втрату в найважливішому - у ваших до­брих взаєминах. Тож у складній ситуації, якщо є можливість, скажіть дитині: «Добре, ти можеш вирішити це сама». Якщо ж ні - знайдіть інший шлях, аби задовольнити потребу дитини в автономності без шкоди для її здоров'я чи безпеки.

     Під час конфліктів давайте змогу вашій дитині зберегти влас­ний погляд - не висміюйте те, що є для неї цінним, не вимагайте визнати, що вона неправа. Звичайно, ви можете - і маєте! - висува­ти дитині розумні, доцільні вимоги й спокійно, наполягати на їх ви­конанні. Але за жодних обставин не слід змушувати дитину покірно погоджуватися з вашою правотою. Не забувайте - у ситуаціях, коли ваша дитина має робити те, що ви від неї хочете, вона також має право на власну думку та почуття щодо цього.

     Затятість вашої впертої дитини - це частина її цілісності. У неї є певна думка, за яку вона міцно тримається, намагаючись захис­тити щось, що здається їй важливим. Тож у складній (та й узагалі в кожній) ситуації - слухайте свою дитину! Лише спокійно її вислу­хавши та обміркувавши сказане, ви зрозумієте, чому вона вам опи­рається.

     Якщо дитина відмовляється ставати під душ, запитайте в неї, не оцінюючи (а тим паче не засуджуючи) її поведінку: «Я зрозу­міла, що ти не хочеш купатися, але поясни, будь ласка, чому?». Може відкритися несподівана інформація: скажімо, дитина не хоче ставати під душ, бо боїться, що її змиє у водостік, як Алісу в казці! Звичайно, дорослому це здається нісенітницею, а дитині - зовсім ні. Але якщо ви не зробите спроби її вислухати, а просто роздратовано змушуватимете влізти під душ і нарешті вимити­ся - не зможете з'ясувати хвилювань дитини й допомогти їх по­збутися чи переосмислити.

    Часто мамі чи тату необхідно змінити ракурс погляду на кон­флікт - тоді у багатьох ситуаціях упертість дитини розкриється, наприклад, як прагнення справедливості.

    Скажімо, ви пообіцяли синові випрати його футболку з улюбле­ним казковим персонажем - але забули. Через це дитина сер­диться й поводиться вперто. Вам здається, що син вередує, але з його погляду засмучення виправдане, а ви - лукавите, бо вчите його, що треба завжди додержувати слова, а самі своє слово пору­шили! У таких випадках слід щиро попросити в дитини вибачен­ня за порушення слова (хай і ненавмисне), запевнити її, що слова справді завжди треба додержувати - а відтак піти разом прати футболку. Якщо вік дитини відповідний, варто скористатися на­годою і навчити її прати - тобто сформувати нові вміння й роз­ширити межі незалежності, чому вона дуже радітиме.

     Діти, по суті так само, як і дорослі, не можуть вчитися чогось посеред конфлікту. Під час емоційного «бойовища», коли адреналін зашкалює - когнітивні здібності блокуються. Тож немає сенсу вда­ватися до тих чи тих виховних методів у момент, коли і ви, і дитина «закипаєте» від гніву. Натомість згадайте - діти поводяться добре, тому що хочуть догодити батькам. Що більше ви боретеся зі своєю дитиною, а тим паче караєте її - то більше руйнуєте її бажання тішити вас.

     Якщо дитина засмучена - допомо­жіть їй виразити біль, страх, розчаруван­ня, аби вони розчинилися. Відтак дити­на буде готова слухати і слухатися вас. При цьому, звичайно, ви маєте бути прикладом у всьому, чого вчите дитину - адже навіть якщо діти не роблять те, що ви кажете, вони, зрештою, завжди роблять те, що ви робите.

    Більшість упертих дітей борються за повагу. Тож якщо ви щиро поважатимете вашу дитину - вона не матиме потреби відчайдуш­но захищати свою позицію. Також дуже добре, якщо дитина будь-що відчуватиме, що її розуміють, - утім, хіба не зі всіма людьми так? Тож навіть якщо ви бачите, що в певній ситуації бажання дитини не­доречне й не може бути задоволене, - покажіть їй, що ви на її боці, що розумієте її, а відтак разом знайдіть компроміс. Спільний пошук рішення, коли обидві сторони у виграші, утримує вперту дитину від «вибуху» та розвиває в ній надважливу здатність - конструктив­но домовлятися.

    Можливо, ці рекомендації нагадують ліберальне виховання? Але є істотна різниця: у такий спосіб ви не потураєте впертій дити­ні, а встановлюєте розумні межі, з огляду на перспективу її розвитку. А головне - залишаєтеся для неї авторитетом. Тож нехай наші пора­ди допоможуть вам налагодити з вашою найчудовішою у світі впер­тою дитиною взаємини, сповнені довіри, розуміння та співпраці!   

 

для батьків “Якщо у дитини поганий апетит

Яка любляча мати не хоче бачити, як її чадо з задоволенням, за обидві щоки, наминає свій обід, вечерю або сніданок, а якщо ще й добавки просить! На жаль, стикаючись з реальністю, Ви розумієте, що все далеко не так, і ід багатьох батьків можна почути фразу про те, щодитинамало або взагалі нічого не їсть.Що робити, якщо дитина погано їсть і чим підняти інтерес дитини до їжі?


Що робити, якщо дитина погано їсть
Що не варто робити, якщодитинапогано їсть:

– Не годуйте дитину насильно. В організмі існують періоди зростання, під час яких споживання їжі, то сповільнюється, то знову загострюється.

– Насильне напихання їжі всього лише зайвий стрес.

– Не доводьте поганий апетит у дитини до катастрофи та істерії. Цілком можливо, що це всього лише тимчасові труднощі.

– Не забувайте про перекушування, які здійснює дитина в проміжках між прийомамиосновної їжі. В них вона теж отримує необхідну частку поживних речовин.

– Не змушуйте доїдати до чистої тарілки. Все це може позначитися на звичках і навіть комплексах, які спливуть в майбутньому.

– Не готуйте для дитини спеціально окрему їжу. Приготуйте вечерю, для всієї родини, яка складається з вибору з пари гарнірів, серед яких буде той, що може вибрати Ваша дитина. Це залишить за нею свободу вибору, але й обмежить її рамки, що надалі запобіжить Ваші проблеми з примхами дитини.

– Не намагайтеся наготувати море страв. Великий вибір, з яким зіткнеться дитина, може поставити її в тупикову ситуацію і надалі виллється в прискіпливості до пропонованої їй їжі.

У питанні що робити, якщо дитина погано їсть, допоможуть прості і не вигадливі поради майбутнім і вже справжнім батькам …

Поради щодо поліпшення апетиту

Для маленької дитинипроцес споживання їжіможна перетворити на захоплюючу гру. Купуйте гарний посуд, який буде цікавий дитині.

Їжте одночасно всією сім’єю. Нехай дитина бачить, що всі їдять те саме, що й вона. Особливо якщо в родині вже є дитина старша, то молодша буде брати приклад з брата або сестри.

Якщо дитина хоче спробувати їжу з Вашої тарілки, не відмовляйте їй у цьому. Чи не захвалювати при цьому дитину, ніби вона зробила щось незвичайне.

У їжі повинно бути присутнім більше овочів (тертих, пропарених, красиво викладених і оформлених). Найчастіше почувши від дитини відмову, їсти овочі,батькиздаються і вже навіть не намагаються пропонувати їх своєму чаду. В майбутньому це може вилитися в проблему і дитина взагалі не буде їсти овочів.Прищеплюйте любов до овочів поступово.

Дітям дуже подобається їсти руками. Час від часу балуйте дитину такими обідами, але не забувайте, культурна людина їсть приборами.

Нехай дитина сама освоює перші ази споживання їжі. Корегуйте ці починання, але не забувайте. Звичайно, спочатку доведеться змиритися з неподобством, що твориться на столі, але все терпіння свого часу окупиться.

Намагайтеся дотримуватися тимчасових проміжок споживання їжі. Прищепіть той факт, що їдять по годинах, а не тоді, коли заманулося.

Якщо ж все-таки через деякий час дитина все так само продовжує сидіти над повною тарілкою, і у Вас вже з’являються побоювання з приводу поганого зростання — не затягуйте, відразу ж звертайтеся до Вашого педіатра.“Поради батькам майбутніх першокласників” 

“Розвиток дрібної моторики рук у дітей дошкільного віку” 

Батьків завжди хвилює питання, як забезпечити повноцінний розвиток дитини і як правильно підготувати його до школи. Вченими доведено, що розвиток руки та розвиток мови і мислення дитини тісно зв’язані між собою.

Розвиток дрібної моторики це один з найважливіших показників інтелектуальної готовності малюка до шкільного навчання. Зазвичай, якщо у дитини добре розвинута дрібна моторика, вона завжди логічно міркує, в неї добре розвинута пам’ять, увага та зв’язна мова. Вчителі завжди відзначають, що першокласники дуже часто відчувають великі труднощі в опануванні навичок в письмі. Письмо – це складний навик, який включає виконання унікальних, координованих рухів руки. Отже техніка письма потребує сумісної злагодженої роботи м’язів кисті та всієї руки, а також розвиненого зорового сприйняття та довільної уваги.

Для повного оволодіння навичками письма необхідно мати певну функціональну зрілість кори головного мозку, у непідготовлених до письма дітей, при недостатньому розвитку дрібної моторики та зорового сприйняття і уваги, як правило, приводить до стану тривоги дитини у школі та негативного ставлення до навчання. Тому в дошкільному віці дуже важливо розвивати механізми, які потім будуть необхідні для оволодіння письмом, створювати умови для постійного накопичення дитиною практичного та рухового розвитку і навичок ручної вмілості.

В дошкільному віці дуже важлиою рахується саме підготовка до письма, а не саме навчання писати, і це повинно починатися задовго до шкільної парти.Батьки, які в певний час починають приділяти належну увагу певним вправам, різноманітним завданням, іграм, що до розвитку дрібної моторики та координації рухів рук, наразі вирішують відразу два питання: по-перше, вони непрямим чином починають впливати в загальному інтелектуальному розвитку малюка, по-друге, вони його до оволодіння навичок письма, які в майбутньому обов’язково допоможуть уникнути різних проблем шкільного навчання.

Гра “Коники”По дорозі білою, гладкоюСкачуть пальці, як конячки.Цок-цок-цок, цок-цок-цок.Скаче жвавий табунець.(Пальчики “скачуть” по столу в ритмі вірша)

Графічні вправи Завдання “Штрихування” Намалюйте контурну картинку, наприклад, фрукт, або овоч і дайте дитині заштрихувати картинку прямими рівними лініями, не виходячи за її контури.

Завдання “Обведи малюнок” Намалюйте контурну картинку і дайте дитині обвести малюнок точно по лініях, не відриваючи олівець від паперу.

Завдання “З’єднай по точках” Намалюйте контурну картинку пунктирними лініями і дайте дитині з’єднати пунктири (точки) однією суцільною лінією, не відриваючи олівець від паперу.

Завдання “Намалюй фігури” Намалюйте дві геометричні фігури, одну велику, іншу маленьку дайте дитині намалювати всередині великої фігури, що поступово зменшуються фігури, а навколо маленької – поступово збільшуються фігури. Торкатися стінок попередньої фігури можна. Чим більше вийде фігур, тим краще.

Завдання “Намалюй таку ж картинку” Намалюйте будь-яку картинку і дайте дитині повторити ваш малюнок.

Завдання “Дорисуй картинку” Намалюйте ліву половину картинки і дайте дитині домалювати праву половину малюнка.

Завдання “Графічний диктант” Дитині дається наступна інструкція: “Слухай уважно і проводь лінії під диктовку. Одна клітинка вгору, одна клітинка направо, одна клітинка вниз, одна клітинка направо» і т. д. ” Візерунки можуть бути різними.

Чим ще можна позайматися з дитиною, щоб розвинути ручну вмілість? • Розминати пальцями пластилін, глину;нанизувати великі і дрібні гудзики, кульки на нитку; грати з мозаїкою, конструктором, кубиками; грати з піском, водою; різати ножицями (аплікація, симетричне вирізування, вирізання різних фігурок)малювати різноманітними матеріалами (олівцем, ручкою, крейдою, аквареллю, кольоровою крейдою, гуашшю)

Поради батькам першокласника 

Школа, Свято першого дзвоника, перша вчителька, які емоції зараз у вас дорослих викликають ці слова? Адже відтоді, коли ви вперше перетнули поріг школи, минуло стільки часу. Протягом багатьох років ви не згадували про школу або ж лише іноді згадували її – коли зустрічались з колишніми шкільними друзями, святкуючи річниці закінчення школи, або, спілкуючись з друзями, діти яких уже ходять до школи. Школа вам видавалась далекою аж досьогодні, коли настав час вашій дитині йти до першого класу. Чи то час так стрімко спливає, чи діти занадто швидко виростають? Ваша дитина незабаром йтиме до школи, а вам здається, що нещодавно ви возили її у візочку, вчили ходити та їздити на триколісному велосипеді, раділи її першим словам, добирали всілякі відповіді на численні запитання. Як зацікавити дітей читати

 1. Давайте хороший приклад Вашій дитині, показуючи їй, як Вам подобається читати. Тримайте вдома велику кількість книг та журналів. Нехай Ваша дитина побачить Вас за читанням.

2. Дайте дитині подивитися Вашу книгу. Читайте її вголос або дозвольте їй прочитати її Вам. Визначте певний час і місце для читання.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Покажіть Вашій дитині, як бібліотека працює і де дитина може знайти свої улюблені книги.

4. Приносьте своїй дитині книги, які задовольняють її індивідуальні по-треби, наприклад, на спортивну тематику, про тварин, птахів, включаючи художню і документальну літературу.

5. Зацікавте свою дитину яким-небудь хоббі чи діяльністю, котра потре-бує читання та подобається їй. Конструюйте, готуйте їжу, грайте в настільні ігри, через те що такі заняття потребують, щоб дитина читала інструкції.

6. Заохочуйте Ваших дітей до листування зі своїми однолітками. Ними можуть бути друзі, котрі переїхали далеко, далекі родичі, просто друзі з листування.

7. Організуйте «пошук скарбів». Заховайте якусь річ, наприклад нову книгу, а потім лишіть письмові підказки, котрі приведуть дитину на це місце.

8. Заплануйте екскурсію до зоопарку, цирку, музею тощо. Знайдіть книги, котрі з цим пов’язані, і поділіться ними з Вашою дитиною.

9. Заохочуйте Вашу дитину складати різні історії і записуйте їх в той час, коли вона їх розповідає. Зробіть її власну збірку оповідань, записуючи історії і добавляючи її власні малюнки. Пізніше Ваша дитина зможе читати свою книгу Вам, другу, молодшому брату чи сестрі.

10. Якщо Ваша дитина – неохочий читач, вигадайте гру з читання буденних речей, таких як коробка з-під каші, наклейки, старі листівки, комікси, програми телепередач. На холодильнику чи родинній інформаційній дошці лишайте повідомлення, котрі її можуть зацікавити. Декілька порад щодо режиму дня:

• 12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1,5 год.) для поновлення сил.

• Після школи не спішіть садити дити¬ну за уроки, необхідно 2-3 години відпочинку (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків з 15до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

• Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідні 10-15 хв. «перерви».

• Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість пра¬цювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка («Не хвилюйся, все вийде», «Давай розбиратися разом», «Я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках («Не дарма з письма в тебе одні «2» та «З»). Якщо ви будете дотримуватись вищевказаних побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

Що ж повинна уміти дитина на 1 вересня? 

Він повинен вміти доглядати за собою, самостійно роздягатися і одягатися. Дуже важливо привчати дитину до гігієни: не тільки до обов’язковим ранковим процедурам, а й до того, що стежити за собою потрібно протягом усього дня – поправити зачіску, почистити костюм. Навчіть малюка прибирати своє робоче місце, куточок, дбайливо ставитися до своїх речей. Крім того, дитина повинна добре розуміти, як потрібно і можна вести себе з однолітками і якось з дорослими. Хлопцям треба знати, як звернутися до вчителя, як відповісти на питання, навчіть своїх дітей вітатися і прощатися, говорити “спасибі” і “будь ласка”.

До сих пір школа не вимагає спеціальних знань-умінь читати, писати. Часом ці знання в певному сенсі шкідливі: дитина, яка прийшла в школу занадто «розумним», буде нудьгувати на уроках. Для 1 класу норма рахунок в межах 10, поняття більше-менше, цього цілком достатньо. А ось знання предметно зорове як виглядає ми, тварини, рослини – повинні бути обов’язково. Дуже часто з’ясовується, що першокласник не може розповісти про сім’ю, як слід пояснити не тільки де працюють батьки, а й як їх звуть.

Особливу увагу хочеться звернути на питання здоров’я. треба приділяти першорядну увагу зміцненню здоров’я, фізичному розвитку, загартовуванню, розвивати моторику, координацію, необхідно не просто гуляти у дворі, а грати в рухливі ігри. Перед школою необхідно встановити режим дня-години відпочинку, їжі, занять, прогулянок. Відсутність режиму в першу чергу б’є по здоров’ю, по незміцнілій нервовій системи. Режим допомагає правильно поєднувати працю і відпочинок, звикати до нових умов життя. Лікарі стверджують,що режим дня-це найкраща міра, яка попереджає збудливість і дратівливість дітей. У першому класі не варто перевантажувати дитину різними гуртками, по крайней мере, перші півроку, а далі діяти по обстановці. Виробляйте посидючість дитини, але не поспішаючи. Пам’ятайте посидючість досягається не примусом, а живою зацікавленістю.

Шкільна готовність- це здатність не тільки до посидючості праці, але і до творчості. Дитячі саморобки цінні не тільки тим, що дитина їх змайстрував, а й тим, що він знаходить для них різне застосування. Корисно звернути увагу і на те, як дитина реагує на похвалу і осуд, перемогу і поразку. При крайніх типах реакцій дитини на успіх і неуспіх треба спробувати їх врівноважити. Шкільна готовність – це сплав знань і навичок, необхідних для успішного навчання, і готовності до співпраці і подолання труднощів, позитивного ставлення до школи та навчання. важливо душею відчути складність переживань дитини при настільки разючому зміні життя, як вступ до школи, і допомогти йому. Це, до всього іншого, не тільки збільшує його готовність до школи, але і збереже йому здоров’я.

Поради батькам майбутніх першокласників 

“Скоро в школу” 

Наближається той день, коли ваш малюк вперше увійде в шкільний клас. І зараз ви хвилюєтеся: А чи готовий моя дитина до школи? Як буде вчитися? Як йому допомогти, якщо він зустріне перші шкільні труднощі? Психолого-педагогічний феномен «готовність дитини до школи» складається з різних видів готовності: фізичної, особистісної, мотиваційно вольовий, інтелектуальної, спеціальної.

З 6-7 років з дитиною відбуваються значні зміни – він стрімко зростає, у нього починають випадати зуби, змінюється його поведінка. Діти вже готові розширити своє коло спілкування, у них складається певний рівень домагань і навіть амбіцій. Головне – у них формується внутрішня готовність бути учнем: вони відчувають потребу в підпорядкуванні правилам і хочуть займатися суспільно значущою справою, користь якого визнається всіма дорослими.

 

Сучасна спеціальна література дає нам безліч порад – як розвивати мовлення дитини, підготувати до навчання грамоті, рахунку, письма, як перевірити чи немає у нього порушень, що заважають навчанню і тд. Доречним буде поговорити не стільки про інтелектуальної, скільки про психологічної готовності до школи, від якої залежить не тільки шкільні успіхи, але і самопочуття дитини. Всі ми хочемо, щоб наші діти росли здоровими і добре вчилися. Але чи завжди ми розуміємо, як багато в чому це залежить саме від душевного настрою дитини.

Рік за роком ми все більше переконуємося в тому, що багато дітей цілком могли б вчитися добре, а деякі-і дуже добре, якби … хотіли. Одні діти прямо говорять про своє небажання вчитися, інші відчувають незрозумілі для дорослих, а тим більше для них самих труднощі. Чи не судити і карати небажання, а зрозуміти його причини і допомогти дитині хотіти вчитися – ось найбільш ефективний шлях, хоча і вимагає від дорослого чимало душевного участі і праці.

Іноді джерелом негативних емоцій стають старші діти, які відчувають труднощі в навчанні. Ось шестирічний хлопчик говорить: «Скоро я піду в школу, і мене будуть лаяти як Вовку.» Від цих слів до прямого небажання вчитися – рівно півкроку. Чи не так уже рідко і дорослі з найбільш благих намірів залякують дитину: «Ну, що ти крутишся? Ось підеш до школи – там вчителька навчить тебе сидіти смирно!

Не слід, однак, впадати і в іншу крайність, зображуючи школу місцем суцільних радощів та успіхів. Адже ми ще не знаємо, як піде у дитини навчання, як складуться відносини з однолітками і вчителями. Можливо, вони будуть не безхмарними. І тоді дитина, який чекав від школи занадто багато приємного і зайнятість в яких дає легко, ризикує «зламатися» при перших сутичках з труднощами, шкільної реальністю.

Отже, перше і основне: не спотворте віру дитини в себе як в майбутнього школяра ні страхом, ні полегшеними очікуваннями. Нехай він увійде в школу як в нове, цікаве справа-з вірою в свої можливості і готовністю випробувати себе.Шкільна готовність передбачає і готовність до більшої, ніж раніше, самостійності дитини, до співпраці дитини з чужим дорослим і однолітками без безпосередньої підтримки та захисту батьків.

ЯК ЗАПОБІГТИ ФОРМУВАННЮ ЗАНИЖЕНОЇ САМООЦІНКИ ДИТИНИ? 

Діти із заниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі діти погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.

Занижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред'являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах.

Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку дитини. Для цього батькам можна порадитись ставитись більш уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей, а ще допомогти синові чи доньці правильно та об'єктивно оцінювати себе.

 ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУВАЮТЬСЯ У ПСИХІЦІ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА? 

Психічні функції дитини наприкінці дошкільного дитинства не тільки перебудовуються, але й інтенсивно розвиваються. Формуються нові і важливі сенсорні здібності. Помітно зростають можливості розумової діяльності, діти можуть виділяти істотне у явищах навколишньої дійсності, можуть порівнювати ці явища, виявляти ознаки схожості та відмінності у них. Психологами встановлено, що  саме в цьому віці формуються умови для розвитку в наступному понятійного логічного мислення.

Значна перебудова психічного світу дитини 6-го року супроводжується не менш яскраво вираженими змінами в активності головного мозку: за своїми функціональними характеристиками він набуває здатності засвоювати та переробляти значну за об'ємом та більш складну за якістю інформацію.

 ЧОМУ ВАЖЛИВО НАВЧИТИ ДОШКІЛЬНИКА ПРАВИЛЬНО ТРИМАТИ ОЛІВЕЦЬ ПІД ЧАС МАЛЮВАННЯ?

 У тих випадках, коли дорослі не звертають уваги, як діти тримають олівець /пензлик/ під час малювання, то діти звикають тримати неправильно олівець - не трьома пальцями, а пучкою, напружено. При цьому пальці закривають ту частину аркуша, де дитина малює; особливо це характерно під час зображення дрібних деталей. Не навчившись правильно тримати олівець та пензель при малюванні, дитина буде тримати так і ручку.

 ЧИ КОРИСНО НАВЧАТИ ДИТИНУ ВИМОВЛЯТИ СКОРОМОВКИ ТА ЧИСТОМОВКИ?

 Одним із важливих завдань дошкільного виховання є  розвиток мовленнєвої культури малят, удосконалення їх дикції, голосового апарату, формування правильної артикуляції.

У роботі педагогам і батькам малюків доцільно використовувати спеціальні ігрові вправи, які допоможуть усунути та закріпити у дітей правильну вимову найбільш проблемних звуків, сприятимуть  чистоті та загальній культурі мовлення. Такими вправами є скоромовки та чистомовки. Вони зазвичай дуже  до вподоби дітям, бо їх вимовляння сприймається як весела забава: той,хто прагне швиденько продекламувати скоромовку, часом припускається смішних помилок, «спотикаючись» чи перекручуючи слова. Під час виконання ігрових вправ для удосконалення мовлення необхідно звертати увагу на те, щоб спочатку діти вимовляли слова чітко та повільно, звертаючи увагу на правильність вимови складних звуків. Згодом скоромовки виконуються у більш швидкому темпі. З метою тренування голосового апарату скоромовки та чистомовки вимовляються з різною голосовою динамікою: пошепки, голосніше, голосно.

Доцільно також навчати дітей промовляти ігровий мовленнєвий матеріал з різною мовною інтонацією: питальною, окличною, здивування, суму.

У педагогічній практиці скоромовкам та чистомовкам належить також вагома роль ще й тому, що вони у формі цікавої гри розвивають у дітей увагу і повагу до кожного вимовленого звуку, слова, спонукають до чіткості,  виразності та ясності мовлення.

 ЯКИЙ ВПЛИВ НА ДИТИНУ МАЄ ПСИХОЛОГІЧНА ОБСТАНОВКА В РОДИНІ?

 Обстановка в родині має істотний вплив на психічне та фізичне здоров'я дитини. Тут важливі насамперед доброзичливі стосунки між членами  родини. Скандали, суперечки між батьками, різкість та грубість у звертанні старших одне до одного, просто прояви відсутності такту травмують нервову систему дитини, призводять до неврівноваженості, дратівливості та нервозності. До цих же наслідків призводить і непомірне застосування всіляких заборон на прикладі «не чіпай», «не лізь», «не бігай» тощо. Таке авторитарне виховання не сприяє нормальному розвиткові дітей, як і протилежна крайність у випадку «вільного» виховання, коли дитині все дозволяється.

У сім'ї має бути спокійна, не гамірна обстановка, тому що постійний шум, голосні розмови є сильними і шкідливими подразниками для нервової системи дитини.  Повернувшись увечері з дитячого садка, дитина сповнена вражень дня. Їй необхідно дати можливість поділитися ними, а потім спокійно погратися та підготуватися до нічного сну.

 

 

"Як підготувати дитину до дитячого садка"

 

   Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

 

   Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім'ї,  як і навички гігієни.
   Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі "змійкою", одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим - нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процедуру" на цікаву гру.

 

   Дитина ще вдома повинна привчатись втішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім'ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатити дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробити їх комунікабельними.

 

   Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов'язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізми. Пильнуйте себе!

 

    Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в саду дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу "мовчальника".

 

   Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім'ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

 

   Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя це однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім'ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати своє дитя в "спортивні невдахи". Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

 

 

 

 

 

 

Консультація  2.  "Як провести вихідні дні"

 

   Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й морально. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.
   Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім'ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні.
   Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?
   По-перше, необідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим "культурно відпочивати".
   Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого  їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

 

   Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні на все живе звертати увагу, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов'язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

 

   По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни - тому що це спілкування безцінне.

 

   Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював "не з під палки" а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокойте дитину, що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

 

   Батьки, що люблять своїх дітей, завжди знають, як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей "потрачений" час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

 

   Бажаємо вам успіху в цій, здавалось би, легкій та, в той же час, важкій справі, як спілкування з дитиною, її виховання. 

 

 

 Консультація  3. Для батьків "Граємось вдома"

 

      Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.
   Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.
   Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.
   Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

 

Ігри із сірниками

 

   Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
   Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

 

Утримай сірники. 

 

   Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.
  Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

 

Сірникова картина.

 

   Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
   Візьміть  сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.
   Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

 

Сірникові коробки

 

   Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

 

Де мій гудзичок?

 

   Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

 

Ложки, чашки, миски, сковорідки

 

   Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
       Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо.  Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.
   Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
   Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно. 

Консультація 4. Як знайти гармонію дитячої душі ?

 

Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почувають­ся безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій си­туації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знан­ня. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризи­кують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ.

 

Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його.

 

Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне - гарний кінець.

 

Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він поба­чить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав'язливій формі пропонуєте дитині вдалий спо­сіб розв'язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схо­жого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про йо­го переживання.

 

Реальний спосіб допомогти - гра. Наприклад, ваше чадо абсо­лютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі - жодно­го результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша си­туація : « неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою.

 

Чудовий метод контакту - малюнок. Папір, олівці та фарби до­помагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і на­малюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуй­те разом із вашою дитиною.

 

 Консультація 5.  ПРИВЧАЄМО ДО ПОРЯДКУ

 

 (методичні рекомендації для молодих батьків)

 

Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

 

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня. дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

 

Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду... Коло обов'язків може бути різноманітним, головне - не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

 

Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки - і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть ска­зати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посу­ду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочен­ня, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

 

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

 

По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

 

По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

 

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо ма­люк не виконав доручену справу.

 

Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

 

Головне в такій домовленості - бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде - малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку - він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.

 

 для батьків

«Один вдома»

За допомогою конкретних життєвих прикладів та знайомих казок розкрити дітям деякі основні положення Конвенції про права дитини. Вчити дітей аналізувати ситуації казкових героїв, що до прав дитини на життя, турботу батьків та держави, захист від експлуатації та безпеки життя. Звернути увагу батьків на те, що не слід довіряти догляд за малою дитиною не знайомим людям, краще за все відвести дитину до бабусі, дідуся або в дитячий садок.

Коли дитина сама вдома вона повинна запам’ятати таке правило, що коли стукає не знайома людина, то не можна їй відкривати двері потрібно одразу повідомити батьків або родичів але в жодному разі не можна відкривати дверей. Слід прочитати дитині казку про «Котика і півника», та показати на прикладі півника, що буває коли відкриваєш не знайомцям двері.

Закріпити також правило безпеки, що не можна розмовляти з не знайоми людьми, та не можна нікуди йти з чужими людьми, також розповісти дітям, що не можна брати цукерки, їжу, та іграшки від чужих людей. Гратися потрібно біля свого будинку і не відходити від нього далеко.

Коли дитина лишається вдома сама потрібно приділити велику увагу дрібним речам які є вдома (ґудзикам, намисту тощо). Дати дітям поняття для чого використовуються всі ці речі. Також батькам необхідно заховати всі ріжучі та колючі предмети, що дитина не могла поранитись. Дати дітям поняття про ліки які знаходяться в аптечці. Також розповісти дітям про електричні прилади, та пояснити, що коли дорослих не має вдома не можна чіпати електоприлади, та не можна сувати пальці або інші предмети до розетки.

Нагадати батькам, що на дворі вже зима і ми повинні готувати дитину до безпечних зимових розваг. Ознайомити дітей з правилами безпечної поведінки під час зимових розваг (не ходити під дахом будинку, не збивати бурульки, дотримуватися правил катання на льодових доріжках, ковзанах, санчатах, лижах).

Запропонувати батькам провести дослід зі снігом (розтопити сніг). І переконати дітей, що він брудний та холодний, і може викликати різні хвороби. Розповісти про те, що сніг не можна куштувати.

Також обов’язково ознайомити дітей з безпечними та не безпечними вулицями та дорогами.

Познайомити з дорожніми знаками, світлофором. Пояснити дітям, що по проїзній частині ходити не можна, можна ходити тільки по тротуару також те, що дорогу треба переходити тільки разом з доросли і тримати його за руку, і ні в якому випадку не можна бігати по проїзній частині.

---

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

Художня література – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку.

Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина м намагається наслідувати вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються.

Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.

Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.

Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного молвення.

Художня література і усна народна творчість –важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Художня література та усна народна творчість традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання і освіти підростаючого покоління.

Виховна та художня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова літературного твору є найкращою, найвищою формою літературного мовлення, якому діти прагнуть наслідувати.

Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна творчість.

Використання малих фольклорних форм є ефективним прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.

Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування.

Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий. Злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.

Наприклад:

· Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;

· Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;

· Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів ( привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);

· Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).

Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.

Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до влласної творчості.

У навчально-методичному посібнику до Базової програми «Я у Світі» - «Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників» А .Гончаренко надає приклад мовленнєвої роботи з казкою, яка проводиться зі старшими дошкільниками.

Пори року в казках

Сюжет багатьох казок вибудовується в чітко означений сезон або містить певні ознаки-загадки, на що дитина не відразу звертає увагу.Пригадавши з дітьми кілька казок, можна запропонувати їм знайти ті, де є зима чи літо, осінь чи весна, й аргументовано підтвердити своє припущення.

Пора року причаїлася або мандрує по всій казці, треба лише прислухатися й знайти згадку про неї або хача б натяк. Коли пеагог або хтось з дітей відтворить цей фрагмент-загадку, доцільними будуть такі завдання: пригадати назву казки та відповідну частину сюжету, визначити сезон і подати щодо нього переконливі факти, ознаки, прояви.

Тут знадобляться також народні прикмети, прислів’я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини зха прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Тож цілісна аргументована відповідь стане розповіддю.

У яких казках оселилося літо?

* «Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Аж лізе Рак-неборак…» («Коза-Дереза»);

* «Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув». («Про Вовка і семеро козенят»);

* «От дідова дочка закотила рукава, обполола і пісочком присипала яблуньку; яблунька подякувала , а дівчина пішла своєю дорогою». («Дідова дочка і бабина дочка»);

* «Лисиця шмигнула і помчала щодуху, аж курява встала». («Журавель і Лисиця»);

* «А кабан лежав близько біля столу у хмизу та якось комар укусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув. Кіт же думав, що то миша, та кабана за хвіст». («Пан Коцький»);

* «А бичок доти стояв на сонці, доки не розтанув». («Солом’яний бичок”)

З чого помітно, що в цих казках причаїлася осінь?

* «Ось якось підмітав Півник у дворі та й знайшов пшеничний колосок». («Півник і двоє мишенят»);

* «Коли ж летить каченят табуночок…» («Кривенька качечка»);

* «А незабаром зайчик приніс дідові капусти, стрічок, сережок, намиста доброго… І дід радий і баба рада». («Солом’яний бичок”)

Де в цих казках відпочиває зима?

· «Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку…». («Рукавичка»)

· «Каже Лисичка Вовкові: «Ходімо на річку та знайдемо ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори «Ловись ,рибко, маленька і велика». («Про Лисичку-сестричку і Вовка»)

· «Була у Зайчика хатка луб’яна, а у Лисички – льодяна». («Зайчикові хатка»)

Як у цих казках господарює весна?

· «Поприходили сини увечері додому та й кажуть матері:

«Весь день орали, а ви нам не прислали обідати”. («Котигорошко»)

Окрім використання казкового жанру, варто вдаватися й до інших фольклорних форм і будувати, спираючись на розуміння та знання дітьми природи рідного краю, тематичні фрагменти міні-занять, що сприятимуть розвитку мовленнєвої компетентності.

Орієнтовані запитання (За методикою Н.Гавриш):

· У яких казках гуляє і веселиться весна (літо, осінь, зима)?

· По яких піснях мандрує, співаючи весна (літо, осінь, зима)?

· У яких віршах заховалася весна (літо, осінь, зима)?

· У яких народних прикметах знайдемо весну (літо, осінь, зиму)?

Подібні вправи-завдання готують дошкільників до складання цілісних логічних розповідей.

Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.

Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.

У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів.

---

Консультація для батьків

Як зберегти здоров'я дитини

Впевнені, поради батькам стосовно того, як підготувати дитину до майбутніх навантажень зробити так, аби її організм не давав збоїв під час навчального процесу і похід за знаннями був їй справді в радість та деяких інших аспектів підготовки до школи, - буде до часу.

Що обмежує успішність дитини.

Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу коли,дитина має "робочий" тонус і може уважно слухати, запам'ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте.

Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров'я. Фізично ослаблена дитина втомлюється задовго до закінчення заняття, не встигає відпочити за перерву, звичайні для інших учнів вимоги виявляються для неї надмірними.

У підсумку накопичується стомлення, а відсутність своєчасного відпочинку призводить до формування хронічної втоми. Особливо важка для дитини ситуація складається при розбіжності очікувань дорослих та її досягнень Якщо від школяра чекають безумовних успіхів, то неминучі при перевтомі труднощі й невдачі викликають невдоволеність батьків.

У підсумку в дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги, уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Це дезорганізує його діяльність і ще більше виснажує. У такому стані дитина не здатне впоратися навіть з тим навчальним навантаженням, яке було цілком їй доступне. А нарікання на лінощі, покарання призводять до того, що вона замикається, стає плаксивою і похмурою, нерідко в неї з'являється негативне ставлення до школи.

На зниження рівня дитячого здоров'я впливають:

погіршення екологічної обстановки;

збільшення питомої ваги "синтетичного" харчування, насиченого консервантами та барвниками;

шкідливий вплив електронної* та радіотехніки, побутової хімії; зменшення фізичних навантажень; "стресогенне" напружене міське життя.

Багато дітей схильні до частих застудних захворювань, що не тільки послаблюють організм, а й ведуть до формування осередків хронічної інфекції: хронічних тонзилітів, гайморитів і т.д.

Ці захворювання, які, на перший погляд, не є надто небезпечними, насправді стають причиною хронічного отруєння організму і призводять до зниження загального тонусу, працездатності, стійкості до навантажень, у тому числі й розумових. Важливою причиною підвищеної стомлюваності багатьох першокласників є й те, що початок шкільного навчання збігається з періодом інтенсивною зростання, так званим ростовим стрибком.

У цей період дозрівання нервової регуляції і серцево-судинної системи часто відстає від бурхливого росту кістково-м'язової системи. Зовні доросла дитина насправді виявляється менш стійкою до різних навантажень до тою моменту, доки організм знову набуде гармонійної рівноваги. Тим більш уразливою під час ростового стрибка стає ослаблена дитина. Втім тут є й інша небезпека.

Трапляється так, що батьки, надмірно опікуючись, хворобливою дитиною, заважають формуванню в неї самостійності, уміння долати труднощі, адекватної самооцінки, що зрештою теж позначається на її успішності.

Як зберегти здоров'я і життєрадісність в умовах навчання

Перш за все, необхідне співвіднесення рівня вимог та режиму навантажень із реальними можливостями учня, з особливостями його здоров'я і працездатності.

Тож завдання батьків - не лише зрозуміти, підтримати, допомогти, коли це необхідно, а й так організувати життя сина чи доньки (а при необхідності й усієї родини), щоб навантаження не призвели до перевтоми, неврозів, порушень постави та зору тощо.

Варто замислитися про режим дня, головне завдання якого - забезпечити високу працездатність нервової системи (тобто здатність у мінімальні терміни досягти максимальних результатів) у години навчальних занять у школі й удома.

Якщо дитина день у день в один і той же час лягає спати і прокидається вранці, обідає після повернення зі школи, сідає робити уроки після прогулянки, то їй легше планувати та розподіляти час, швидко включатися в роботу, успішно виконувати її в більш короткі терміни.

Режим дня повинен складатися з навчальних занять: відпочинку з достатнім перебуванням на свіжому повітрі, рухливих ігор або фізкультурних занять; регулярного повноцінного харчування; повноцінного, достатнього за тривалістю сну.

А потреба уві сні така: для 6-7-річок - 10-11 годин, для учнів 8 років і старших - не менше 9,5 години Втім, вона залежить і від стану здоров'я. Так, ослаблені діти, ті, що одужують після захворювань, схильні до підвищеної збудливості або стомлюваності мають потребу в тривалішому сні.

Крім того, всім першокласникам на початку навчального року рекомендується спати більше, ніж дітям, адаптованим до систематичного навчального навантаження. Це можна зробити за рахунок 1-1,5-голииного денного сну.

Денний сон відновлює працездатність організму більшою мірою, ніж будь-який інший вид відпочинку, навіть краще, ніж такі корисні для дітей ігри на свіжому повітрі. Тож, якщо батькам удасться організувати режим таким чином, щоб школяр міг поспати вдень, його продуктивність під час виконання домашніх завдань помітно зросте, а сам він стане активним і життєрадісним.

Слід обов'язково подбати й про те, щоб дитина щодня проводила достатньо часу на свіжому повітрі, що є потужним оздоровчим фактором, унаслідок якого поліпшується вентиляція легенів, підвищується вміст кисню в крові, нормалізується стан нервової системи.

Доведено: якщо дитина перебуває переважно в приміщенні, навіть добре освітленому й забезпеченому джерелом ультрафіолету, в неї швидше втомляються м'язи спини, знижується вміст фосфору (важливого поживного елементу для нервових клітин) у крові, падає гострота зору.

Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, веде зміни обміну речовин. Тоді як рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилюється виділення гіпофізом гормону росту.

Інша складова успіху - харчування. Практика свідчить , що в багатьох сім'ях батьки стежать за ним менш ретельно, ніж це мало бути, а в підсумку в їхніх чад виникають порушення апетиту.

Для його поліпшення рекомендується давати сирі овочеві салати з рослинною олією,оскільки вони стимулюють вироблення шлункового соку, покращують перистальтику кишечника; варений буряк, малосольні огірки, які мають легку жовчогінну дію,що теж збуджує апетит.

Доречною є стимулююча терапія: прогулянки на свіжому повітрі, ігри з водою, заняття фізкультурою. Крім того, їжа завжди буде з'їдена із задоволенням, якщо дитина сама брала участь в її приготуванні. Дуже користі й такі незаслужено забуті овочі, як ріпка, горох, боби, гарбуз, редиска, і ягоди: смородина, суниця, чорниця, жимолость, малина, обліпиха, плоди шипшини.

Вони мають необхідні вітаміни та мікроелементи в оптимальній кількості. Єдине: потрібно привчити дитину обов'язково мити овочі та ягоди і їсти їх чистими руками, щоб уникнути зараження глистами, яке веде до зниження опірності організму.

Таким чином, чим раніше батьки задумаються про зміцнення фізичного стану свого малюка, тим краще. В адекватних умовах дитина стає більш працездатною, активною, життєрадісною, легше справляється з навчальним навантаженням.

Ще кілька важливих моментів

Слух, зір, постава теж мають бути в зоні особливої уваги батьків.

Для того щоб зберегти слух дитини, необхідно захищати вуха від переохолодження, лікувати навіть несильний нежить, оскільки інфекція може легко проникнути з носоглотки в порожнину середнього вуха й викликати його запалення. Слід оберігати слуховий апарат і від сильного або тривалого подразника. Особливу небезпеку в цьому сенсі становлять навушники: дуже сильна вібрація перетинки приводить до її розтягнення, втрати еластичності і в подальшому до зниження слуху. Крім того в навушниках дитина не орієнтується в звуках навколишнього світу, може не почути шум машини, яка рухається, або інші звуки, які сигналізують про небезпеку. Ще слід пам'ятати про те, що при шумі продуктивність фізичної праці падає на ЗО відсотків, а розумової - на 60!

Щоб уникнути напруги зору, слід суворо стежити за освітленістю робочого місця дитини: світло має падати зліва і ззаду ( у лівші - праворуч), що рука не загороджувала роботу. Дуже серйозно треба ставитися й до вибору книжок. Купуючи їх, батькам слід звернути увагу на те, щоб папір, на якому вони видрукувані, був цупкий і не прозорий. Аби перевірити це візуально, треба подивитися на сторінки книжки - на них

не повинен просвічуватися текст зі зворотного боку. Крім того, не крейдований, оскільки на такому папері текст відсвічує, що погіршує сприйняття і сприяє порушенню зору. Те саме стосується й паперу для зошитів, в яких лінії (фіолетового, зеленого, блакитного або сірого кольорів) мають бути чітко про друковані й водночас збігатися на суміжних сторінках.

Особлива стаття в профілактиці порушень зору - телевізор і комп'ютер. Перегляд телевізора й роботу на комп'ютері необхідно переривати через кожні 15 -20 хвилин ( рекламні паузи), а відстань від очей до екрана має бути не менше подвійної діагоналі екрана монітора і не менше 1 метра від екрана телевізора.

Неправильна постава справляє негативний вплив на роботу внутрішніх органів: ускладнює роботу шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, легенів; зменшується життєва ємкість легенів, знижується обмін речовин, унаслідок чого можуть бути поганий апетит, млявість, головні болі, швидка стомлюваність.

Дбаючи про правильну поставу своєї дитини, батькам слід пам'ятати, що портфелі й сумки, які носять на одному боці, для школяра не бажані взагалі - їх носіння може призвести до сколіозу, ідеальним є ранець. Вага повного ранця не має перевищувати 5-6% ваги дитини, щоб вона не сутулилась і не нагиналася вперед.

Загальна вага підручників і всього шкільного приладдя (без ваги ранця або портфеля), якщо учень носитиме його на відстань до 3 км, не повинна перевищувати допустимих гігієнічних норм: для 1-2-класників - 1,5-2 кг. Носіння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта і захворювання нірок.

Згідно з санітарно-гігієнічними нормами шкільний ранець має бути виготовлений з гігієнічного водовідштовхувального легкого матеріалу, забезпечений світловідбивачами і еластичними лямками, забезпеченими ремінцями для регулювання довжини.

Крім того, на кожному виробі обов'язково має бути проставлене маркування, для якого віку призначений даний ранець. Чим більше відділень ранці, тим краще. У такому разі в ньому буде порядок і потрібну річ не доведеться діставати з дна.

Виховання у дітей інтересу до малювання

Кожного дня дитина відкриває для себе нове у навколишньому світі. Цим відкриттям вона прагне ділитися з оточуючими: батьками, бабусею, дідусем, братами та сестрами, вихователями. Все, що побачила, що зацікавило її, дитина відображує у грі, мові, малюнку… Вона бере олівець і на аркуші паперу намагається показати побачене. Коли дитина зрозуміє, що у малюнку можна передати те, що побачиш, що сподобалось, схвилювало, малюнок стане засобом відображення отриманих вражень та вираження свого відношення до оточуючого.

Інтерес до малювання в дітей з’являється рано. Дитина спостерігає, як вдома батьки, старші діти користуються ручкою, олівцями, малюки теж намагаються водити ними по паперу. У різних дітей потреба взяти в руку олівець та «малювати» виникає у різний час – від 1 року до 1, 5. Виникненню інтересу до малювання часто сприяє графічна діяльність дорослих.

Малюють майже всі діти. Одні більше, інші менше. Але професійним художником стає лише один з декількох тисяч. «У такому випадку, можливо, не потрібно витрачати час, папір, фарби, олівці?» – скажуть дорослі? Ні, потрібно! Малювання у дитинстві робить величезний вплив на всебічний розвиток особистості дитини та на її естетичний розвиток. Важливо у цьому віці підвести малюка до розуміння прекрасного, сформувати вміння самому створювати красиве, виховувати естетичні відчуття (відчуття форми, кольору, композиції). Заняття з малювання сприяють й розумовому розвитку дітей. Вони розпізнають інструменти, якими можна малювати (фломастер, олівець, пензлик), їх властивості, виділяють ці предмети як специфічні для цього виду діяльності. На основі власних знань та уявлень про предмети та явища навколишнього життя у штрихах, лініях, обрисах намагаються передати зображення реальних предметів. Це потребує таких мислитель них операцій, як аналіз, порівняння.

У процесі малювання складаються й найпростіші узагальнення. Так поступово діти навчаються одним яким-небудь способом передавати у малюнку різні предмети, схожі за направленістю, за формою. Наприклад, лініями дитина може зображувати доріжки, палочки, ниточки. А навчившись замикати лінію в круг, за допомогою цього руху вона малює кульки, м’ячики, сонечко та ін. Заняття з малювання корисні дітям за багатьох причин. Тому навіть якщо сам малюк не проявляє інтересу до малювання, то після півтора років потрібно направляти його увагу на малювання,  і воно принесе йому радість. Для цього потрібно показати йому аркуш паперу, потім олівець, поводити ним по паперу, не створюючи поки що ніяких виразних зображень. Звернути його увагу на те, що вийшло: «Ось як намалювали! А тепер ти помалюй». Маленькій дитині доцільніше давати для малювання не олівці, а фломастери, які залишають чіткий, яскравий слід навіть при легкому натисненні на папір. Це дуже важливо. Малювання фломастерами не викликає напруження руки, як це виникає при малюванні олівцями. Коли ж рука малюка окріпне, можна використовувати й олівці. Спочатку у дитини нічого не виходить: рука її не слухається, олівець часто випадає з руки. Тут на допомогу повинні прийти дорослі.

Питання, як вчити маленьких дітей, повинне вирішуватися обережно. Адже зайва дидактизація, нав’язування змісту малюнка, прагнення швидше отримати виразне зображення, схоже на якийсь предмет зовнішнього світу, знижують інтерес до малювання, оскільки дитина не може зробити те, що від неї вимагають дорослі. Дуже важливо, щоб дорослі були уважні до бажань дитини малювати. Часто, із-за того що дитина не може нічого намалювати, а лише чиркає олівцем по паперу, дорослі відносяться до її дій і малюнків поблажливо-глузливо: «Що це ти намалював, каляку-маляку?». Малюк починає розуміти і глузливе відношення до його занять, і негативну оцінку його результату: «намалювати каляку-маляку», значить, нічого хорошого не намалювати. І у нього складається думка про малювання як про пусте заняття.

Тому потрібно всіляко підтримувати інтерес дітей до дії олівцем і створювати умови для занять, забезпечуючи їх всім необхідним. Якщо є можливість, потрібно в світлій частині кімнати поставити стіл і стілець за зростом дитини, за яким вона могла би грати, малювати. Якщо такої можливості немає, можна усаджувати дитину за великий стіл, на високий стілець або підкласти на звичайний стілець щось тверде, щоб їй було зручно сидіти і щоб вона добре бачила свій малюнок.

ДЛЯ БАТЬКІВ З ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 1.Якщо ви хочете виховати дитину гідною людиною та громадянином, не говоріть погано про державу, у якій живете. 2.Розповідайте своїй дитині про випробування, що випали на долю ваших предків, з яких вони вийшли з гідністю. 3.Знайомте свою дитину з пам’ятками та історичними місцями нашої Батьківщини. 4.Разом із своєю дитиною надавайте посильну допомогу військовослужбовцям,що захищають кордони нашої Батьківщини. 5.Навіть якщо вам не хочеться у вихідний день йти з дитиною до музею чи на виставку, пам’ятайте,що чим раніше й регулярніше ви будете робити це, поки ваша дитина ще маленька,тим більше вірогідність того ,що вона буде відвідувати установи культури в підлітковому та зрілому віці. 6.Пам’ятайте,чим більше ви висловлюватимете незадоволення кожним прожитим днем, тим більше песимізму, незадоволення життям виражатиме ваша дитина. 7.Під час спілкування з дитиною, намагайтеся не лише оцінювати її навчальні та психологічні проблеми,але й позитивні моменти її життя(хто підтримує й допомагає їй, з ким хотіла б дружити і чому, які цікаві моменти були на заняттях у школі та позаурочний час) . 8.Підтримуйте прагнення дитини показати себе з позитивного боку,завжди говоріть їй : «Будь активним!», «Не бійся висловлювати свою думку!», «Проявляй ініціативу». 9 . Переглядайте з дитиною телепередачі,кінофільми,які розповідають про людей,що прославили нашу країну,позитивно оцінюйте їхній внесок у життя суспільства. 10.Виховуйте і своїй дитині ініціативність,активність,що допомагатиме їй у житті. для батьків дітей старшого дошкільного віку: «Роль родини в музичному розвитку дитини При народженні кожна дитина має тонкий музичний слух і добре відчуття ритму. Втім, якщо ці здібності не розвивати, з часом вони згасають. На думку дослідників, саме завдяки музичному слуху та відчуттю ритму малюки здатні сприймати мовлення людей. Із суцільної мішанини звуків вони з часом починають виокремлювати слова, упізнаючи їхні окремі схеми. Усього за кілька місяців у пам’яті малюків накопичується сотні слів: ритмічно-звуковисотно-інтонаційно організованих звукових елементів. Малюки ростуть, йдуть до дитячого садка. У цей час розвивати їхні розумові здібності, збагачувати палітру емоційності, зміцнювати духовне та психічне здоров’я та навіть формувати теплі, довірливі стосунки з однолітками, педагогами та батьками можна за допомогою свідомого навчання музики. У нашому дитячому садку ми регулярно запрошуємо батьків на заняття, розваги, свята, де вони можуть побачити, як музичний керівник працює з дітьми, як зацікавлює їх, як прищеплює любов до музики. Проте роботи у цьому напрямку лише музичного керівника дитячого садка не достатньо. Він є лише помічником у вихованні дитини, яка вчиться, насамперед, у батьків – бо вони є первинною основою її знань, свідомості та буття. Тож запорукою успіху у вихованні дітей є співпраця педагогів та батьків. Отже батьки мають спонукати своїх дітей до музичної творчості, брати разом з ними участь у різних творчих заходах, влаштовувати родинні свята, вечори розваг, створювати імпровізовані оркестри. Якщо дитина захотіла влаштувати самодіяльний концерт удома – батькам варто натхненно підтримати цю ідею. Родинні свята Родинні свята узагалі мають велику силу. День Матері, День Батька, Дні народження, які супроводжуються піснями, танками, віршами, не лише згуртовують родину, а й допомагають сформувати у дитини ціннісні поняття, розкривати її творчі здібності. Батькам слід прищеплювати своїм дітям любов до Батьківщини, шанобливе ставлення до ветеранів війни. Літніх людей,співчуття до людей з обмеженими можливостями. А музика у цьому лише допомагатиме. Я пропоную батькам також відвідувати разом з дитиною концерти, театральні вистави, переглядати дитячі телепередачі, які сприяють наповненню духовного світу дитини, розширенню її світогляду, ознайомленню з традиціями, святами, казками українського народу. Збагатити дітей музичними враженнями допоможуть,зокрема, такі телепередачі, як «Крок до зірок», «Срібний апельсин», «Уроки тітоньки Сови», «Веселі нотки». Проте найліпшим прикладом для своїх дітей є самі батьки. Вони є основним джерелом, звідки дитина бере зерна істини. А проаналізувати рівень зацікавленості батьків музичним розвитком своєї дитини можна за допомогою анкетування. Музика має великий вплив на формування свідомості дитини, її духовного світу, сприймання навколишнього світу. Будь-яке музичне спілкування з дитиною слід будувати на спільній діяльності, партнерстві. Любов до музики, прищеплена в дитинстві, може стати міцною основою подальших досягнень та успіхів дитини. Раннє навчання музики відкриває широкий шлях до інтенсивного розвитку сенсорних здібностей, створює надійний фундамент для становлення й подальшого розвитку всіх пізнавальних процесів, гармонійного поєднання емоційного і раціонального, духовного життя людини у майбутньому. Тож завжди кажу батькам: «Підтримайте свою дитину, допоможіть їй розкрити себе, адже, музичне виховання – це не виховання музиканта, перед усім – виховання людини. "Виховання громадянина починається з сім,ї" (консультація для батьків) На сучасному етапі демократизації громадянського суспільства актуальною є проблема формування громадянськості, що передбачає становлення особистості, спроможної знайти відповідь на основніпитання існування, пізнати себе, суспільство і час, в якому вона живе, здатної брати активну участь у вирішенні соціальних проблем та досягнути успіху в житті. Результатом формування громадянськості є соціальна зрілість особистості, яка складається як із практичних навичок участі у суспільному житті, так і рівня розвитку її громадянських якостей. Сутність проблеми пихолого-педагогічних закономірностей онтогенезу особистості, її соціалізаціїта громадянського становлення досліджували в своїх працях І.Бех, М.Боришевський, В.Кутішенко, Л.Крицька, Л.Макарова, В.Москаленко, О.Гуменюк, В.Оржеховська, О.Сухомлинська, К.Чорна та ін. Формування громадянської спрямованості особистості передбачає дослідження сутності поняття “особистості”, тобто вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв’язків та її комунікацій. Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до інших, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, міжоособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками. Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, нами було зазначено, що поняття“особистість” вживається у двох основних значеннях: людина, яка має свідомість і людина, яка досягла певного рівня розвитку. Такий рівень характеризується наявністю у людини власних поглядів, моральних вимог і оцінок, які роблять її відносно стійкою і незалежною від чужих її власним переконанням впливів. Формою існування особистості є її розвиток, який відбувається на всіх етапах життєвого шляху. Розвиток особистості є сукупністю прийомів і способів соціального впливу на індивіда, метоюякого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, установок, світогляду, виховання моральних та громадянських якостей. Передумовою громадянського становлення є соціалізація особистості.Соціалізація особистості та її громадянське становлення у психологічно-педагогічному аспекті розглядається як поетапне розгортання системи її соціальної життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності, яка має такі ознаки: у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси; від неї залежать основні психологічні зміни особистості в певний період часу. Важливою сферою соціалізації особистості та її громадянського становлення є спілкування. Це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами у спільній діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, взаємне сприйняття і розуміння. Таким чином, соціальний сенс спілкування полягає у тому, що воно слугує засобом передачі форм культури і суспільного досвіду від покоління до покоління – через звичаї, традиції, норми поведінки, книги, твори мистецтва, предмети матеріальної культури, систему освіти, виховання, філософію, релігію. Ще однією сферою формування громадянської спрямованості особистості є розвиток її самосвідомості. Головною характеристикою самосвідомості, як було з’ясовано в процесі нашого дослідження, є розуміння і сприйняття особистістю самої себе як певної цілісності, у визначенні власної ідентичності. Без самосвідомості, як зазначає В.Москаленко, не може здійснюватись ні пізнання людиною соціального світу, ні соціальне самовизначення її в ньому. Самосвідомість спрямована на пізнання внутрішнього світу суб’єкта і його стосунків з об’єктивною дійсністю і проявляється в самопізнанні, самоаналізі, самооцінці. На цій основі усвідомлюється рівень знань, досвіду і характер можливостей, які є базою для вироблення принципів пізнавальної і практичної діяльності, життєвої позиції, постановки життєвих цілей і способів їх здійснення. Саме тут важливого значення набуває самовиховання особистості, де суб’єктом і об’єктомвиховання є одна і та ж людина. Це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з метою максимальної самореалізації. Для процесу самовиховання важливим є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє“Я”, критична оцінка своїх якостей. Особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Саме це і є завданням самовиховання – досягнення гармонійної досконалості, тобто творчої активності; цілеспрямованості; раціоналізації життя; розвитку самодисципліни; формування почуття міри; вміння управляти емоціями, почуттями;ставлення до людей, як до вищої цінності. Як свідчить педагогічна практика, самореалізація та самоутвердження особистості здійснюється у процесі навчально-виховної діяльності. Таким чином, провідну роль у процесі соціалізації та громадянського становлення особистості відіграють навчання, виховання та самовиховання, які спрямовані на її удосконалення, самореалізацію, вироблення поглядів, переконань, життєвих цілей, шляхів і способів їх здійснення, формування соціальних якостей та громадянської позиції. Отже,особистість у процесі соціалізації та формування громадянськості набуває ряд соціальних та громадянських якостей, формується тип соціального мислення, система соціальних установок, громадянська позиція. Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим грунтом, на якому формуються переконання. Наявність у людини певних переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, займає активну громадянську позицію, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків. Таким чином, об’єктом педагогічної та психологічної науки, як зазначає О.Сухомлинська, є психологічне обґрунтування цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та якостей зростаючої особистості. Об’єкт педагогічної науки – це система різних педагогічних впливів та явищ, у центрі якої перебуває дитина. Підсумовуючи, ми дійшли висновку, що психологічний аспект формування громадянської спрямованості особистості передбачає вивчення сутності психологічних явищ життя особистості, її психологічних властивостей, вікових особливостей. Тоді як у педагогічному аспекті, особистість розглядається як суб’єкт і об’єкт навчання та виховання. Саме тут акцентується увага на можливостях особистості у самопізнанні та пізнанні світу, на розвитку її творчих можливостей та здібностей. Отже, спільним об’єктом дослідження психологічної та педагогічної науки є особистість та її активна взаємодія із соціальним середовищем,яке має суттєве значення для онтогенезу особистості, її соціалізації та громадянського становлення.  ДЛЯ БАТЬКІВ «ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ» Готовність до навчання в школі розглядається на сучасному етапі розвитку психології як комплексна характеристика дитини, якій розкриваються рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для нормального включення в нову соціальну середу і для формування навчальної діяльності. Фізіологічна готовність дитини до школи. Цей аспект означає, що дитина повинна бути готова до навчання в школі фізично. Тобто стан його здоров'я повинен дозволяти успішно проходити освітню програму. Фізіологічна готовність передбачає розвиток дрібної моторики (пальчиків), координації руху. Дитина має знати, в якій руці і як потрібно тримати ручку. А також дитина при вступі в перший клас повинен знати, поважати та розуміти важливість дотримання основних гігієнічних норм: правильна поза за столом, постава тощо Психологічна готовність дитини до школи. Психологічний аспект, який включає в себе три компоненти: інтелектуальна готовність, особистісна і соціальна, емоційно-вольова. 1. Інтелектуальна готовність до школи означає: - до першого класу у дитини повинен бути запас певних знань (мова про них піде нижче); - він повинен орієнтуватися в просторі, тобто знати, як пройти в школу і назад, до магазину і так далі; - дитина має прагнути до одержання нових знань, тобто він повинен бути допитливий; - повинні відповідати віку розвиток пам'яті, мовлення, мислення. 2. Особистісна та соціальна готовність передбачає наступне: - дитина повинна бути комунікабельним, тобто вміти спілкуватися з однолітками і дорослими; у спілкуванні не повинно проявлятися агресії, а при сварці з іншою дитиною повинен вміти оцінювати і шукати вихід із проблемної ситуації; дитина повинна розуміти і визнавати авторитет дорослих; - толерантність; це означає, що дитина повинна адекватно реагувати на конструктивні зауваження дорослих і однолітків; - моральний розвиток, дитина повинна розуміти, що добре, а що - погано; -дитина повинна приймати поставлену педагогом завдання, уважно вислуховуючи, уточнюючи неясні моменти, а після виконання він повинен адекватно оцінювати свою роботу, визнавати свої помилки, якщо такі є. 3. Емоційно-вольова готовність дитини до школи передбачає: - розуміння дитиною, чому він йде в школу, важливість навчання; - наявність інтересу до навчання і отримання нових знань; - здатність дитини виконувати завдання, яке йому не зовсім до душі, але цього вимагає навчальна програма; - наполегливість - здатність протягом певного часу уважно слухати дорослого і виконувати завдання, не відволікаючись на сторонні предмети і справи. • Пізнавальна готовність дитини до школи. Даний аспект означає, що майбутній першокласник повинен володіти певним комплексом знань та вмінь, який знадобиться для успішного навчання в школі. Отже, що повинен знати і вміти дитина у шість-сім років? 1) Увагу. • Займатися якою-небудь справою, не відволікаючись, протягом двадцяти-тридцяти хвилин. • Знаходити подібності та відмінності між предметами, картинками. • Вміти виконувати роботу за зразком, наприклад, з точністю відтворювати на своєму аркуші паперу візерунок, копіювати рухи людини і так далі. • Легко грати в ігри на уважність, де потрібна швидкість реакції. Наприклад, називайте жива істота, але перед грою обговоріть правила: якщо дитина почує домашня тварина, то він повинен плеснути в долоні, якщо дике - постукати ногами, якщо птах - помахати руками. 2) Математика. • Цифри від 0 до 10. • Прямий рахунок від 1 до 10 і зворотний рахунок від 10 до 1. • Арифметичні знаки: « », «-«, «=». • Поділ кола, квадрата навпіл, чотири частини. • Орієнтування у просторі і на аркуші паперу: «праворуч, ліворуч, вгорі, внизу, над, під, за і т. п. 3) Пам'ять. • Запам'ятовування 10-12 картинок. • Розповідання по пам'яті віршиків, скоромовок, прислів'їв, казок і т.п. • Переказ тексту з 4-5 речень. 4) Мислення. • Закінчувати речення, наприклад, «Річка широка, а струмок...», «Суп гарячий, а компот...» і т. п. • Знаходити зайве слово з групи слів, наприклад, «стіл, стілець, ліжко, чоботи, крісло», «лисиця, ведмідь, вовк, собака, заєць» і т. д. • Визначати послідовність подій, щоб спочатку, а що потім. • Знаходити невідповідності в малюнках, віршах-небылицах. • Складати пазли без допомоги дорослого. • Скласти з паперу разом з дорослим, простий предмет: човник, човник. 5) Дрібна моторика. • Правильно тримати в руці ручку, олівець, кисть і регулювати силу їх натиску при письмі та малюванні. • Розфарбовувати предмети і штрихувати їх, не виходячи за контур. • Вирізати ножицями по лінії, намальованої на папері. • Виконувати аплікації. 6) Мова. • Складати пропозиції з декількох слів, наприклад, кішка, двір, йти, сонячний зайчик, грати. • Розуміти і пояснювати зміст прислів'їв. • Складати зв'язну розповідь по картинці і серії картинок. • Виразно розповідати вірші з правильною інтонацією. • Розрізняти в словах букви і звуки. 7) Навколишній світ. • Знати основні кольори, домашніх і диких тварин, птахів, дерева, гриби, квіти, овочі, фрукти і так далі. • Називати пори року, явища природи, перелітних і зимуючих птахів, місяці, дні тижня, свої прізвище, ім'я та по батькові, імена своїх батьків і місце їх роботи, своє місто, адресу, які бувають професії. Консультація для батьків Тема: «Як говорить ваша дитина». Мова дитини не виникає сама собою. Вона розвивається поступово, іноді зі значними труднощами тільки завдяки зусиллям дорослих. На жаль, трапляється, що батьки звертають увагу на погану мова дитини пізно. Пригадується такий випадок. Мати звернулася за консультацією до фахівця - логопеда «Донька навчається в першому класі, але вона не може правильно читати і писати. Пише так, що діти сміються, адже вона не дурна і чує добре». Після бесіди з матір'ю з'ясувалося, що дівчинка до надходження в школу так і не навчилася говорити правильно. Але батьків тоді це не турбувало. Навпаки їм подобалося, коли вона картавила, вони вважали це забавним і не поправляли її. З нею мало розмовляли, не читали книг, віршів. Вважали, що все вона засвоїть у школі. В результаті у дівчинки виявилося недорозвиток мовлення, яке завжди ускладнює навчання читанню і письму. Тому хочеться розповісти батькам, як розвивається мова дитини. Коли необхідно розмовляти з дитиною. З найперших днів його життя. І через місяць ви з радістю переконайтеся, що дитина реагує на ваші звуки. З шести місяців дитина вже починає розуміти окремі слова і фрази, зв'язувати їх з предметами. Зрозуміло, що і цього його треба вчити. Слід пам'ятати, що нові слова і фрази малюк може дізнатися тільки від вас, і вимовляти захоче тільки вам. А завдання дорослих при цьому заохочувати мова дитини, радіти їй. Якщо вам не вдається пробудити в дитини інтерес до мови, то загальмується його мовленнєвий розвиток, а також розумовий розвиток. Спонукаючи дитину до мовлення потрібно постійно ставити йому запитання. Тут більше можливості для збагачення словника дітей. Дуже важливо спонукати дитину ставити запитання. Трирічній дитині читають книги. В основному це книжки, які складаються з картинок із короткими текстами. Дорослі пояснюють дитині ілюстрації, просять його показати, наприклад, де машина, де великий будинок, а де, а де маленький і т.д. Необхідно розучити з дитиною невеликий вірш, розповісти або почитати легкі для розуміння казки та оповідання. Потім малюк відтворює зміст почутого, відповідаючи на питання. Таким чином, розвивається у дитини і мова, і пам'ять. Батьки повинні терпляче й уважно слухати дитину, допомагати йому при цьому питаннями, підказкою. Не слід спонукати дітей заучувати занадто важкі для них казки, забавлянки, скоромовки. У деяких дітей може бути занадто тихий голос. Це зазвичай спостерігається у дітей фізично ослаблених, боязких, соромливих. В такому випадку добре почати розмову з дитиною на великій відстані. Не помітно для себе малюк почне посилювати свій голос. Так само потрібно спонукати його читати вірші, розповідати казки, віддалившись в інший кінець кімнати. Але ніколи не слід спонукати говорити дитини голосно. Тільки підбадьорювання, ласкаві вмовляння приведуть до бажаного результату.  для батьків: Фізичні вправи та ваше здоров’я. Фізичні вправи насамперед необхідні для поліпшення здоров’я. Наприклад, загально визнано важливе значення їх у попередженні відхилень у фізичному розвитку та анатомо-фізіологічних порушень опорно-рухового апарату людини, велика роль у виявленні неспецифічних захворювань дихальної системи, порушення обміну речовин, розладів травлення тощо. Вони сприяють формуванню дитячого організму, попередженню порушень постави та деформації хребта. У численних дослідженнях у нас та за кордоном встановлено, що діти, які займаються спортом, значно менше хворіють на ангіну, легеневі хвороби, ревматизм, інфекції неспецифічні, артрити тощо, ніж діти, які ним не займаються. Основним методом застосування фізичної культури є ранкова гігієнічна гімнастика. У зв’язку з цим з кожним роком зростає її роль та значення. Комплекси ранкової гімнастики впливають на окремі частини тіла та на весь організм, ому вони включають вправи для рук, ніг, шиї, тулуба: розвивають силу, швидкість, витривалість, гнучкість, координацію рухів. Гімнастичні вправи для загального розвитку, у тому числі із предметами (палицею, скакалкою, гантелями, м’ячами тощо), є ефективним засобом зміцнення або утримання функції опорно-рухового апарату і поліпшення постави, збільшення рухомості суглобів. Вони сприятливо впливають на нервову систему, тонізують організм, створюють позитивний емоційний фон, попереджують захворювання. На такій профілактиці треба вчитися. Отже, регулярні заняття ранковою гімнастикою, безперечно корисні, але це нелегка справа, до якої слід серйозно поставитися і психологічно підготуватися. Таким чином, у проблемі «ранкова гігієнічна гімнастика сучасної людини» багато взаємозв’язаних впливових факторів. І їх потрібно враховувати як в організації, так і в методиці проведення такого важливого оздоровчого заходу. Завдання, які виконуються на заняттях з фізичної виховання: ·навчально-тренувальні та сюжетні; ·тематичні; ·фізкультурно-пізнавальні; ·ігрові; ·оздоровчі. Так як провідним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра, та заняття з фізичного виховання в нашому садочку проводяться з використанням рухливих ігор, на заняттях використовується спортивний інвентар (м'ячі, обручі, дуги, палиці, прапорці, скакалки та ін.) та спортивне обладнання (колода, спортивна драбини ...). На заняттях діти виконують: - загально-розвивальні вправи (біг, стрибки...) з поступовим збільшенням навантаження; - вправи корегуючого спрямування (для профілактики порушення постави та плоскостопості); - вправи для формування певних фізичних якостей та навиків, для впливу на різні м'язові групи з поступовим розподілом навантажень; - рухливі ігри. В теплу пору року заняття з фізкультури проводяться на свіжому повітрі — на спортивному майданчику, а в холодну пору року — в спортивному залі. Велике значення має рухова активність в ранковий час. Для її забезпечення в нашому садочку щоденно проводиться ранкова гімнастика. За допомогою загально-розвиваючих вправ дітки активізуються та налаштовуються на подальшу роботу. Дуже важливо, щоб виконання вправ ранкової гімнастики увійшло в звичку, тому ми радимо батькам, на власному прикладі, показувати дітям необхідність її виконання. Поради батькам: ·Щоденно виконуйте разом з дитиною ранкову гімнастику, виходьте на прогулянки; ·Разом з дитиною здійснюйте пішохідні прогулянки та туристичні походи; ·Залучайте дитину до виконання основних рухів — ходьба, біг, стрибки, вправи з м'ячем, лазіння, повзання... ·Грайте з дитиною в рухливі та спортивні ігри; ·Беріть участь разом з дитиною у проведенні спортивних свят, розваг, що організовуються дошкільним закладом; ·Катайтеся разом з дитиною на велосипеді, роликах, грайте у бадмінтон, теніс, футбол, стрибайте на скакалці. В перші 7 років життя розвиток дитини знаходиться в особливо великої залежності від рухового режиму, фізичне виховання в дошкільному віці набуває першорядного значення. Несвоєчасність і низька ефективність вирішення завдань фізичного виховання в період дитинства призводять до порушення розвитку дитини і негативно впливають на його розумову сферу. Найбільш загальними специфічними завданнями фізичного виховання дітей дошкільного віку є: 1) охорона і зміцнення здоров'я дітей; 2) всебічний фізичний розвиток та загартовування організму; 3) своєчасне і різнобічний розвиток рухів і виховання рухових якостей. У фізичному вихованні дошкільнят передбачений весь необхідний комплекс основних засобів фізичного виховання. До них відносяться перш за все фізичні вправи, гігієнічні та природні фактори, раціональне харчування, особиста гігієна, правильний режим. Форми фізичного виховання дітей дошкільного віку досить різноманітні. Це заняття фізичними вправами, рухливі ігри, ранкова гімнастика, спортивні розваги, прогулянки. Крім того, і на музичних заняттях широко застосовуються фізичні вправи, танці, елементи танців, які також сприяють вирішенню завдань фізичного виховання. У дитячому садку всіх форм фізичного виховання відведене певне місце в режимі дня. Вони пов'язані між собою, доповнюють один одного і проводяться в обов'язковому порядку. Заняття фізичними вправами. Навчання рухів на спеціально організованих заняттях - основна форма роботи з фізичного виховання з дітьми дошкільного віку. Саме на спеціальних заняттях діти вчасно оволодівають необхідним об'ємом знань і рухових умінь, які не можуть бути засвоєні в процесі ігор, повсякденного спілкування з дорослими, самостійних спостережень та ін Заняття фізичними вправами є обов'язковими для всіх практично здорових дітей. Вони проводяться цілий рік по два рази на тиждень. Організатором і керівником педагогічного процесу в дошкільних установах є вихователь. Фізичне виховання дітей першого року життя не виділяється в самостійний розділ. Воно безпосередньо зливається з усім процесом виховання дитини. Розвиток рухів у ранньому віці багато в чому залежить від своєчасного створення сприятливих для цього умов. Ігри-заняття з дітьми до року проводяться з ініціативи медсестри, як правило, з кожною дитиною окремо, по кілька разів на день в чергуванні з самостійною грою. Займатися одночасно з кількома дітьми (не більш ніж з 5-6) починають після накопичення ними певного рухового досвіду. У першій молодшій групі (від 2 до 3 років) заняття проводяться по підгрупах з 10-14 дітьми протягом 15 хв. З дітьми четвертого, п'ятого, шостого та сьомого року життя заняття фізичними вправами проводяться з усіма одночасно (фронтально); чисельність групи до 30 чоловік; тривалість заняття від 20 хв. у другій молодшій групі (четвертий рік життя) до 35 хв. в останній, підготовчій до школи групі (сьомий рік). Рухливі ігри. Гра є найважливішою самостійною діяльністю дитини-дошкільника і займає велике місце в його житті. Гра у всіх її різноманітних формах - це одне з головних засобів фізичного і психічного розвитку дитини-дошкільника. У виховній роботі дитячого садка велика увага приділяється рухливим іграм творчого характеру, однією з форм яких є ігри з різноманітними іграшками. Дія визначається характером іграшки: з обручами треба бігати, стрибати, візки возити, м'ячі кидати. Ці ігри мало регламентовані, прості за своєю структурою, допускають будь-яку кількість учасників і відносно велику самостійність дітей. Наявність широких можливостей діяти згідно зі своїми силами робить такі ігри найбільш доступними і привабливими для дітей. Часто діти самі намічають зміст гри: перестрибувати через скакалку до тих пір, поки не зачепиш ногами, кидати і ловити м'яч, поки не упустити його, іт. д. Цікавою і досить ефективною для дошкільнят формою рухливих ігор є ігри-завдання, зміст яких складають доступні дітям дії (добігти перший до умовної риси, докотити обруч до кінця доріжки, не впало його, і т. п.). Не маючи достатнього запасу рухових уявлень, діти у своїх самостійних іграх не відразу виявляють активність та ініціативу. У результаті цього основний задум гри часто буває обмеженим, руху одноманітними. В іграх ж із завданням завдяки контрастності змісту дії дітей набувають цілеспрямований, осмислений характер. Багаторазове повторення рухів в таких іграх сприяє вдосконаленню рухових умінь і розвитку відповідних якостей. Умовно їх можна назвати іграми-вправами. Більш складною формою рухливих ігор, широко застосовується для вирішення завдань фізичного виховання дошкільників, є сюжетні ігри з правилами. Вони вимагають від дітей вміння діяти в колективі, узгоджувати свої рухи з рухами інших дітей, виконувати встановлені правила. Ефективність рухливих ігор для вирішення завдань фізичного виховання багато в чому залежить від умов їх проведення - емоційної насиченості, різноманітності рухового змісту, наявності просторого приміщення, майданчики і достатньої кількості необхідних для кожного віку предметів-іграшок. Ігри організовує вихователь під час занять, а також під час ранкової та вечірньої прогулянок, не менше одного-двох разів на тиждень. Ранкова гімнастика. Ранкова гімнастика передбачена в дитячому саду починаючи з першої молодшої групи (третій рік життя). Вона включена в режим дня як обов'язкове гігієнічне захід і проводиться вихователем щоденно, перед сніданком. Систематичне і кваліфіковане проведення ранкової гімнастики відіграє істотну роль у системі фізичного виховання дітей дошкільного віку, так як робить на них не тільки оздоровчий вплив, але частково виховний та освітній. Діти вперше дізнаються про значення ранкової гімнастики для здоров'я і привчаються змалку до регулярних занять. Якщо для першої молодшої групи передбачається комплекс з 3-4 вправ ігрового і наслідувального характеру тривалістю до 5 хв., То для підготовчої до школи групи він вже збільшується до 6 вправ тривалістю до 12 хв. Крім вправ для різних груп м'язів широко застосовуються ходьба і легкий біг на початку заняття, різноманітні підскоки - в кінці. Використовуються також вправи з предметами: палицями, обручами, м'ячами іт. д. Спортивні розваги. Порівняно недавно в практиці фізичного виховання дітей дошкільного віку почали застосовувати катання на санках, ковзанах, трьох-і двоколісному велосипедах, пересування на лижах, купання (як підготовче до плавання), елементи бадмінтону, настільного тенісу та ін Ці вправи з різних видів спорту умовно названі спортивними розвагами у зв'язку з своєрідністю їх застосування в заняттях з дітьми дошкільного віку: без установки на спортивний результат. Головне в них - розвага, задоволення, відносна свобода дій, відсутність суворої регламентації, наявність яскравих ігрових моментів. Незважаючи на це, спортивні розваги можуть вважатися хоча і вельми елементарним, але дієвим видом самої початкової спортивної підготовки дітей і бути рекомендовані починаючи вже з другої молодшої групи (четвертий рік життя). Не можна забувати, що спортивні розваги являють собою нові для дітей види рухової діяльності і тому їм необхідно послідовно навчати. Прогулянки. Прогулянки займають дуже велике місце в режимі дня дошкільнят. Як правило, щодня їм відводять 1,5 - 2 години на першій і в другій половині дня. Основне призначення прогулянок - тривале перебування на відкритому повітрі, заповнене рухливими іграми та фізичними вправами. Зміст прогулянок тісно пов'язане з основними завданнями фізичного виховання дошкільнят. Головна з них - застосування дітьми рухових умінь у природних умовах, що відрізняються від навчальних. Організовують прогулянки так, щоб діти були весь час в русі, але не занадто перегрівалися. Діти старше півтора року взимку гуляють два рази щодня. У дуже морозну або вітряну погоду прогулянку заміняють перебуванням на відкритому повітрі, але під дахом (на веранді з відкритими вікнами, у дворі під навісом, в альтанці і т. п.). Міцного здоров`я Вам та Вашим дітям бажає наш дитячий садочок! Будьте здорові! Консультація для батьків: Поведінка дитини Поведінка дитини- це стиль спілкування в сім'ї. Кожному з нас відомо, що дитині часто буває необхідна допомога дорослої людини, її захист, порада, і навіть проста участь, ніжний дотик, привітний погляд, посмішка, щоб вона не почувала себе самотньою перед прикрощами, тривогами, турботами і щиросердними переживаннями дитинства. Пригадайте, адже ми і самі в цей період життя нерідко відчували себе забутими, скривдженими, нелюбимими, усіма покинутими, нещасними. Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Який він, ваш малюк? Веселий чи сумний, упевнений у собі чи постійно сумнівається, стриманий чи різкий, дружелюбний чи задиркуватий, чи вміє дружити з ровесниками, трудитися і гратися в колективі? Від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, у тому числі і навчальної. Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти її поштовхи, мотиви вчинків, потреби і будувати свої взаємини з нею м'яко, чуйно, делікатно, добросердечно, незлобливо, невимогливо. Адже звичайно діти спокійно сприймають зауваження дорослих, які зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, - різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, самовпевнений тон. Діти дуже люблять розмовляти. їм необхідне безпосереднє тісне спілкування, їм важливо ставити запитання й одержувати докладні відповіді на них. Вони не задовольняються односкладовими репліками. Цікаве таке спостереження: коли, хоча б на кілька годин, діти опиняються в обстановці дружніх розмов, задушевних бесід, близького спілкування і порозуміння, то вони поводяться стосовно сторонніх і, головне, один з одним поступливіше і привітніше. Більше того: якщо діти семи-десятирічного віку поперемінно спілкуються із дорослими різко протилежного стилю поведінки, то поводяться щоразу відповідно до того стилю, під впливом якого знаходяться. Роздратований або байдужий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже автоматично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведінку дітей, так і на їхні взаємини. Пам'ятайте про це, дорогі батьки! Будьте терплячі зі своєю дитиною. Якщо в неї щось не виходить, відзначайте її успіхи, а не промахи, хваліть її і виявляйте надію, що завтра все вийде краще, ніж сьогодні. Ніколи не говоріть малюкові, що він поганий, говоріть, що він пога но вчинив. Не лайте і не карайте дитину, коли вона засмучена, вдарилася, перед сном або після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть. Скажіть що-небудь ніжне. Малюкові не повинно бути нудно. Грайтеся з ним, якнайбільше грайтеся. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку... Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати й у великій розмаїтості творчих здібностей, уяви. Придумуйте якісь ролі, обмінюйтеся ними. У семиліток є одна особливість, яка досить швидко зникає: велика залежність від думки дорослого, ніби забезпечена заздалегідь готовність погодитися в усьому зі старшим, і в той же час велика відкритість, прагнення поділитися з ним кожною своєю думкою, кожним порухом душі. Тому, хто упустить цей етап розвитку, не посіє зерна дружби, потім буде дуже важко. У пору дорослішання своєї дитини мама, вражена грубістю і неуважністю доньки, навряд чи пригадає, як, утомлена після роботи, вона ухилялася від спроб першокласниці розповісти їй про свої турботи або різко обривала її при спробах сперечатися. А тато теж навряд чи пов'яже завзяте небажання сина поговорити з тим часом, коли, заглиблений у газету або телепередачу, він не міг відірватися від них, щоб вислухати майже незрозумілу, дуже емоційну розповідь сина про якийсь фільм. Напевно, не подумають батьки і про те, що так і не зуміли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми в зоопарк, поїхати за місто або просто погуляти, покликавши із собою однокласників сина або доньки і захопивши м'ячі, скакалки, ракетки, а потім удома за чаєм обговорити спільні враження. Адже саме ці сумісні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених суконь і іграшок, кілограми апельсинів і цукерок згуртують сім'ю, закладуть дружбу. Пам'ятайте, основа гарної поведінки дитини в школі, основа її успіхів у навчанні - це атмосфера любові, порозуміння і поваги один до одного в домашньому колі, це стиль спілкування в сім'ї. ВИХОВУЙТЕ САМОСТІЙНІСТЬ Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування , до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати , поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються , що дитина не самостійна , не вміє нічого робити , не допомагає. Отже , ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства. Нас примушує щось робити свідомий намір , мета , наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь , а і свідомого бажання досягти свого , допомагати , робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація. Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля , щоб отримати бажане , наприклад , дотягтись до материнських грудей. Тому не варто " бігти попереду паровоза ", догоджаючи маленькій дитині . З перших днів вона має проявляти наполегливість і волю. Дайте їй змогу дотягнутися до іграшки , подолати перепону , привернути увагу дорослого - це тренування на витривалість , на характер. Готовність долати труднощі створює умови не стільки для переживань , скільки для поступового прямування до мети. Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі , адже дорослим легше швидко одягнути дитину , ніж чикати , поки вона сама пів години одягатиметься . Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності , який у психології називають "кризою трьох років ", або кризою "я сам".Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд"непослухів" , а більш пасивні( "зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі , щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому. Якщо маленька дитина хоче допомогти , треба дозволити їй , наприклад , помити посуд чи зібрати сміття , витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб’ є чи буде робити повільно , треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії , така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності , то втрачається головне - дорогоцінний час. Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом , що вона має виконувати якусь домашню роботу , допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити , її слід терпляче привчати , наприклад розповідаючи історії про те , як це вміння виручило вас свого часу. У психологів , звісно , є уявлення про те , що повинна вміти дитина в тому чи іншому віці , які навички повинна опанувати. Приміром , з трирічного віку вона має сама одягатися , у 7 років - уміти самостійно розігріти їжу та самостійно пообідати , самостійно скласти портфель , розпоряджатися кишеньковими грошима тощо. Спонукати до самостійності можна різними способами , зокрема ввести дитину в колектив. Наприклад , відпровадити в похід чи в якесь інше середовище , де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом , батьки ніби і не примушують щось робити , але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини , регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу , але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною , а не робити це замість неї. Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості , працьовитості та самостійності , бо людина , захищена цивілізацією , усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок "не побігаєш - не пообідаєш". Та батьки мають усвідомити , що функціональні навички дитини - це крок до її впевненості в собі. Що раніше дитина опанує корисні навички, то краще самовизначиться та відчує себе самостійною.  для батьків Консультацiя на тему: "Труднощi у спiлкуваннi? Допоможе гра!" Розвиток мовлення дошкільнят завжди був актуальною проблемою,а нині вже варто й бити на сполох. Дедалі більше вихованців дитсадків мають труднощі у спілкуванні,пов’язані не лише з недорозвиненим мовленням,а й з невмінням здійснювати комунікацію. Чому це так?Як запобігти цим проблемам?Як допомогти малюкам iх подолати?Яка роль батьків,а що може зробити вихователь?Вважаємо,що розв’язання цих проблем криється у правильній організаціі ігрової діяльності малюків. Адже саме в ній найкраще розвиваються комунікативні здібності. Чому малятам складно спілкуватися?Сьогодні все більше дошкільнят мають труднощі у спілкуванні. Обмежений словниковий запас,невиразне мовлення,невміння висловлювати свої думки й розуміти інших-раніше ці проблеми найчастіше діагностували у малят,які виховуються в дитячих будинках або неблагополучних сім’ях. Оскільки в дошкільний період,коли дитині конче потрібне спілкування з близькими,у цих малят воно обмежене. Проте останнім часом несформовані мовленнєво-комунікативні вміння спостерігаються і в дітей із зовні успішних і щасливих родин. Причин може бути безліч:родові травми,ослаблене здоров’я,загалом несприятлива екологічна ситуація. Та в більшості випадків недорозвиток викликаний тим,що в таких сім’ях турботу про дитину розуміють однобоко: нагодувати-напоіти,вдягнути-взути,тобто задовольняють лише біологічні потреби малюка в іжі і теплі. А як щодо потреби у спілкуванні?Такі батьки знаходять собі виправдання-вони зайняті й не мають часу на спілкування з сином чи донькою. Натомість пропонують малюкові «безвідмовну няньку»-телевізор чи комп’ютер-нехай ,мовляв,дитина дивиться,розвивається. А от чи дає це користь? Часто дорослі навіть не замислюються над тим,що не досить придбати для дитини багато яскравих іграшок,варто ще докласти зусиль і терпіння,щоб навчити малюка ними гратися. Особливо це стосується дітей,які не мають товаришів для ігор. Зрозуміло,що таким товаришем для них має стати близький дорослий. Основна причина труднощів у спілкуванні – недорозвиненість емоційно-вольовоі сфери малюка. Якщо під час його спілкування з близькими людьми бракує теплого,щиросердного контакту,якщо немає спільного переживання емоційних станів у перші роки життя,в подальшому у малого виникатимуть труднощі у спілкуванні з усіма людьми,які його оточуватимуть. Незадоволення дорослими першої потреби малюка у доброзичливій увазі часто призводить до того,що дитина замикається у собі,заглибившись у свій внутрішній світ. Як результат – недостатньо сформована потреба в спілкуванні з людьми. У дошкільному віці спілкування – регулятор спільноі діяльності,початковий інструмент формування свідомості дитини та пізнання всього у світі. Спілкування також допомагає людині самовизначитись в своїх думках та вчинках. Ще одна причина,через яку в дітей виникають труднощі у спілкуванні – недорозвиненість мовлення або навіть його відсутність. Це зумовлюється тим,що дорослі,самі того не розуміючи, пригнічують процес активноі мовленнєвої діяльності малюка. Вони задовольняються тим,що дитина може жестом руки, поглядом,поворотом голови, правильним виконанням вказівки дорослого показати,що розуміє його. А той,пересвідчившись,що малюк збагнув,про що йдеться, не переймається створенням ситуаціі предметноі діі. Процес оволодіння мовленням дуже складний і потребує від малюка величезних розумових зусиль, які обов’язково треба спонукати та заохочувати. Мовлення розвивається у практичному його вживанні – у спілкуванні з іншими людьми. Водночас воно зумовлює перебудову психічних процесів, зокрема впливає на формування мислення. Як же працювати з дітьми, щоб запобігти труднощам у спілкуванні. Любити й поважати кожну дитину. Головне,що мають знати і пам’ятати дорослі, - дітей треба любити та обов’язково поважати кожну особистість. Часто проблеми виникають саме тому,що дорослі не вміють або не хочуть зрозуміти та прийняти кожну без винятку дитину. Курс має бути на розвиток емоційно-особистісних форм спілкування дитини з близькими людьми,що реалізує іі потреби у визнанні,підтримці,любові,сприяє розвитку мотиваціі до спілкування й співробітництва в різноманітних,цікавих для дошкільника видах діяльності. У свою чергу,це вимагає від дорослих відмови від авторитарного стилю керівництва та встановлення партнерських,дружніх стосунків з дитиною. Для малюка дуже важливо перебувати у полі уваги тих,хто його оточує,бути почутим та справедливо оціненим,включеним до групи однолітків,у якій він формується як суспільна істота. Гра – найприродніша рушійна сила. Перший досвід взаємодіі з дорослими та однолітками дошкільнята набувають у провідній для свого віку діяльності – ігровій. Реальні стосунки,які виникають у процесі ігрової взаємодіі, - основа організаціі дитячого товариства. Особливість ігрової діяльності полягає у тому,що вона дає більше,порівняно з іншими видами діяльності,можливостей для орієнтування в навколишньому світі,специфічність – у тому,що іі продуктивність визначається активним функціонуванням у гравців пізнавальних процесів(пам’яті,мислення,уваги,уяви). Саме в грі формуються вміння домовлятися,поступатися, прислухатися, вислуховувати, переконувати, пропонувати, співчувати,а отже, - спілкуватися. Гра,яка обов’язково супроводжується спілкуванням, - найприродніша рушійна сила у реалізаціі поставленого завдання. Учити взаємодіяти. Ефективною інноваційною технологією,яка допоможе дитині подолати наявні труднощі у спілкуванні,щоб вона могла успішно вступити у шкільне,а потім і в доросле життя,є технологія проектування психолого-педагогічноі взаємодіі дітей та дорослих. Зазначена технологія – це реальна практика особистісно орієнтованоі педагогіки,яка дає можливість скоригувати та розвинути здібності кожної дитини й підвести до найвищого рівня іі особистісні надбання. Головний принцип – діяльнісний підхід до розвитку особистості. Визначити характеристики технологіі взаємодіі – розвивальне середовище та самостійна діяльність дитини,спрямовувана дорослими. Оскільки провідною діяльністю дитинства є гра,то саме в ній оптимально розвиватимуться всі психічні й психологічні досягнення дитини. Вихователю потрібно будувати роботу так,щоб дитина вчилася і розвивалася в процесі власноі активноі діяльності,а не просто сприймала інформацію,яку ій повідомляють дорослі. Плануючи освітньо-виховний процес,вихователь виходить із потреб та інтересів дітей,з урахуванням їхніх знань та вмінь. Майстерність педагога полягає у тому,щоб ідеі були представлені з подачі самих дітей,а сам педагог виступав у ролі порадника,друга,досвідченого товариша. Щоб мовлення стало засобом спілкування,треба створити умови,які спонукають дитину усвідомлено звертатися до слова,викликають потребу бути зрозумілою спочатку дорослим,а згодом і одноліткам. Такі умови виникають у процесі самого спілкування і в діяльності,що іі організовують дорослі разом з дитиною. Чим складніша та різноманітніша діяльність,тим необхідніше дитині мовленнєве спілкування. Безмежна віра у своїх вихованців,переконаність у можливостях,талановитості кожної дитини творить диво,бо працює на підвищення позитивноі самооцінки кожної дитини. Так проблема труднощів у спілкуванні буде уникати. Бо все ж легко і цікаво,коли просто граєшся! КОНСУЛЬТАЦИЯ ДЛЯ БАТЬКІВ « ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ» 1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів. 2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає. 3. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже. 4. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини. 5. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї 6. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. 7. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків. 8. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок. 9. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших». КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ «ДО УВАГИ БАТЬКІВ» 1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги. Учити жити — це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, вчитель. 2. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло. 3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків. Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини. 4. Турбота батька і матері про здорову сім'ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — в умінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище. 5. Сім'я — це первинний колектив українського суспільства. Чи почуває дитина, що блага її життя — наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Я бачу лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось. 6. Готових рецептів сімейного виховання немає. Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини — велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.                   КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ «СІМЕЙНО-ПОБУТОВІ ПЕДАГОГІЧНІ ФУНКЦІЇ» Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі: 1. Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо. 2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення. 3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири. 4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я, розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім'ю. 5. Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії. 6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію. 7. Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію. 8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою. 9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин. 10. Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.                       «ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ»     Сім'я для дитини — перший і найважливіший соціально-педагогічний інститут. Сім'я закладає систему відносин дитини з близькими дорослими, особливості спілкування, способи та форми спільної діяльності сімейні цінності й орієнтири. Більшість звертань до педагога і психолога пов'язані із проблемам що виникають у процесі виховання. Звичайно, не завжди ці озвучувані проблеми відбивають справжній стан дитини в сім'ї і навіть зміст звернення за консультацією. Запити батьків, що потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.      Перше — проблеми, пов'язані з вихованням дітей.         Друге — проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчай  дітей. Третє — інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем обумовлена необхідністю прийняття сім'єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини про її професійне самовизначення. Четверте — особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісну взаємодію в сім'ї та найближчому оточенні.       КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ «   ДЛЯ БАТЬКІВ АГРЕСИВНИХ ДІТЕЙ»   При взаємодії з агресивною дитиною: —приймайте дитину такою, яка вона є; —висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості; —розширюйте кругозір дитини; —включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимісти у виконуваній справі; —ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих. Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота яка тільки може бути в батьків і вчителів. Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися! Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.         КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ              « ПОРАДИ  ДЛЯ БАТЬКІВ,               ДІТИ ЯКІ ВІДЧУВАЮТЬ СТРАХ»  Якшо дитина відчуває страхи: приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;  розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу; -         з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини, не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх; -             заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.                             КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ             « ПОРАДИ  ДЛЯ БАТЬКІВ,            ДІТИ ЯКІ СХИЛЬНІ ДО БРЕХНІ»   Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:   ü       —частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки; ü       —якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди; ü       —знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю» проблему; ü     —не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.                           КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ     « ПОРАДИ  ДЛЯ БАТЬКІВ,ЩОДО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ЕМОЦІЙНІ ТРУДНОЩІ »   1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища. 2.Не існує поганих і хороших емоідій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись, до доступних їй рівнів організації емоційної сфери. 3.Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій. 4.Потрібно навчити дитину усвідомліювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.      5.Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.      6.Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.         Як спілкуватися з дитиною»   ·                     Спілкування на рівних. Рівень очей. ·                     Попросити дитину вас чому-небудь навчити. ·                     Запитувати в дітей поради. ·                     Цікавитися планами дитини та їх враховувати. ·                     Запитувати в дитини її річ і стукатися до неї в кімнату. ·                     Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати. ·                     Давати посильні доручення-з відомим успіхом. ·                     Схвалення взагалі (у цілому). ·                     Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя). ·                     Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим. ·                     Зустрічати як кращого друга і проводжати. ·                     Якщо ви не праві, просіть вибачення. ·                     Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми. ·                     Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід). ·                     100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня. ·                     Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації. ·                     Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум.           «Як почути свою дитину» (що батьки не повинні робити)   ·                     Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила  коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.) ·                     Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».) ·                     Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію). ·                     Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дра­тують дитину. ·                     Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти. ·                     Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки. ·                     Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»). ·                     Обзивання і висміювання (навіть жартівливі). ·                     Здогади та інтерпретація. ·                     Випитування та розслідування. ·                     Співчуття на словах, чутки. ·                     Віджартування, відхід від розмови.           «Що треба пам'ятати батькам дитини, яка зростає»   ·                     Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає. ·                     Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати. ·                     Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною. ·                     Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися. ·                     Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі. ·                     Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і бо­язкою. ·                     Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме. ·                     Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі. ·                     Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терпля­чою. ·                     Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити. ·                     Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі. ·                     Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспря­мованою. ·                     Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою. ·                     Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.         Поради для батьків агресивних дітей При взаємодії з агресивною дитиною:  ·          приймайте дитину такою, яка вона є; ·                     висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її   можливості; ·                     розширюйте кругозір дитини; ·                     включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі; ·                     ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих. ·                     Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів. ·                     Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися. ·                     Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження,; то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.                   Поради для батьків дітей, які відчувають страхи Якщо дитина відчуває страхи:     ·                     приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися; ·                     розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу; ·                     з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте ·                     їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх; ·                     заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.                           Поради  для батьків дітей, схильних до брехні Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:  ·                     частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки; ·                     якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди; ·                     знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю проблему; ·                     не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.                           Поради для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі                      Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.                      Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.                      Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.                      Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.                      Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.                      Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.                      Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.                      Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.                      З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.                        Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Зави­щена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно по­чинати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Пам’ятка батькові у вихованні сина»

 1. Коли син ще зовсім малий, батько

вже є для нього взірцем для наслідування.

2. У будь – якій сім’ї поведінка батька завжди засвоюється сином, тобто безпосередньо впливає на статево – рольову ідентифікацію своєї дитини.

3. Пасивні, відчужені батьки незначним чином впливають на формування чоловічих рис вдачі.

5. Активні, мужні тата, які займаються  своїми синами, мають великий вплив на формування у дітей чоловічих рис вдачі.

5. Хлопчики, які дуже прив’язані до матері, можуть відчувати проблеми в спілкуванні з однолітками.

6. У сім’ях, де батьки мало займаються вихованням синів, спостерігається дитяча агресивність, що виникає як бунт проти зайвої залежності від матері.

7. Ніколи не сумнівайтесь у тому, що виникає як бунт проти зайвої залежності від матері.

8. Хочете,щоб ваш син виріс сильним, мужнім, упевненим у собі чоловіком – тоді не забувайте приділяти йому увагу, разом займатися спортом, учіть його всього, чого вмієте самі.

9. Не забувайте, що дитина дивиться на вас і копіює вашу поведінку, тому ваші шкідливі звички завтра можуть стати шкідливими звичками вашої дитини.

 

 

10. Пам’ятайте про те, що дитина потребує тілесного контакту з батьком, особливо з малку.

11. Не вважайте свої прояви ніжності як щось погане, що може негативно  вплинути на дитину.

 

 

 

 

 

 

 

  для дитини: за і проти

 

Смартфони, планшети, ноутбуки та інші електронні пристрої міцно зайняли місце в нашому житті. Як мінімум один гаджет зараз є в кожній сучасній родині. Не дивно, що діти починають користуватися ними раніше, ніж говорити і, тим більше, писати від руки. Малюки сприймають їх лише як іграшку, дітям постарше вони допомагають у навчанні.

З одного боку, сучасні технології допомагають дітям розвивати увагу, дрібну моторику, сприяють їх інтелектуальному розвитку. З іншого – вони нерідко забирають багато часу, якого, в результаті, не вистачає на активні заняття і розваги. Давайте розберемося, наскільки корисні, і чим шкідливі гаджети для дитини.

 

 

 

 

Аргументи «за»

Гаджети – частина технічного прогресу. Комп’ютерні та інтернет-технології – така ж частина життя сучасної людини, як холодильник, метро, літак і інше. Їхнє призначення – допомагати працювати і відпочивати з комфортом. Чим раніше дитина навчиться користуватися цими благами цивілізації з користю для себе – тим краще. Отже хай опановує новими навичками.

Заповнюємо паузу з користю. Після появи комп’ютерів, планшетів, смартфонів батькам більше не потрібно ламати голову, чим зайняти дитину в черзі в поліклініці або під час тривалої поїздки. Немає потреби брати з собою пакет іграшок. Тепер можна просто включити малюкові улюблений мультфільм або гру. Він не сумуватиме, цікаво проведе час, і не буде заважати оточуючим.

Гаджети – розвиваючий інструмент. Різнокольорові пірамідки, кубики, пластилін, фарби, машинки, пупси та інші традиційні дитячі атрибути – це не просто іграшки, а засіб для фізичного, соціального та інтелектуального розвитку дітей. Також і гаджети. Коли малюк хаотично натискає на кнопки, він розвиває дрібну моторику і мимоволі запам’ятовує деякі букви і цифри. Коли розглядає картинки на екрані і вибирає мелодію – тренує зорове і слухове сприйняття. Важливо спрямувати дії малюка в потрібне русло. Існує безліч електронних ігор, які розширюють кругозір дитини і допомагають йому освоїти різні навички. На роль однієї з таких ігор підійде і найпростіший графічний редактор.

Помічник у навчанні. Електронні пристрої здатні зберігати в собі цілу бібліотеку. Електронна книжка допомагає дитині отримувати нові знання так само, як і звична паперова. До того ж, не потрібно нести важку добірку книг з бібліотеки і назад. Досить завантажити цікаву книгу з Інтернету. Батьки можуть привчити дитину до того, що Інтернет – джерело корисної інформації, а не тільки джерело ігор.

 

 

 

Ааргументи «проти»

Проблеми зі здоров’ям. Технічний прогрес звільнив людей від багатьох фізичних навантажень. Актуальною проблемою людства стали гіподинамія та її наслідки для здоров’я (надмірна вага, серцево-судинні захворювання, слабкість м’язової системи).

Недолік руху особливо небезпечний для зростаючого дитячого організму. Від тривалого сидіння на одному місці (а саме цим загрожує захоплення гаджетами) порушується циркуляція крові в ногах, внутрішніх органах, включаючи головний мозок. Це погано позначається на розумових процесах, пам’яті, концентрації уваги.

Якщо дитина воліє комп’ютерні ігри рухомим, його м’язова система стає слабкою, порушується постава (що веде до порушення функцій внутрішніх органів і систем), з’являються зайві кілограми.

Крім того, дитячі очі відчувають колосальне навантаження, рано виникають проблеми із зором.

Емоційна залежність. Якщо дитина проводить дуже багато вільного часу з комп’ютером, планшетом або смартфоном, у неї формується залежність від них. Поступово інші розваги стають нецікаві. А втративши улюбленого електронного пристроя, дитина починає нервувати і вередувати.

Джерело заборонених тем. Не секрет, що в онлайн-просторі дуже багато речей, які не призначені для дитячої аудиторії. Але для вирішення цієї проблеми існують програми батьківського контролю, які дозволяють закрити дітям доступ до небезпечного контенту.

 

Підміняють реальне спілкування. Проведення часу з гаджетом і віртуальне спілкування можуть заважати освоювати навички комунікації, встановленню повноцінних соціальних зв’язків. Замість того, щоб заводити реальних друзів і спілкуватися з ними вживу, деякі діти занадто серйозно сприймають героїв комп’ютерних ігор або «чатятся» з однокласниками, хоча могли б подзвонити їм або зустрітися.

Батькам варто стривожитися, якщо у дитини немає друзів, а в компанії дітей він поводиться скуто.

 

 

 

Насправді, побічних ефектів від використання гаджетів уникнути нескладно. Батькам потрібно контролювати кількість часу, який діти витрачають на електронні ігри. У дитини не буде залежності від них, якщо у нього є альтернативні інтереси (гуртки, прогулянки, спорт).

А ще не забувайте, що до певного віку головним прикладом для дитини є її батьки. Якщо мама з татом весь вільний час проводять в соціальних мережах, то не варто дивуватися, що гаджети асоціюються у дитини з чимось надзвичайно важливим і захоплюючим.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«33 СПОСОБИ ЯК ВИХОВАТИ ХОРОШУ ДИТИНУ»

 

 

1. Чарівне слово
     Навчіть дитину деяких "чарівних слів" - "дякую", "будь ласка", "вибачте". І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (в міру можливостей).

2. Чай у двох.

      Організуйте вечірній чай з вашою дитиною. Порадьте їй запросити на чай улюблені іграшки. А потім зробіть так, щоб всі за столом дотримувалися правил ввічливості.

3. Обніміть дитину!

       Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось - це дуже важливо.

4. Домашні тварини і дитина.

     Обов'язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чистка клітки.

5. Політика чесності.

Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.

6. Нагороджуйте інших.

Коли зустрічаєте ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.

7. Розмови на подушці.

       Кожний вечір, коли вкладаєте дитину у ліжко, запитайте її: "Яка частина дня була найкращою?" або "Яка частина дня була найважчою?", потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи ніяких настанов.

8. Переможцем став...

       Кожний тиждень видавайте "нагороду найбільш турботливому". Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.

9. Гра "якщо..., то".

       Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру "якщо ..., то". Це гра допоможе дитині краще зустріти гостя. Ви уявляєте собі частину "якщо.."."', "Якщо Оленці подобаються кольорові олівці...", дитина уявляє собі частину "то", "то ми будемо розмальовувати картинки".

10. "Який ти?"

       Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: "Ти виглядаєш розлюченою", або "ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою".

11. Ставте мету.

   

 

 

  Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети, наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу, конкретну кількість книг.

12. Очі в очі.

       Привчайте дитину дивитися в очі співбесіднику, пояснюючи їй, наскільки це неприємно, коли людина відволікається під час розмови.

13. Підказуйте.

     Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: "Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу "Доброго дня".

14. Хваліть за доброту.

       Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: "Ти молодець, що допомогла своїй сестрі".

15. Сваріть чесно.

       Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.

16. Не обманюйте.

      Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: "Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати його тобі до обіду."

17. Руки геть.

      У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце "для охолодження".

18. Приховані знаки уваги.

     Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.

19. Справжній друг.

     Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь із своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомогти комусь.

20. Спочатку запитайте.

      Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.

21. Обговорюйте ситуацію.

     Якщо чиясь дитина надворі чи у дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її: "Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?", "Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?".

22. Добрий приклад.

    Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з нашого оточення, які роблять добрі справи.

23. Поклади на місце.

     Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.

24. Боротьба з брутальністю.

     

 

 

Придумайте якийсь вислів, який говоритимете, коли хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.

25. Обмін ролями.

     Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10-15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.

26. Дотримуйтесь чистоти.

      Якщо ви, гуляючи з дитиною парком чи лісом, побачили сміття -підберіть й віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.

27. Допоможіть "Зберегти обличчя".

      Якщо ви помітили , що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. І якщо дитина скаже правду, не карайте її.

28. Причина і наслідки.

      По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: "Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє".

29. Заохочуйте до чесності.

      Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте

її до правдивості.

30. Ніколи не порушуйте обіцянок.

      Ніколи не обіцяйте дитині нагороди і не лякайте покаранням, які ви не

зможете дати і виконати.

31."Лавочка для забіяк"

       Поставте вдома стільці у вигляді "лавочки для забіяк". Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю "лавочку", де вони повинні залишатися доти, поки кожний з них не пояснить, в чому він був неправий.

32. Коробка "Руки геть".

      Аби не виникало "боротьби" за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок, нехай у неї виявиться бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми.

33. Самостійність і допомога.

      Дайте зрозуміти, що ви не збираєтесь робити за дитину завдання, але допоможете.

 

 

 

 

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«ЯК ПРОВЕСТИ ВИХІДНІ ДНІ»

 

 

      Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й морально. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.
      Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім'ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні.

Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?
       По-перше, необідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим "культурно відпочивати".
Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні на все живе звертати увагу, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов'язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

       По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни - тому що це спілкування безцінне.

          Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював "не з під палки" а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокойте дитину,

 

 

що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

        Батьки, що люблять своїх дітей, завжди знають, як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей "потрачений" час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

Бажаємо вам успіху в цій, здавалось би, легкій та, в той же час, важкій справі, як спілкування з дитиною, її виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«ГРАЄМОСЯ ВДОМА»

 

 

        Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.
          Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.
          Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.
        Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники.

Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.
Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

Сірникова картина.

 

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.
Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

 

Сірникові коробки

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

 

Де мій гудзичок?

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

 

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
    Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це –

 

чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.
     Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«ЯК ЗНАЙТИ ГАРМОНІЮ ДИТЯЧОЇ ДУШІ»

 

       Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій си­туації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знан­ня. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризи­кують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ.

Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його.

        Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне - гарний кінець.

        Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він поба­чить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав'язливій формі пропонуєте дитині вдалий спо­сіб розв'язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схо­жого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про йо­го переживання.

        Реальний спосіб допомогти - гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі - жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша си­туація : « неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою.

        Чудовий метод контакту - малюнок. Папір, олівці та фарби до­помагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і на­малюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуй­те разом із вашою дитиною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«ПРИВЧАЄМО ДО ПОРЯДКУ»

                                         

 

 

           Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

           Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня. дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

           Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду...      Коло обов'язків може бути різноманітним, головне - не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

           Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки - і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть ска­зати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посу­ду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочен­ня, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

          І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

·       По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

·       По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо ма­люк не виконав доручену справу.

         Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно

 

до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

         Головне в такій домовленості - бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде - малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку - він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«СІМЕЙНО-ПОБУТОВІ ПЕДАГОГІЧНІ ФУНКЦІЇ»

Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі:

1. Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я, розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію.

7. Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин.

10. Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ»

    Сім'я для дитини — перший і найважливіший соціально-педагогічний інститут. Сім'я закладає систему відносин дитини з близькими дорослими, особливості спілкування, способи та форми спільної діяльності сімейні цінності й орієнтири.

Більшість звертань до педагога і психолога пов'язані із проблемам що виникають у процесі виховання. Звичайно, не завжди ці озвучувані проблеми відбивають справжній стан дитини в сім'ї і навіть зміст звернення за консультацією.

Запити батьків, що потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.

     Перше — проблеми, пов'язані з вихованням дітей.   

     Друге — проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчай  дітей.

Третє — інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем обумовлена необхідністю прийняття сім'єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини про її професійне самовизначення.

Четверте — особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісну взаємодію в сім'ї та найближчому оточенні.

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«   ДЛЯ БАТЬКІВ АГРЕСИВНИХ ДІТЕЙ»

 

При взаємодії з агресивною дитиною:

—приймайте дитину такою, яка вона є;

—висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

—розширюйте кругозір дитини;

—включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимісти у виконуваній справі;

—ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися!

Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

             « ПОРАДИ  ДЛЯ БАТЬКІВ,

              ДІТИ ЯКІ ВІДЧУВАЮТЬ СТРАХ»

 Якшо дитина відчуває страхи: приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;  розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

-         з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини, не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

-             заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«Пам’ятка батькові у вихованні сина»

 1. Коли син ще зовсім малий, батько

вже є для нього взірцем для наслідування.

2. У будь – якій сім’ї поведінка батька завжди засвоюється сином, тобто безпосередньо впливає на статево – рольову ідентифікацію своєї дитини.

3. Пасивні, відчужені батьки незначним чином впливають на формування чоловічих рис вдачі.

5. Активні, мужні тата, які займаються  своїми синами, мають великий вплив на формування у дітей чоловічих рис вдачі.

5. Хлопчики, які дуже прив’язані до матері, можуть відчувати проблеми в спілкуванні з однолітками.

6. У сім’ях, де батьки мало займаються вихованням синів, спостерігається дитяча агресивність, що виникає як бунт проти зайвої залежності від матері.

7. Ніколи не сумнівайтесь у тому, що виникає як бунт проти зайвої залежності від матері.

8. Хочете,щоб ваш син виріс сильним, мужнім, упевненим у собі чоловіком – тоді не забувайте приділяти йому увагу, разом займатися спортом, учіть його всього, чого вмієте самі.

9. Не забувайте, що дитина дивиться на вас і копіює вашу поведінку, тому ваші шкідливі звички завтра можуть стати шкідливими звичками вашої дитини.

 

 

10. Пам’ятайте про те, що дитина потребує тілесного контакту з батьком, особливо з малку.

11. Не вважайте свої прояви ніжності як щось погане, що може негативно  вплинути на дитину.

 

 ПАМ’ЯТКА.

«Для мам і тат»

Мами й тата!

      Добре, якщо в процесі виховання у вас виникає безліч питань. Якщо Ви замислюєтеся над тим, що буде, якщо в певній ситуації Ви вчините саме так, то це дуже добре. Це означає, що Ви - творчі батьки.

      Не комплексуйте! Пам'ятайте, що всі батьки помиляються, тому що їх ніхто не вчив бути батьками.

      Але важливо свої помилки бачити і не зашкодити дитині, тому що бути мамою й татом - величезна відповідальність!

Бабуся й дідусь!

       У вас народилося маля. І це не тільки Ваша радість. Разом із Вами радіють і Ваші батьки, тому що тепер вони стали бабусями й дідусями. Молоді батьки обирають різні позиції стосовно нових персонажів. Деякі мами й тата із задоволенням використовують допомогу бабусь-дідусів -  із малям посидіти, погуляти, погодувати. А деякі, навпаки, вважають, що у вихованні повинні брати участь тільки мама й тато, а інші родичі можуть розбалувати малюка.

       Бабусі й дідусі вже мають життєвий досвід. Вони є носіями життєвої мудрості. Вони не так обтяжені турботами, як мама й тато. Тому повністю відсторонити їх від виховання онуків було б зовсім неправильно.

 

 

 

 

 

 

 

Народна мудрість про родину і дитину

® Без гілок - не дерево, без дітей - не сім'я.

® Де діти, там і радість.

® З дітьми багато клопоту, та без них - і світ не милий.

® Діти - окраса дому.

® За науку цілуй батька й матір в руку.

® Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гарненько.

® Сім синів годую, всім щастя готую.

® Сім дочок - свій таночок.

® Багатодітні батьки рід людський тримають.

® Нащо ліпший клад, коли в сім'ї лад.

® У кого є ненька, у того голівка гладенька.

® Яке коріння, таке й насіння.

® Яблуко від яблуні недалеко котиться.

® Коли дитини не навчити у пелюшках, то не навчити у подушках.

® Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.

® Добрі діти доброго слова послухають, а лихі - й дрючка не бояться.

® Як не навчить батько - не навчить і дядько.

 

 

® Дитину виховують тоді, коли лежить впоперек ліжка, а коли уздовж, може бути пізно.

 

 

 

 

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«Садок і родина»

 

      У сім'ї народилася дитина... Із її народженням у родини з'явилися нові бар'єри для подолання перешкод. Перші безсонні ночі, перші слова, перші кроки маляти. І не встигли батьки й оком морг­нути, як чергові проблеми потребують негайного розв'язання: як розвивати, як виховувати дитину, в який дошкільний заклад віддати. Та й взагалі, чи варто віддавати. Якому вихованню надати перевагу - суспільному чи домашньому.

      Дуже важливо, щоб батьки зрозуміли: довірити дитину професіоналам найкращий вибір. Чи то буде пере­бування дитини у закладі повний день, чи вона відвідуватиме прогулянкову групу - головне. Щоб дитина мала змогу спілкуватися з одноліткам та отримувала необхідний щоденний мінімум знань від людини, яка достеменно знає дитячу психологію, вміє донести до її розуміння потрібні знання.

    Весь колектив  дошкільного закладу: і вихователі, і помічники вихователів, обслугову­ючий персонал - усі дарують дітям свою любов і турботу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«Упертість дитини»

 

    Нерідко батьки скаржаться на примхи й упертість дитини. Проте вважати примхи чимось притаманним тільки дитинству абсолютно неправильно. У чому ж виражається вередливість дітей? Насамперед у швидкій зміні емоційних станів, що зовні виявляється у нелогічних, з погляду дорослих, бажаннях, у вчинках, позбавлених сенсу. Причини виникнення примх можуть бути різними: перевтома, перенасичення враженнями. Примхи бувають інколи і провісниками захворювання. Буває, що малюк капризує і після одужання, що подекуди пов'язано зі слабкістю після хвороби, а найчастіше з тим, що звикнувши до підвищеної уваги батьків. Під час хвороби, малюк хоче зберегти її. Ось чому бажано, щоб ставлення до дитини, здорової чи хворої, було завжди рівне - яким, розумно вимогливим, без істотних перепадів. І звичайно ж, вередливість дітей може зумовлюватися неправильним вихованням. Збагнувши слабкість своїх рідних, малюк починає використовувати її в егоїстичних шляхах і цілях, щоразу домагаючись задоволення будь-яких забаганок. Чи можна протидіяти примхливості та капризуванню? Ми іноді не пам'ятаємо, що самі провокуємо дитячі примхи. Навіть те, в якій формі ми забороняємо. І щоб дитина намагалася маніпулювати дорослими, граючи на тому, що вони не вміють з нею домовитися. Варто замислитися: чи не криється причина примхливості в тому, що ми не зуміли наповнити її життя цікавим змістом. Не забувайте про трудові доручення, що дитина повинна мати свої обов'язки в сім'ї.

«Не треба гніватися на те, що дитина є тим, чим вона є» -

                                                                                                       Януш Корчак.

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«Який вплив на дитину має психологічна обстановка в родині?»

 

        Обстановка в родині має істотний вплив на психічне та фізичне здоров'я дитини. Тут важливі насамперед доброзичливі стосунки між членами  родини. Скандали, суперечки між батьками, різкість та грубість у звертанні старших одне до одного, просто прояви відсутності такту травмують нервову систему дитини, призводять до неврівноваженості, дратівливості та нервозності. До цих же наслідків призводить і непомірне застосування всіляких заборон на прикладі «не чіпай», «не лізь», «не бігай» тощо. Таке авторитарне виховання не сприяє нормальному розвиткові дітей, як і протилежна крайність у випадку «вільного» виховання, коли дитині все дозволяється.

      У сім'ї має бути спокійна, не гамірна обстановка, тому що постійний шум, голосні розмови є сильними і шкідливими подразниками для нервової системи дитини.  Повернувшись увечері з дитячого садка, дитина сповнена вражень дня. Їй необхідно дати можливість поділитися ними, а потім спокійно погратися та підготуватися до нічного сну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«Як запобігти формуванню заниженої самооцінки дитини?»

 

Діти із заниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі діти погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.

Занижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред'являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах.

Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку дитини. Для цього батькам можна порадитись ставитись більш уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей, а ще допомогти синові чи доньці правильно та об'єктивно оцінювати себе.

 ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУВАЮТЬСЯ У ПСИХІЦІ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА? 

Психічні функції дитини наприкінці дошкільного дитинства не тільки перебудовуються, але й інтенсивно розвиваються. Формуються нові і важливі сенсорні здібності. Помітно зростають можливості розумової діяльності, діти можуть виділяти істотне у явищах навколишньої дійсності, можуть порівнювати ці явища, виявляти ознаки схожості та відмінності у них. Психологами встановлено, що  саме в цьому віці формуються умови для розвитку в наступному понятійного логічного мислення.

Значна перебудова психічного світу дитини 6-го року супроводжується не менш яскраво вираженими змінами в активності головного мозку: за своїми функціональними характеристиками він набуває здатності засвоювати та переробляти значну за об'ємом та більш складну за якістю інформацію.

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Чи корисно навчити дитину вимовляти скоромовки і чистомовки»

       Одним із важливих завдань дошкільного виховання є  розвиток мовленнєвої культури малят, удосконалення їх дикції, голосового апарату, формування правильної артикуляції.

     У роботі педагогам і батькам малюків доцільно використовувати спеціальні ігрові вправи, які допоможуть усунути та закріпити у дітей правильну вимову найбільш проблемних звуків, сприятимуть  чистоті та загальній культурі мовлення. Такими вправами є скоромовки та чистомовки. Вони зазвичай дуже  до вподоби дітям, бо їх вимовляння сприймається як весела забава: той,хто прагне швиденько продекламувати скоромовку, часом припускається смішних помилок, «спотикаючись» чи перекручуючи слова. Під час виконання ігрових вправ для удосконалення мовлення необхідно звертати увагу на те, щоб спочатку діти вимовляли слова чітко та повільно, звертаючи увагу на правильність вимови складних звуків. Згодом скоромовки виконуються у більш швидкому темпі. З метою тренування голосового апарату скоромовки та чистомовки вимовляються з різною голосовою динамікою: пошепки, голосніше, голосно.

      Доцільно також навчати дітей промовляти ігровий мовленнєвий матеріал з різною мовною інтонацією: питальною, окличною, здивування, суму.

      У педагогічній практиці скоромовкам та чистомовкам належить також вагома роль ще й тому, що вони у формі цікавої гри розвивають у дітей увагу і повагу до кожного вимовленого звуку, слова, спонукають до чіткості,  виразності та ясності мовлення.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Про що розповідає дитячий малюнок»

       Психологи твердять, що малюнок дитини – один з найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше - те, що не може (або не хоче!) висловити словами.

         Слід мати на увазі, що малюнки дитини починають ”розповідати” про неї з 4, а ще краще з 5 років.

     Отже, попросіть дитину 5років намалювати свою сім’ю. Тільки не кажіть кого саме – дитина має це вирішити сама. Нехай малює кольоровими ОЛІВЦЯМИ, а не фломастерами. Якщо у вас вийде непомітно підглянути, в якій послідовності дитина малюватиме персонажів, - розкриєте важливий дитячий секрет. Але пильнуйте, щоб малі хитруни не помітили вашої цікавості! Бо тоді матимете спотворену інформацію.

Отже, на що слід звернути увагу, аналізуючи дитячий малюнок?

1) персонажі і деталі

     Першим і найбільшим малюють зображення найголовнішого в розумінні дитини члена родини (це може бути і вона сама!). Черговість малювання зображень показує пріоритетність членів сім’ї в уяві дитини.

Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі – хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж”, а вже потім людей – це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких.

Численні прикраси (ґудзики, бантики, намисто тощо) діти промальовують на фігурах тих, кого найбільше люблять. На деяких малюнках мами вбрані, наче королеви. Якщо ж такі прикраси є на „автопортреті” – це свідчить про бажання вирізнитися, привернути увагу, потяг до зовнішніх ефектів.

Зброя, загрозлива поза, чітко промальовані зуби і нігті свідчать або про агресивність, або про захисну форму поведінки. Слід з’ясувати, від кого дитина хоче захиститись.

Зображення статевих органів на малюнках старших дошкільників також свідчить про демонстративне бажання привернути увагу, навіть ціною провокування агресії (на малюнках дітей до 4 років – це просто зображення природного життя).

      

Відсутність якогось члена сім’ї – ознака психологічного дискомфорту чи конфлікту. Наприклад, на малюнку нема батька, який приділяє дитині мало уваги чи буває надто суворий. На запитання „Де ж тато?” дитина відповідає: „На роботі”. Або на малюнку нема молодшого братика чи сестрички. Це означає, що дитина не може змиритися з тим, що їй стали приділяти менше уваги.

    УВАГА! Не треба абсолютизувати відсутність когось із родини. Діти живуть сьогоднішнім днем, тож після сварки чи образи можуть „пропустити” кривдника. Якщо ж дитина „забула” намалювати себе – це серйозна проблема. І якщо навіть після нагадування „Ти забув намалювати себе” дитина каже „Потім намалюю” чи „Я вже не поміщаюсь”, значить, він почувається самотнім, зайвим.

       Буває, що дитина зображує неіснуючого члена родини (наприклад, братика чи сестричку). Отже, такі діти недоотримують уваги, вони потребують спілкування і ігор з батьками, а ще краще – з ровесниками.

2) розмір фігур на малюнку, товщина ліній, натиск олівця

      Невпевнені, непристосовані до життя у колективі, нервові діти малюють маленькі фігури, що займають невелику частину аркуша, лінії тонкі, натиск слабкий. Можливо, хтось із батьків надто суворий з дитиною або постійно незадоволений нею, і тому дитина почувається незахищеною у великому ворожому світі.. Самотні діти малюють і себе малесенькими.

     Треба знати, що невпевнені діти можуть шукати „компенсацію” зовні – у солодощах, загалом переїданні, володінні предметами (їм постійно потрібні нові й нові іграшки, якими вони майже не бавляться) і навіть у крадіжках.

      Упевнені комунікабельні діти малюють з розмахом – великі фігури, добре натискаючи на олівець. Якщо дитина вважає себе „пупом землі” – то їй навіть може не вистачити аркуша для зображення себе, найкращого в світі. Діти з адекватною самооцінкою малюють себе однакового чи трохи нижчого зросту від батьків. Розмір зображень також говорить про місце, яке посідає ця людина у житті сім’ї. Якщо молодшого брата чи сестру дитина малює більшим за себе, це означає, що молодший забирає всю увагу батьків.

      На малюнках дітей, у яких швидко і безпричинно міняється настрій, так само міняється натиск олівця – то слабкий, то сильний.

Ознакою підвищеної тривожності малюка є часті виправлення, особливо такі, що лише погіршують якість зображення..

3) відстань між фігурами

     

Діти зазвичай малюють себе поряд з тим, кого найбільше люблять. (От вам і правдива відповідь на дурне доросле запитання „Кого ти найбільше любиш – маму чи тата?”). Якщо діти малюють себе в центрі між татом і мамою – значить, вони почуваються важливими для них і любимими.

       Найдалі від усіх і від себе діти розміщують „нелюбимого” родича. Зображення когось у профіль чи спиною свідчить про напружені стосунки з  цим родичем.

      Якщо дитина намалювала себе окремо від інших, на певній відстані, це свідчить про відчуття ізольованості, самотності, непотрібності.

       Якщо фігури родичів розміщені далеко один від одного, відділені один від одного іншими предметами (квітами, тваринами тощо), це означає їх емоційну роз'єднаність, конфліктність у сім’ї, яку глибоко переживає дитина.

        Надто щільне зображення фігур свідчить або про гарні тісні стосунки у сім’ї або про мрії дитини про такі стосунки.

4) зображення рук і ніг

      Відсутність рук на „автопортреті” дітей після 6 років може свідчити про їх слабкість, пасивність, а у дітей після 10 років – про затримку інтелектуального розвитку. Такі діти можуть бути надто поступливими, не давати здачі, коли їх ображають інші діти, або почуватися безправними у своїй родині.

       Підняті догори або великі довгі руки з великими пальцями на „автопортреті” можуть свідчити про агресивність дитини, а на зображенні батьків – про очікувану від них агресію – тобто образи, грубість.

       Невпевнені діти часто малюють нестійкі фігури, з маленькими тоненькими ніжками. Так підсвідомо вони виражають відсутність підтримки, захищеності, міцного стержня в собі. Брак відчуття захищеності, тривожність може затримати розвиток емоційної зрілості, перешкоджати досягненню психічного здоров’я.

5) голова, рот, вуха, очі

     Якщо обличчя промальоване ретельніше від інших частин тіла, то цей персонаж є значущим у житті дитини. Якщо дитина „пропускає” частини обличчя або ж малює лише овал – цей родич є джерелом негативних емоцій. Якщо таким чином зображене власне обличчя – дитина почувається самотньою в сім’ї.

     

 

Завеликий рот свідчить про грубість, образи, яких дитина зазнає від члена родини. Замалий – про те, що з нею мало спілкуються. Якщо на обличчі лише рот – дитина потерпає від постійних нотацій і зауважень цього родича.Промальовування вух свідчить про те, що дитину слухають і чують (вуха на „автопортреті” - дитина слухає вас і чує). Відсутність вух – „не слухаю”, „не чую”. Те саме можна сказати і про очі. Але якщо намальовані лише очі (і/або вуха), ще й великі, із замальованими зіницями, - дитина повідомляє вам, що цей родич здійснює над нею постійний нав’язливий контроль, вона його боїться.

6) кольори

     Діти відчувають колір і підбирають його до свого настрою. Зазвичай діти середнього рівня емоційного розвитку використовують 5-6 кольорів. Ширша гама свідчить про натуру чутливу, емоційну. Якщо дитина старша 4 років малює 1-2 олівцями, це радше свідчить про її негативний стан у даний момент (синій – тривога, червоний – агресія, чорний – депресія).     Використання лише простого олівця ,за наявності кольорових, може свідчити про відсутність „чуття кольору” або про те, що в житті дитини бракує яскравих позитивних емоційю Найважливіші для дитини персонажі вирізняються найбільшою кількістю барв. „Нелюбимих”, ворожих персонажів діти малюють чорним або темно-коричневим кольором. Якщо дитині затишно у родині, вона „одягає” себе у яскраві теплі кольори.

ВИСНОВКИ

Все вище сказане не є абсолютним законом. Не робіть поспішних висновків, якщо вам здається що щось не гаразд, не лякайтесь, поспостерігайте за дитиною якийсь час, адже малюнки – це дуже індивідуальна річ. Шановні батьки! Любіть своїх дітей, будьте уважні до них, малюйте з ними, бавтеся, розмовляйте! Ви ж хочете виростити щасливих людей, поряд з якими будуть щасливі всі?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Всі діти рівні»

  Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

     Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

     Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

          Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-­фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

          А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

       Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

       

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

        Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

       Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

        Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

        А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.

       Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.

       Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

 

 

Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

      Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силахКОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Роль батька у вихованні дітей»

        Контакт батько-немовля і мати-немовля дуже відрізняються один від одного. Матері частіше вдаються до допомоги в спілкуванні з немовлям; батькам до душі користуватися своїми частинами тіла: руки - як перекладина, коліна - як "машинка".

       Ця відмінність залишається в період усього раннього дитинства. Батьки завжди повинні давати більше свободи для особистості дитини, частіше випускати його з поля зору і давати більше повзати і пустує, займатися дослідженням навколишнього світу. Дослідження показують, що діти, чиї батьки беруть активну участь у формуванні особистості дитини, рідше відчувають смуток і обурення при розлуці з близькими, і менше нервують при появі нової людини. І це тільки початок благотворного впливу, який чинить на все подальше життя дитини батько, який бере участь у вихованні дитини. За даними досліджень, у таких дітей рідше спостерігаються спалахи невмотивованої люті, вищий рівень розумового розвитку, вони краще включаються в соціальну взаємодію з іншими людьми, психологічно стійкіші. Малюки пізнають навколишній світ за допомогою прямого тілесного контакту зі своїми батьками. Тому для нього дуже важливо відчувати близькість з батьком, ще однією людиною, крім матері, якій він не байдужий, який теж його любить. Папа може здатися йому зовсім чужою людиною, коли він почне сприймати очима і вухами, не пізнавши його раніше через дотики рук і відчуття його дихання. Насправді це дуже важлива частина в виховання дитини, постарайтеся не пропустити його на початковому етапі.

        Увага і любов батька потрібно дитині, незалежно від статі. Це дуже добре, якщо у батька є багато вільного часу, який він може подарувати своєму синові або доньці. Але, в більшості випадків, прийшовши додому після роботи, татові хочеться подивитися телевізор або почитати книгу. Хоча, якби ми усвідомлювали, як необхідно нашу увагу дітям. Але не варто грати з дитиною без полювання. Краще буде приділити дитині хвилин 10-15, а потім пояснити, що тато втомився і хоче відпочити. Часто батьки прагнуть

 

виростити зі своєї дитини справжнього чемпіона, що називається у всіх відносинах, через це їм стає дуже важко просто весело проводити час один з одним. Папа може ще в ранньому віці почати вчити його грати в баскетбол чи футбол. Якщо батько весь час буде вказувати дитині на її мінуси, йому починає здаватися, що він не здатний сприймати і вчитися. Одного разу хлопчина полюбить спорт, якщо у нього залишаться впевненість у собі і прагнення до заняття футболом. Похвала батька для нього важливіше, ніж нескінченні втик і вказівки.

       Гра у футбол - чудове заняття, якщо це ініціатива хлопчика, посилена підтримкою батька. Хлопчик не стає справжнім чоловіком тільки тому, що він народився з чоловічим тілом. Він усвідомлює себе чоловіком і поводиться, як чоловік, завдяки можливості наслідувати свого батька чи старшого брата або більш дорослого хлопчика, з яким спілкується і проводить час. Він може наслідувати людині, до якої відчуває симпатію.     Коли батько постійно роздратований і не хоче розуміти вчинки свого сина, можливо хлопчик відчуватиме себе ніяково в компанії батька, і серед інших чоловіків і хлопчиків. Такому хлопчику простіше буде брати приклад і наслідувати свою матір. Тобто, якщо батько хоче, щоб його син став чоловіком, йому варто простіше ставитися до дитини і не лаяти його за ігри з дівчатками або коли той плаче, а постаратися зрозуміти крихітку і дохідливо пояснити синові, що потрібно робити, для того щоб досягти успіхів в спорті і в усьому іншому. Папа повинен з позитивним настроєм проводити час із сином, для того, щоб він зрозумів, що він друг і товариш. Батько з сином повинні мати час на спільні прогулянки та походи в цікаві місця. Ну і звичайно не обійтися без своїх чоловічих секретів і тим, які обговорюють лише чоловіки.

        Хлопчику приклад для наслідування - батько, проте багато хто не усвідомлює, що для дівчинки батько грає іншу, не менш важливу роль в її вихованні . Дівчинка не бере приклад з батька, але його розташування зміцнює її впевненість у собі. Папа повинен захоплюватися красивою зачіскою чи модним одягом дівчинки, або чим-небудь, що розумниця зробить своїми силами. Коли дівчинка подорослішає, тато повинен показувати, що він до неї прислухається і, по можливості, обговорювати з нею свої справи. А коли дочка зовсім подорослішає, у неї почнуть з'являтися друзі-хлопчики, у цей момент дуже важливо, щоб тато ставився до них добре, ну або хоча б стерпно, якщо, на його думку, хлопець не зовсім підходить для дівчинки. Коли дівчинка розпізнає в батька ті якості, які роблять його справжнім чоловіком, вона буде готова для великого світу, який наполовину складається з чоловіків. Вибір дочки в майбутньому, коли вона стане дівчиною, її перебіг заміжньої життя і сам обранець багато в чому залежить від того, які відносини вишикувалися у неї з батьком за час становлення її особистості.

       

 

Найчастіше батьки віддають перевагу бурхливим ігор з дітьми, до речі, які припадають дітям до душі. Але діти часто перезбуджують від таких ігор, від чого їм починають снитися кошмари. Необхідно чітко знати, що у віці від 2 до 4 років дітям властиво втрачати контроль над такими почуттями, як страх, ненависть і любов. Маленькі діти погано почувають грань між реальністю і вигадкою. Якщо батько грає в лева, то дитина в цей момент і справді вважає його левом. Це може зробити дуже негативний вплив на дитину. Тому бурхливі ігри повинні бути добрими і недовгими, навіть якщо дитині подобається і він просить ще. Дуже важливо, щоб бурхливі ігри були не погонями й бійками, а просто гімнастикою. Якщо дитина буде сильно збуджений, слід негайно припинити. Ще варто сказати пару слів про глузуваннях. Ніколи не варто насміхатися над своєю дитиною. Іноді, розсердившись на сина, батько замінює своє обурення насмішкою. Дитина залишається приниженим. У нашій консультації для батьків ми хотіли б відзначити, що глузування - занадто сильний засіб покарання для дітей у віці.

      Ось в загальних рисах ми і поговорили про роль батька у вихованні дітей, консультація для батьків, сподіваємося, не пройшла дарма.

 

 

 

 

 

 

 

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ.

«Підготовка руки дитини до письма»

         Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій.

       Важливо зразу навчити дитину правильно тримати предмет, яким вона пише або малює. А це, як доводить практика, залишається без належної уваги дорослих. Дитина закріплює неправильну навичку користування письмовим приладдям під час малювання, письма друкованими буквами, штриховки. Іноді батьки говорять: «От піде до школи - вчителька навчить», забуваючи про те, що дитина вдома найчастіше буває з вам сам на сам, а в класі під час уроку в одної вчительки 20-30 дітей. Чи можна зразу охопити зором таку кількість дитячих рук. Навіть, якщо це вдається, одним зауваженням учню обійтися не можна. Адже перевчити набагато складніше, ніж навчити зразу.

          Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов'язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м'язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому.

 А як же правильно?

          Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 - 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію.

         Можна використовувати такий методичний прийом. Поміняйтеся з дитиною ролями. Нехай вона керує вашими діями, підказуючи, якщо ви щось робите не так. Цей прийом концентрує увагу на елементах виконуваної роботи і ефективніше організовує навчання. Потім дитина діє самостійно. Підказка має бути мінімальною і поступово зводитися нанівець.

        Контроль навику письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення

 

неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.

 Як розпізнати неправильний навик  

 Про неправильному навику письма говорять наступні деталі:

•  Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.

•  Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього.

•  Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе.

•  Кисть жорстко фіксована.

•  Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні.

     Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців.

     Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.

 Як виправити

       Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами.

•  На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.

•  Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.

• 

 

 Якщо жорстко фіксована рука, то може допомогти обведення або малювання крупних фігур, розміром в третину альбомного аркуша, без відриву руки.

•  Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав'язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.

 Як розвинути дрібну мускулатуру руки дитини

 •  Розминати пальцями тісто, глину, пластилін, м'яти поролонові кульки, губку.

•  Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.

•  Ляскати в долоні тихо, голосно, в різному темпі.

•  Нанизувати намистини, ґудзички на нитки.

•  Зав'язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.

•  Заводити будильник, іграшки ключиком.

•  Штрихувати, малювати, розфарбовувати олівцем, крейдою, фарбами, ручкою і так далі.

•  Різати ножицями.

•  Конструювати з паперу (орігамі), шити, вишивати, в'язати.

•  Робити пальчикову гімнастику.

•  Малювати узори по клітинках в зошиті.

•  Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).

 

Успіхів вам, шановні дорослі, у відповідальній справі - підготовці дитини до школи.

 

 

 

 

             
ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Пам'ятка для батьків

Шановні батьки! Пам’ятайте, що ваша сім´я – найперша і найважливіша ланка виховання, оскільки саме в ній закладається духовне ядро особистості, основи її моралі, народжуються і поглиблюються любов до батьків, сім'ї, роду, народу, до всього живого, повага до рідної мови, історії, культури. Взірцем гуманних якостей маєте бути насамперед ви самі, характер взаємин у вашій сім´ї.

• Шануйте одне одного, будьте чуйними, уникайте сварок і образ.

• Показуйте дітям приклад доброзичливого ставлення до інших членів сім´ї, сусідів, співробітників, а також до незнайомих людей, що потребують допомоги. Пам’ятайте: діти копіюють дії дорослих і насамперед батьків!

• Стежте, щоб ваші слова не розходилися з вашими справами. Дитина дуже спостережлива і допитлива, і навіть невеличка фальшива нотка у сімейному оркестрі може спровокувати недовіру вашої дитини. Батькові слід узгоджувати свої дії стосовно дитини з діями її матері, матері – із діями батька. Пам’ятайте: «Якщо батько каже «так», а мати – «сяк» - росте дитина як будяк!»

• Будьте моральним зразком для своєї дитини. Тому «зростайте» разом із вашими дітьми, щоб вони відчували гордість за батьків, бажання бути схожими на вас. Пам’ятайте: успіх виховання залежить від мудрого поєднання любові до дитини з вимогливістю до неї.

•Шануйте Дитину,її гідність почуття.Умійте поставити себе на її місце, цікавтеся її успіхами і невдачами. Пам’ятайте: тільки з повагою до юної особистості можемо навчити її шанувати інших.

• Вправляйтеся зі своїми дітьми в гуманних учинках. Організовуйте їхнє життя так, щоб вони на ділі могли піклуватися про тих, хто цього потребує (молодший брат або сестра, старенькі бабуся або дідусь, хворі в сім´ї) і допомагати старшим (правильний розподіл домашніх обов’язків), щоб вони були готові допомогти своїм друзям, щоб завжди були чемними.

• Пам’ятайте, що, виховуючи дітей, ви виконуєте не тільки батьківський, а й громадський обов’язок.

Школа – ваш вірний союзник і помічник. Звертайтеся до педагогів, вони завжди відгукнуться на ваші прохання і допоможуть у вихованні дитини.

· На прикладах, взятих із життя, демонструйте дітям зразки чесного виконання обов`язку перед суспільством і сім`єю.

· Відвідуйте збори і заняття для батьків.

· Тільки разом у співпраці зі школою та громадськістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.

· Обов’язково постійно цікавтесь розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього необхідно відвідувати заняття, батьківські збори, зустрічайтесь з класним керівником і вчителями школи.

· Щоденно цікавтесь навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, побачене. Не дратуйтесь через кожну невдачу, що спіткає дитину, не карайте й не ображайте її гідності, а допоможіть зрозуміти й усвідомити помилки, недоробки, загартуйте її силу волі своєю допомогою й розумінням.

· Привчайте дитину до самонавчання й самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов’язків. Надавайте розумну допомогу в їхньому виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою й силою, а добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.

· Посприяйте тому, щоб дитина сформувала в собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувати, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щоденно, допомагати готуватися до уроків, підтримувати в дитині впевненість і сміливість.

· Пам`ятайте, що тільки разом зі школою можна добитися бажаних результатів у вихованні і навчанні дітей. Учитель – ваш перший порадник і друг. Радьтеся з ним і підтримуйте його авторитет. Зауваження щодо роботи вчителя висловлюйте у розмові з ним. Не робіть у присутності дітей.

  для дитини: за і проти

 

Смартфони, планшети, ноутбуки та інші електронні пристрої міцно зайняли місце в нашому житті. Як мінімум один гаджет зараз є в кожній сучасній родині. Не дивно, що діти починають користуватися ними раніше, ніж говорити і, тим більше, писати від руки. Малюки сприймають їх лише як іграшку, дітям постарше вони допомагають у навчанні.

З одного боку, сучасні технології допомагають дітям розвивати увагу, дрібну моторику, сприяють їх інтелектуальному розвитку. З іншого – вони нерідко забирають багато часу, якого, в результаті, не вистачає на активні заняття і розваги. Давайте розберемося, наскільки корисні, і чим шкідливі гаджети для дитини.

 

 

 

Аргументи «за»

Гаджети – частина технічного прогресу. Комп’ютерні та інтернет-технології – така ж частина життя сучасної людини, як холодильник, метро, літак і інше. Їхнє призначення – допомагати працювати і відпочивати з комфортом. Чим раніше дитина навчиться користуватися цими благами цивілізації з користю для себе – тим краще. Отже хай опановує новими навичками.

Заповнюємо паузу з користю. Після появи комп’ютерів, планшетів, смартфонів батькам більше не потрібно ламати голову, чим зайняти дитину в черзі в поліклініці або під час тривалої поїздки. Немає потреби брати з собою пакет іграшок. Тепер можна просто включити малюкові улюблений мультфільм або гру. Він не сумуватиме, цікаво проведе час, і не буде заважати оточуючим.

Гаджети – розвиваючий інструмент. Різнокольорові пірамідки, кубики, пластилін, фарби, машинки, пупси та інші традиційні дитячі атрибути – це не просто іграшки, а засіб для фізичного, соціального та інтелектуального розвитку дітей. Також і гаджети. Коли малюк хаотично натискає на кнопки, він розвиває дрібну моторику і мимоволі запам’ятовує деякі букви і цифри. Коли розглядає картинки на екрані і вибирає мелодію – тренує зорове і слухове сприйняття. Важливо спрямувати дії малюка в потрібне русло. Існує безліч електронних ігор, які розширюють кругозір дитини і допомагають йому освоїти різні навички. На роль однієї з таких ігор підійде і найпростіший графічний редактор.

Помічник у навчанні. Електронні пристрої здатні зберігати в собі цілу бібліотеку. Електронна книжка допомагає дитині отримувати нові знання так само, як і звична паперова. До того ж, не потрібно нести важку добірку книг з бібліотеки і назад. Досить завантажити цікаву книгу з Інтернету. Батьки можуть привчити дитину до того, що Інтернет – джерело корисної інформації, а не тільки джерело ігор.

 

 

 

Ааргументи «проти»

Проблеми зі здоров’ям. Технічний прогрес звільнив людей від багатьох фізичних навантажень. Актуальною проблемою людства стали гіподинамія та її наслідки для здоров’я (надмірна вага, серцево-судинні захворювання, слабкість м’язової системи).

Недолік руху особливо небезпечний для зростаючого дитячого організму. Від тривалого сидіння на одному місці (а саме цим загрожує захоплення гаджетами) порушується циркуляція крові в ногах, внутрішніх органах, включаючи головний мозок. Це погано позначається на розумових процесах, пам’яті, концентрації уваги.

Якщо дитина воліє комп’ютерні ігри рухомим, його м’язова система стає слабкою, порушується постава (що веде до порушення функцій внутрішніх органів і систем), з’являються зайві кілограми.

Крім того, дитячі очі відчувають колосальне навантаження, рано виникають проблеми із зором.

Емоційна залежність. Якщо дитина проводить дуже багато вільного часу з комп’ютером, планшетом або смартфоном, у неї формується залежність від них. Поступово інші розваги стають нецікаві. А втративши улюбленого електронного пристроя, дитина починає нервувати і вередувати.

Джерело заборонених тем. Не секрет, що в онлайн-просторі дуже багато речей, які не призначені для дитячої аудиторії. Але для вирішення цієї проблеми існують програми батьківського контролю, які дозволяють закрити дітям доступ до небезпечного контенту.

 

Підміняють реальне спілкування. Проведення часу з гаджетом і віртуальне спілкування можуть заважати освоювати навички комунікації, встановленню повноцінних соціальних зв’язків. Замість того, щоб заводити реальних друзів і спілкуватися з ними вживу, деякі діти занадто серйозно сприймають героїв комп’ютерних ігор або «чатятся» з однокласниками, хоча могли б подзвонити їм або зустрітися.

Батькам варто стривожитися, якщо у дитини немає друзів, а в компанії дітей він поводиться скуто.

 

 

 

Насправді, побічних ефектів від використання гаджетів уникнути нескладно. Батькам потрібно контролювати кількість часу, який діти витрачають на електронні ігри. У дитини не буде залежності від них, якщо у нього є альтернативні інтереси (гуртки, прогулянки, спорт).

А ще не забувайте, що до певного віку головним прикладом для дитини є її батьки. Якщо мама з татом весь вільний час проводять в соціальних мережах, то не варто дивуватися, що гаджети асоціюються у дитини з чимось надзвичайно важливим і захоплюючим.

 

 Консультація для батьків

«Примхи дітей»

Буває так, що батьки іноді не в силі стримувати свої емоції, а це негативно

впливає на розвиток дитини. Важливо, щоб психолог завчасно зміг надати

батькам рекомендації щодо «незрозумілої» поведінки дитини. А отже,

важливо ці рекомендації завжди мати напохваті.

Деякі батьки готові зізнатися в тому, що діти іноді просто зводять їх із розуму

своєю поведін­кою. То вони кажуть «так», а вже за хвилину — «ні», то вперто

повторюють «я сам» і наполягають на своїй незалежності, а потім із таким

самим завзяттям відмовляються щось робити. Отак і точаться бурхливі баталії

батьків і дітей, і нема тому, здається, краю.

Приборкуючи норовливого малюка, ми повинні неодмінно пам’ятати таке:

 У жодному разі не слід сприймати незрозумілу, з погляду здорового

глузду, поведінку дитини як особисту образу. Ви повинні пам’ятати, що

ваша дитина поводиться так зовсім ненавмисно! Вона аж ніяк немає на

меті перетворити ваше життя на страхіття або позбутися вас, бо ви

поган батьки Головна мета дошкільника — перевірити наскільки

непорушні правила поведінки, що йому нав’язують дорослі. Тому

дитина підсві­домо йде на хитрість, відмовляючись коритися будь-яким

вимогам батьків. Діти нічого не хочуть сприймати на віру, адже завдяки

своїй недовір­ливості вони розвиваються емоційно, фізично й

соціально. Така поведінка нормальна.

 Поводячись несподівано, спонтанно, але начебто нещиро, дитина

перевіряє своїх батьків, шукаючи відповіді на запитання: «А яке місце

належить мені в навколишньому світі? Хто відповідає за мої дії? Якщо

мама, як це було завжди, то чи потрібно мені контро­лювати своє

життя?». Дорослі кілька разів на день пояснюють дитині, як їй слід

поводитися, щоб бути в безпеці й жити в злагоді з іншими. Дитина

вбирає цю інформацію, немов губка, але потім не знає, що з нею

робити. Малюк спо­чатку провокує батьків на певну реакцію своїми «не

хочу» й «не буду», а потім, залежно від цієї реакції, сортує адресовані

вимоги на суворі й не суворі.

 Турбуватися треба саме тим батькам, діти яких надто покірні й

виконують будь-які вказівки, а вередливість — це нормаль­ний етап в

розвитку дитини. Ця поведінка виникає тоді, коли малюк починає

усвідомлювати свою окремість від батьків і вихователів, починає

відчувати себе незалежним і здатним до само­стійних дій. Це відкриття,

з одного боку, напов­нює дитину гордістю й радістю, а з іншого —

породжує страх перед усім новим. Саме тому діти постійно балансують

між «я сам» і «не буду».

Дошкільнята використовують примхи, щоб переконатися, наприклад, чи

правильно вони зрозуміли мамині заборони. Це ж ми з вами знаємо, що на

оббивці канапи малювати не можна, а трирічний малюк може подумати, що

мама заборонила йому це робити лише тому, що була не в гуморі. Тому за

кілька днів він знову спробує перетворити однотонну канапу на сму­гасту за

допомогою фломастерів. Йому треба переконатися, чи справді так робити не

слід. Мама, напевно, подумає, що малюк свідомо хоче роздратувати її. Та

годі вам! У нього є важливіші турботи! Ваша дитина категорично

відмовляється одягатися. Чому вона так робить?

Тому що перевіряє вимоги дорослих на міцність. Дитина намагається

зрозуміти, чи справді ситуація змінилася, і тепер за її вдя­гання вранці

повинна відповідати вона сама, а не мама, як раніше. Дошкільник відчуває,

що від нього чекають якихось дій, але ніяк не може взяти ситуацію під

контроль через свій вік. Зазвичай подібні суперечки тривають доти, доки

малюк не переконається, що роби­ти потрібно саме так, як кажуть батьки, а

не інакше. Важливо, щоб батьки були терплячі, налаштовувалися на

переконання, а не на крик і покарання. Це непросто, але можливо, якщо

дотримуватися деяких правил.

Правила й техніка спілкування з дитиною дошкільного віку

 Дорослі повинні чітко визначити, яких пра­вил дитина повинна

дотримуватися завжди й обов’язково, а які можна іноді й поруши­ти. А

щоб малюкові було легше підкоритися, запропонуйте йому компроміс.

Наприклад, якщо дитині дуже хочеться ліпити з пласти­ліну на килимі в

спальні, розстеліть на ньому клейонку, або попросіть дитину погратися

на кухні.

 Не встановлюйте забагато лімітів. Інакше ви не лише придушите дитячу

допитливість, а й змусите дитину розпочати боротьбу, у якій батьки

зазвичай програють. Якщо дорослі скаржаться на те, що дитина

занадто часто вередує, це означає, що дитина живе у світі тотальних

заборон.

 Якщо малюк на всяку вашу вказівку реагує, не замислюючись, словом

«ні», звертайтеся до нього так, щоб він просто не зміг вам так

від­повісти. Наприклад, замість того, щоб грізно сказати: «То ти будеш

нарешті вдягатися?», краще запропонуйте «Давай я допоможу тобі

вдягнутися», або запитайте: «Що ти хочеш одягнути — штани чи

шорти?» Хороший спосіб пом’якшити негативне враження від заборон

— висловлювати свої вимоги так, щоб вони не звучали категорично.

 Допоможіть дитині дошкільного віку впо­ратися зі своїми почуттями.

Вона ще занадто маленька, щоб увечері сказати «Я сьогодні дуже

втомилася, бо в мене стрес». Замість цьо­го вона влаштує вам по дорозі

з садка істерикучерез не куплену цукерку. Заспокойтемалюка такими

словами: «Я знаю, що в у тебе був важкий день, тому зараз ми

прийдемо додому і я придумаю тобі цікаву гру». Тоді дитина зрозуміє,

що з нею відбувається, і не перевірятиме, чи так уже погано волати

посеред магазина. Крім того, їй буде приємно, що ви уважні до її

емоцій.

 Будьте готові до несподіваних витівок свого малюка. Пам’ятайте, що

дошкільник ще не вміє володіти собою так, як дорослі.

 Будь-яка зміна обставин може викликати в нього бажання суперечити

вам. Подібну реакцію може спровокувати напружена ситу­ація в сім’ї,

наприклад, розлучення батьків або погіршення фінансового становища.

Та й від власних проблем у вигляді мокрих штанців або переведення із

однієї групи до іншої малюкові нікуди не дітися. Це відбувається тоді,

коли дитина невпевнена в собі, через втрату контр­олю над собою й

над ситуацією, а зовсім не тому, що їй хочеться вередувати й псувати

вам нерви.

Пам’ятайте, що виховання — це нелегка праця. І небагато батьків може

поводитися з дітьми день удень однаково. Ми періодично відчуваємо свою

безпорадність перед примхами дітей дошкільного віку, і як результат

зганяємо злість на них. Якщо ви втратили самовладання, найкращий вихід —

вибачитися перед дитиною. І ви переконаєтеся, що вона охоче вас

пробачить. Добре допомагає в критичних ситуаціях і почуття гумору. Не

хвилюйтеся, рано чи пізно ваш малюк зрозуміє все, чого ви його навчили, і

буде хорошою людиною. На все свій час!

Техніка спілкування дорослого з дитиною

Констатувальний опис Дорослий пояснює дитині, що може трапитися, якщо

вона зробить певний вчинок. Наприклад: «Коли ти кинеш іграшку у вікно,

воно може розбитися, й звідти подме холодний вітер. Тоді всім дітям і тобі

буде холодно й незатишно»

Відтворення

Дій

Дорослий повторює дії дитини. Наприклад: якщо дитина поклала ноги на

стіл, дорослий діє так само, тобто теж кладе ноги на стіл. Звичайно, дитина

зверне на це увагу й зробить зауваження дорослому. Так вона проаналізує і

свій вчинок, зрозуміє, чому робити так не потрібно

Метод переконання Дорослий переконливо пояснює дитині, як вона має

поводитися в певній ситуації. Наприклад: «Якщо ти попросиш у Дмитрика

вибачення, він товаришуватиме з тобою, і ви разом зможете малювати,

гратися. А крім того, з тобою това­ришуватимуть не лише Дмитрик, а й інші

діти»

Правдиві й відкриті відповіді Дорослий чесно відповідає на запитання

дитини. Наприклад: вона запитує: «Звідки беруться діти ?» Не варто заводити

розповідь про лелеку або капусту, краще чесно відповісти, дати доступну

дитині відповідь. Дорослим не слід комплексувати щодо цього приводу.

Вони мають знати, що чесність у ставленні до дитини зумовлює згодом

правдиве ставлення до них самих

Техніка нескінченних уточнень Дорослий уточнює запитання, поставлене

дитиною. Це своєрідне «напускання туману», якщо на це запитання справді

важко відповісти, можна уточнити, яку саме розповідь хоче почути дитина.

Наприклад: дитина запитує: «Звідки береться дощ? А ви в неї запитуєте: «А

навіщо тобі це знати?» Дитина відповідає, що їй просто цікаво, а ви знову

ставите запитання: «А як ти гадаєш, звідки береться дощ?»

Прямі й пробні запитання У менталітеті українців є звичка завжди

помічати недоліки у власних дітей і хороші риси — у чужих. Унаслідок цього

породжується неправильне запитання: «Чому ти так зробив?» Але дитина не

може відповісти, бо й дорослому це не завжди під силу. Тому правильно

було б запитати: «Як сталося, що ти так зробив?» або: «Що спонукало тебе до

цього вчинку?» У такому разі дитина не ототожнюватиме себе з негативним

персонажем, а оцінить тільки конкретний вчинок. Такій легше буде визнати

свою провину, оскільки становище не здаватиметься їй безвихідним

Методика «Пошепки» Цю техніку часто застосовують самі діти в сюжетно-

рольових іграх. Одна дитина шепоче іншій, що та має казати відповідно до

ролі, що виконує. Тобто це своєрідне суфлерство. Наприклад: можна з

дитиною порозмовляти на тему «Сім’я» або «Дитячий садочок», коли вона

говори—:, за себе голосно, а дорослий за вихователя — тихенько, підказуючи

їй так, що вона має говорити за вихователем.

Перемовини

Дорослий проводить із дитиною перемовини, шукаючи альтернативні

вирішення завдань. Досить ефективним методом є «контракт», який

передбачає чітко визначені вимоги, які дорослий обговорює з дитиною, а

потім контролює їх дотримання. Наприклад: дитина просить новий

велосипед. Батьки в такому разі ставлять перед нею вимоги: вона має

прибирати у своїй кімнаті, бути ввічливою, не перебивати старших, коли ті

розмовляють. І тільки за дотримання цих вимог дитина зможе отримати

бажану річ. Проте, звичайно, є тонка межа між вседозволеністю,

розпещеністю, байдужістю і черствістю. Зазвичай реакція батьків на дитяче

не хочу» буває вкрай різною. «Так, ти зараз це отримаєш», або: А чого

захотів!», чи «Я краще знаю, що тобі треба!». Хоча можна було б запитати,

скажімо: «Яку ти хочеш іграшку?» Тобто запропонувати все, що є доступним

за ціною, але дає дитині змогу зробити вибір. Або запитати «Чому ти це

хочеш?», щоб дитина могла пояснити. Спробуйте у будь-якомуКонсультація для батьків

«Примхи дітей»

Буває так, що батьки іноді не в силі стримувати свої емоції, а це негативно

впливає на розвиток дитини. Важливо, щоб психолог завчасно зміг надати

батькам рекомендації щодо «незрозумілої» поведінки дитини. А отже,

важливо ці рекомендації завжди мати напохваті.

Деякі батьки готові зізнатися в тому, що діти іноді просто зводять їх із розуму

своєю поведін­кою. То вони кажуть «так», а вже за хвилину — «ні», то вперто

повторюють «я сам» і наполягають на своїй незалежності, а потім із таким

самим завзяттям відмовляються щось робити. Отак і точаться бурхливі баталії

батьків і дітей, і нема тому, здається, краю.

Приборкуючи норовливого малюка, ми повинні неодмінно пам’ятати таке:

 У жодному разі не слід сприймати незрозумілу, з погляду здорового

глузду, поведінку дитини як особисту образу. Ви повинні пам’ятати, що

ваша дитина поводиться так зовсім ненавмисно! Вона аж ніяк немає на

меті перетворити ваше життя на страхіття або позбутися вас, бо ви

поган батьки Головна мета дошкільника — перевірити наскільки

непорушні правила поведінки, що йому нав’язують дорослі. Тому

дитина підсві­домо йде на хитрість, відмовляючись коритися будь-яким

вимогам батьків. Діти нічого не хочуть сприймати на віру, адже завдяки

своїй недовір­ливості вони розвиваються емоційно, фізично й

соціально. Така поведінка нормальна.

 Поводячись несподівано, спонтанно, але начебто нещиро, дитина

перевіряє своїх батьків, шукаючи відповіді на запитання: «А яке місце

належить мені в навколишньому світі? Хто відповідає за мої дії? Якщо

мама, як це було завжди, то чи потрібно мені контро­лювати своє

життя?». Дорослі кілька разів на день пояснюють дитині, як їй слід

поводитися, щоб бути в безпеці й жити в злагоді з іншими. Дитина

вбирає цю інформацію, немов губка, але потім не знає, що з нею

робити. Малюк спо­чатку провокує батьків на певну реакцію своїми «не

хочу» й «не буду», а потім, залежно від цієї реакції, сортує адресовані

вимоги на суворі й не суворі.

 Турбуватися треба саме тим батькам, діти яких надто покірні й

виконують будь-які вказівки, а вередливість — це нормаль­ний етап в

розвитку дитини. Ця поведінка виникає тоді, коли малюк починає

усвідомлювати свою окремість від батьків і вихователів, починає

відчувати себе незалежним і здатним до само­стійних дій. Це відкриття,

з одного боку, напов­нює дитину гордістю й радістю, а з іншого —

породжує страх перед усім новим. Саме тому діти постійно балансують

між «я сам» і «не буду».

Дошкільнята використовують примхи, щоб переконатися, наприклад, чи

правильно вони зрозуміли мамині заборони. Це ж ми з вами знаємо, що на

оббивці канапи малювати не можна, а трирічний малюк може подумати, що

мама заборонила йому це робити лише тому, що була не в гуморі. Тому за

кілька днів він знову спробує перетворити однотонну канапу на сму­гасту за

допомогою фломастерів. Йому треба переконатися, чи справді так робити не

слід. Мама, напевно, подумає, що малюк свідомо хоче роздратувати її. Та

годі вам! У нього є важливіші турботи! Ваша дитина категорично

відмовляється одягатися. Чому вона так робить?

Тому що перевіряє вимоги дорослих на міцність. Дитина намагається

зрозуміти, чи справді ситуація змінилася, і тепер за її вдя­гання вранці

повинна відповідати вона сама, а не мама, як раніше. Дошкільник відчуває,

що від нього чекають якихось дій, але ніяк не може взяти ситуацію під

контроль через свій вік. Зазвичай подібні суперечки тривають доти, доки

малюк не переконається, що роби­ти потрібно саме так, як кажуть батьки, а

не інакше. Важливо, щоб батьки були терплячі, налаштовувалися на

переконання, а не на крик і покарання. Це непросто, але можливо, якщо

дотримуватися деяких правил.

Правила й техніка спілкування з дитиною дошкільного віку

 Дорослі повинні чітко визначити, яких пра­вил дитина повинна

дотримуватися завжди й обов’язково, а які можна іноді й поруши­ти. А

щоб малюкові було легше підкоритися, запропонуйте йому компроміс.

Наприклад, якщо дитині дуже хочеться ліпити з пласти­ліну на килимі в

спальні, розстеліть на ньому клейонку, або попросіть дитину погратися

на кухні.

 Не встановлюйте забагато лімітів. Інакше ви не лише придушите дитячу

допитливість, а й змусите дитину розпочати боротьбу, у якій батьки

зазвичай програють. Якщо дорослі скаржаться на те, що дитина

занадто часто вередує, це означає, що дитина живе у світі тотальних

заборон.

 Якщо малюк на всяку вашу вказівку реагує, не замислюючись, словом

«ні», звертайтеся до нього так, щоб він просто не зміг вам так

від­повісти. Наприклад, замість того, щоб грізно сказати: «То ти будеш

нарешті вдягатися?», краще запропонуйте «Давай я допоможу тобі

вдягнутися», або запитайте: «Що ти хочеш одягнути — штани чи

шорти?» Хороший спосіб пом’якшити негативне враження від заборон

— висловлювати свої вимоги так, щоб вони не звучали категорично.

 Допоможіть дитині дошкільного віку впо­ратися зі своїми почуттями.

Вона ще занадто маленька, щоб увечері сказати «Я сьогодні дуже

втомилася, бо в мене стрес». Замість цьо­го вона влаштує вам по дорозі

з садка істерикучерез не куплену цукерку. Заспокойтемалюка такими

словами: «Я знаю, що в у тебе був важкий день, тому зараз ми

прийдемо додому і я придумаю тобі цікаву гру». Тоді дитина зрозуміє,

що з нею відбувається, і не перевірятиме, чи так уже погано волати

посеред магазина. Крім того, їй буде приємно, що ви уважні до її

емоцій.

 Будьте готові до несподіваних витівок свого малюка. Пам’ятайте, що

дошкільник ще не вміє володіти собою так, як дорослі.

 Будь-яка зміна обставин може викликати в нього бажання суперечити

вам. Подібну реакцію може спровокувати напружена ситу­ація в сім’ї,

наприклад, розлучення батьків або погіршення фінансового становища.

Та й від власних проблем у вигляді мокрих штанців або переведення із

однієї групи до іншої малюкові нікуди не дітися. Це відбувається тоді,

коли дитина невпевнена в собі, через втрату контр­олю над собою й

над ситуацією, а зовсім не тому, що їй хочеться вередувати й псувати

вам нерви.

Пам’ятайте, що виховання — це нелегка праця. І небагато батьків може

поводитися з дітьми день удень однаково. Ми періодично відчуваємо свою

безпорадність перед примхами дітей дошкільного віку, і як результат

зганяємо злість на них. Якщо ви втратили самовладання, найкращий вихід —

вибачитися перед дитиною. І ви переконаєтеся, що вона охоче вас

пробачить. Добре допомагає в критичних ситуаціях і почуття гумору. Не

хвилюйтеся, рано чи пізно ваш малюк зрозуміє все, чого ви його навчили, і

буде хорошою людиною. На все свій час!

Техніка спілкування дорослого з дитиною

Констатувальний опис Дорослий пояснює дитині, що може трапитися, якщо

вона зробить певний вчинок. Наприклад: «Коли ти кинеш іграшку у вікно,

воно може розбитися, й звідти подме холодний вітер. Тоді всім дітям і тобі

буде холодно й незатишно»

Відтворення

Дій

Дорослий повторює дії дитини. Наприклад: якщо дитина поклала ноги на

стіл, дорослий діє так само, тобто теж кладе ноги на стіл. Звичайно, дитина

зверне на це увагу й зробить зауваження дорослому. Так вона проаналізує і

свій вчинок, зрозуміє, чому робити так не потрібно

Метод переконання Дорослий переконливо пояснює дитині, як вона має

поводитися в певній ситуації. Наприклад: «Якщо ти попросиш у Дмитрика

вибачення, він товаришуватиме з тобою, і ви разом зможете малювати,

гратися. А крім того, з тобою това­ришуватимуть не лише Дмитрик, а й інші

діти»

Правдиві й відкриті відповіді Дорослий чесно відповідає на запитання

дитини. Наприклад: вона запитує: «Звідки беруться діти ?» Не варто заводити

розповідь про лелеку або капусту, краще чесно відповісти, дати доступну

дитині відповідь. Дорослим не слід комплексувати щодо цього приводу.

Вони мають знати, що чесність у ставленні до дитини зумовлює згодом

правдиве ставлення до них самих

Техніка нескінченних уточнень Дорослий уточнює запитання, поставлене

дитиною. Це своєрідне «напускання туману», якщо на це запитання справді

важко відповісти, можна уточнити, яку саме розповідь хоче почути дитина.

Наприклад: дитина запитує: «Звідки береться дощ? А ви в неї запитуєте: «А

навіщо тобі це знати?» Дитина відповідає, що їй просто цікаво, а ви знову

ставите запитання: «А як ти гадаєш, звідки береться дощ?»

Прямі й пробні запитання У менталітеті українців є звичка завжди

помічати недоліки у власних дітей і хороші риси — у чужих. Унаслідок цього

породжується неправильне запитання: «Чому ти так зробив?» Але дитина не

може відповісти, бо й дорослому це не завжди під силу. Тому правильно

було б запитати: «Як сталося, що ти так зробив?» або: «Що спонукало тебе до

цього вчинку?» У такому разі дитина не ототожнюватиме себе з негативним

персонажем, а оцінить тільки конкретний вчинок. Такій легше буде визнати

свою провину, оскільки становище не здаватиметься їй безвихідним

Методика «Пошепки» Цю техніку часто застосовують самі діти в сюжетно-

рольових іграх. Одна дитина шепоче іншій, що та має казати відповідно до

ролі, що виконує. Тобто це своєрідне суфлерство. Наприклад: можна з

дитиною порозмовляти на тему «Сім’я» або «Дитячий садочок», коли вона

говори—:, за себе голосно, а дорослий за вихователя — тихенько, підказуючи

їй так, що вона має говорити за вихователем.

Перемовини

Дорослий проводить із дитиною перемовини, шукаючи альтернативні

вирішення завдань. Досить ефективним методом є «контракт», який

передбачає чітко визначені вимоги, які дорослий обговорює з дитиною, а

потім контролює їх дотримання. Наприклад: дитина просить новий

велосипед. Батьки в такому разі ставлять перед нею вимоги: вона має

прибирати у своїй кімнаті, бути ввічливою, не перебивати старших, коли ті

розмовляють. І тільки за дотримання цих вимог дитина зможе отримати

бажану річ. Проте, звичайно, є тонка межа між вседозволеністю,

розпещеністю, байдужістю і черствістю. Зазвичай реакція батьків на дитяче

не хочу» буває вкрай різною. «Так, ти зараз це отримаєш», або: А чого

захотів!», чи «Я краще знаю, що тобі треба!». Хоча можна було б запитати,

скажімо: «Яку ти хочеш іграшку?» Тобто запропонувати все, що є доступним

за ціною, але дає дитині змогу зробити вибір. Або запитати «Чому ти це

хочеш?», щоб дитина могла пояснити. Спробуйте у будь-якому природа

Для міської дитини виїзд у ліс — і свято, і дивовижна невідомість. Але

такий похід приховує у собі не тільки низку цікавих відкриттів, але і безліч

несподіваних небезпек. І неважливо, що йдете ви в ліс, де не були помічені

хижі тварини і змії. Неприємні несподіванки можуть підстерігати малюка

навіть у лісопарку.

Наприклад:

Гілки

Вибравшись із приміщення на простір, малюк біжить уперед, не

розбираючи дороги, і може наткнутися на гілки, що стирчать на всі боки.

Якщо ви тільки раз попередите його про це — обов'язково забуде і, в

кращому разі, подряпається, а про гірше і говорити не хочеться. Тому

постійно нагадуйте йому про цю неприємність.

Візьміть із собою до лісу вологі серветки, вату і перекис водню, щоб

можна було продезинфікувати садна і порізи, якщо їх не вдалося уникнути.

Ями

Самі по собі безпечні, але якщо бігти, не дивлячись під ноги, можна

впасти та боляче забитися. Попередьте дитину, що бігати в лісі не можна.

Краще пробігтися на відкритій галявин (не забувайте про це зайвий раз

нагадувати).

Неїстівні гриби і ягоди

Усе, що може знайти дитина в лісі, — неїстівне. Навіть якщо це

звичайна суниця. Перш ніж малюк покладе її до рота — дорослому необхідно

підтвердити походження цієї ягоди, та і обполоснути її водою не буде зайвим.

Майте на увазі, що суницею діти можуть називати будь-які ягоди, зокрема

вовчі. Тому не варто їм вірити на слово. Чесно попередьте малюка, що в лісі

зустрічається багато отруйних рослин, ягід і грибів, і тому, якими б

красивими не були мухомор і обсипаний фіолетовими ягодами кущ, рвати і

куштувати що-небудь суворо забороняється.

Пам'ятайте і про власну безпеку та приклад, який ви подаєте дітям:

якщо сумніваєтеся в якомусь грибі або

ягоді — сміливо викидайте їх із

кошика. І не слід скликати «раду

досвідчених грибників» і лизати гриб

на зрізі. Геніальною є банальна істина:

здоров'я дорожче.

Безпечна природа

Комарі

Для захисту малюка від комарів можна використовувати

тільки дитячі репеленти, відповідні до його віку. Порівняно

з репелентами для дорослих вони менш токсичні. Як

правило, антикомарині засоби продаються і для дітей. Ці

препарати потрібно використовувати дуже обережно! Не

намащуйте дитину антикомариним засобом «просто так», якщо в парку, де ви

гуляєте, в'ється тільки один настирливий комар. Крем від комарів, що

використовується з причини «щоб мама була спокійною», завдасть більше

шкоди, ніж пара укусів. Що не кажи, він залишається хімією, яку чудово

всмоктує шкіра.

Спрєї, креми, лосьйони потрібно наносити тонким шаром, не втираючи

в шкіру. А ще існують серветки, просочені антикомариною речовиною.

Звісно ж, вона не повинна потрапити на ранки, подряпини і на слизові (в

першу чергу, до рота). Обличчя і кисті рук дитини краще залишати

необробленим. Бігаючи, малюки потіють, і репелент, стікаючи разом із

потом, може потрапити в очі або до рота, а з пальців, які облизали, швидко

опиниться в животі. І взагалі, по можливості краще максимально обробити

дитячий одяг (головний убір, майку, шорти), а не шкіру. Не жалійте одяг —

відіпреться. Пожалійте шкіру — всмокчеться!

Будь-який засіб захисту наносіть не більше ніж двічі-тричі на день, а

після повернення з прогулянки потрібно обов'язково змити антикомариний

засіб зі шкіри дитини теплою водою з милом. Якщо ви бачите, що комарі все

одно в'ються навколо дитини — не використовуйте крем щопівгодини. Будь-

який крем розрахований не менше ніж на дві години. Якщо він не діє —

можливо, ви придбали підробку. Або комарів привертає якийсь запах — ваш

особистий парфум, дезодорант. Або вони в'ються навколо вас, але не сідають,

таке теж буває.

Увага — підробки! Засоби від комарів — товари, що найчастіше

підроблюються. Купуйте їх тільки в магазинах або аптеках.

Як захистити малюка від комарів підлеглими засобами

1. Змішайте порошок ваніліну із соняшниковою олією або дитячим кремом.

Цю суміш нанесіть на одяг або на шкіру дитини. Також можна нанести на

одяг декілька крапель гвоздичного або евкаліптового масла.

2. Змішайте 50 мл олії, ЗО крапель масла чайного дерева і 5 крапель

гвоздичного масла. Перелийте одержану суміш у пляшку темного скла і

сильно струсіть. Цей натуральний репелент можна наносити і на дуже

чутливу шкіру.

Обережно з маслами! Будь-які ефірні масла потрібно обов'язково

розводити кремом або олією. Інакше ризикуєте отримати сонячний опік

у змащеному місці.

Безпечна природа

Кліщі

Останнім часом нечувано теплі зими

створюють сприятливі умови для розмноження

кліщів, тому необхідно максимально забезпечити

малюка від зустрічі саме з цим представником

природи.

Який він?

Ця комаха розміром близько 2 мм схожа на павука

Розгляньте її фотографію в енциклопедії та

запам'ятайте Колір — від темно-жовтого до коричневого, майже чор ного.

Лісовий кліщ не може пересуватися на великі від стані, він ледачий і злобний.

Сидячи на гілочці, він вичікує, коли потенційна жертва опиниться поблизу —

не відстані витягнутої лапки. Як тільки це відбувається, він вчіплюється в

шкіру або одяг і, переміщаючись по тілу, обирає собі місце. Найчастіше —

ніжні ділянки шкіри: пахові складки, шию, за вухами, у дітей — потилицю.

Чим небезпечні клщі?

Сам укус не такий страшний. Він може викликати почервоніння,

свербіння, невеликий набряк у ділянці ранки. Значно небезпечнішими є

інфекції, що потрапляють у кров людини при укусі кліща з його слиною, а

також після його розчавлювання. Це, в першу чергу, — кліщовий енцефаліт.

Він викликається вірусами, що вражають центральну нервову систему. Перші

симптоми після укусу з'являються за два тижні. Захворювання розвивається

гостро, протягом декількох днів. Загрожує ускладненнями у вигляді

паралічів. На жаль, у цього захворювання висока смертність.

Збираючись до лісу, намастіть дитину кремом від комарів, надіньте на

неї нежаркий, але закритий одяг (футболки і шорти не підійдуть), взуйте

кросівки замість босоніжок і обов'язково надягніть головний убір. Дівчаткам

волосся краще зібрати в хвостик або кіску і заховати під одяг. Поясніть

малюкові, що підступні кліщі живуть на гілках дерев і чагарників, тому, якщо

він трястиме або рватиме ці гілки, кліщі опиняться на ньому самому. З тієї

самої причини слід уникати заростей високої трави.

Повернувшись додому, не забудьте оглянути тіло і одяг дитини,

розчесати їй волосся.

Що ж робити, якщо кліщ усе-таки вп’явся в тіло?

1. Не поспішайте діставати його самостійно — видалити кліща можна в будь-

якому травмпункті! Якщо в тілі залишиться голова кліща, то можливе

нагноєння і зараження крові. Краще, якщо кліща витягне професіонал.

Узагалі, звернення до лікаря — найкращий варіант у такій ситуації, оскільки

дитині може знадобитися щеплення.

2. Якщо ви витягли кліща самостійного обов'язково віднесіть його в органи

СЕС. Це необхідно зробити, щоб своєчасно визначити, чи був кліщ носієм

енцефаліту.

3. Зверніться до своєї поліклініки і повідомте дільничного педіатра про укус

кліща.

4. Протягом місяця щодня вимірюйте температуру тіла дитини.

Тривожними симптомами є: тривала лихоманка до 38 °С; почервоніння,

набряк і хворобливість місця укусу і по його периферії.

 

Консультація

Загартування дітей

дошкільного віку

Особливу увагу батьків привертає здоров’я дітей, і це не дивно.

Потрібно докласти багато зусиль, щоб сформувати міцне здоров'я у дитини.

Так що ж робити, щоб малюки зростали здоровими?

Зміцненню імунітету сприяє загартовування, яке відбувається у різні

способи, зокрема:

 прогулянки на свіжому повітрі за будь-якої погоди;

 провітрювання дитячої кімнати та спальні;

 обливання;

 обтирання;

 вмивання прохолодною водою.

    У загартуванні можна використовувати природні чинники, які посилюють

позитивний вплив фізичних вправ і сприяють зміцненню організму дитини.

Під час такого загартування батькам вдома, а вихователям та медичним

працівникам дошкільного закладу слід уважного спостерігати за дитиною.

    Що ж таке Загартовування? Це систематичний, багаторазовий, дозований

вплив на організм тими чинниками, що часто спричиняють хвороби.

Наприклад, досягати нормального протікання всіх фізіологічних процесів

дитячого організму за будь-яких змін температури.

    Головне завдання батьків у процесі загартування - створювати для дитини

не «тепличні» умови, а такі, що дадуть їй змогу зміцнити вроджені захисні

сили організму.

Коли і як починати загартовувати дитину?

    Проводити процедури загартування необтяжливо і просто, якщо ввести їх

до розпорядку дня. У разі регулярного проведення таких процедур

сформовані батьками навички поступово перетворяться на спосіб життя

дитини.

    Загартовування треба починати лише тоді, коли дитина здорова, і ліпше

за все з настанням теплої пори року. Першим етапом має стати загартування

організму під час щоденних гігієнічних процедур. Умиватися дитина має

без сорочки. Так вона має змогу вимити шию і верхню частину грудей і

потім насухо витертися рушником.

    Перебуваючи вдома, важливо стежити за температурним режимом.

Температура повітря в кімнаті не - має перевищувати +18...+20 °С, а вода

для умивання - не вище ніж +17 °С. Провітрювати кімнату слід не менше

ніж 4-5 разів на день. Єдине попередження - уникати протягів, аби запобігти

застуді. Якщо в кімнаті протяг, то дитина має перебувати в іншому місці.

    Загартовування водою слід проводити поступово - через кожні 5-7 днів

знижувати температуру води на 1 °С, водночас уважно стежити за

самопочуттям дитини і швидкістю її зігрівання після процедури.

    Іноді потрібно тимчасово припиняти гартувальні процедури, зокрема у

зв'язку з хворобою дитини. Після одужання їх потрібно відновити, проте

продовжувати за температури води не нижче за +23 °С і меншої тривалості

самої процедури.

Які способи загартовування рекомендувати

батькам дошкільників?

    Про те, як правильно загартовувати дитину, варто порадитися з

педіатром. Знаючи особливості розвитку дитини, він може дати конкретні

рекомендації. Розглянемо найбільш поширені способи загартування.

    Одяг дитини необхідно добирати відповідно до погодних умов і рівня її

фізичної активності*. Через високу рухову активність діти менше мерзнуть

ніж дорослі. Одяг має бути з натуральних тканин, щоб дитина не пітніла.

    Завжди можна взяти з собою на прогулянку запасні речі, в які вдягнути

дитину, якщо похолоднішає.

    Удома треба одягати дитину

так само, як дорослого. Якщо в

помешканні тепло, досить

трусиків і майки. Ходити вдома

найліпше босоніж, але не по

підлогах із кахелю чи ламінату,

застеленому на бетонну плиту.

У такому випадку необхідно

одягати шкарпетки чи взувати

капці.

    Важливим способом загартовування є прогулянки на свіжому повітрі.

Уже з перших днів життя дитині необхідно хоча б декілька годин

перебувати надворі.

    Вплив сонячного проміння — головне джерело вітаміну D), який у свою

чергу відповідає за правильний ріст дитини. Тому варто якомога більше

вільного часу проводити на свіжому повітрі, тим більше в теплу пору року.

Улітку можна поставити на балконі або біля будинку басейн, у якому

дитина плескатиметься.

    Також потрібно якнайчастіше виїжджати на природу: до лісу, річки, моря.

    Повітряні ванни - це ефективний спосіб загартування, який проводять у

будь-яку пору року в приміщенні за температури +16 °С..+18 °С. При цьому

дитину одягають лише в білизну.

    Приймати повітряні ванни починають за температури +18 °С й тривалості

5-10 хв. Протягом подальших десяти днів тривалість повітряних ванн

поступово збільшують до 20 хв., а потім знижують температуру в кімнаті на

1 °С кожні 5 днів. Лише вже загартовані діти можуть приймати повітряні

ванни за температури +10...+12 °С. У весняний і літній періоди повітряні

ванни приймають надворі.

    Дуже корисною для організму дитини є ходьба босоніж. Улітку на

свіжому повітрі можна ходити по траві, піску, гальці тощо. У приміщенні ж

доцільно застосовувати загартувальний комплекс «соляна доріжка».

Розпочинається «соляна доріжка» резиновим килимком з виступами, на

якому дошкільник стрибає. Це активізує рефлекторні точки стопи, що

позитивно вливає на імунітет. Потім дитина ходить босоніж: по махрових

рушниках, змочених у розчині морської чи кам'яної солі Далі дитина йде,

витираючи ноги від солі, змоченим прісною водою рушником. Останній

етап «соляної доріжки» — прогулянка сухим рушником. Після закінчення

вправи дитина має одягти сухі шкарпетки.

    Запорукою міцного здоров'я є водне загартовування. Корисно в кінці

кожного купання обливати дитину водою, на декілька градусів холоднішою,

ніж була під час купання. Поступове зниження температури водії поліпшує

тонус її м'язів і підвищує імунітет. Для поліпшення кровообігу,

стимулювання обміну речовин і заспокоєння нервової системи у воду

можна додавати багату на мікроелементи морську сіль або відвари трав,

    Слід зазначити, що загартовування водою слід починати в теплу пору

року, щоб до осені організм дитини вже був добре загартований.

    Для дітей, які часто страждають на нежить і кашель, підготовкою до

водних процедур є сухі розтирання тіла жорсткою волохатою рукавичкою

до почервоніння шкіри.

    Проводити розтирання слід одразу після ранкової гімнастики. Через два

тижні регулярних розтирань можна перейти до вологих обтирань.

Рукавичку потрібно змочити водою за температури +30 °С, віджати і

швидко обтерти

груди і живіт

дитини, а потім

витерти їх махровим

рушником. Так само

розтерти спину,

потім - руки і ноги.

    Кожні 5-7 днів

температуру води

знижують на 1 °С, доки вона не буде +15 °С. Якщо дотик вологою

рукавичкою дитині неприємний, можна не знижувати температуру води, а

залишити на позначці +20 °С. Такі обтирання потрібно проводити впродовж

року.

    Простим і доступним способом підвищення імунітету є спеціальний

гартувальний масаж, що проводять у чотири етапи:

 

Тиждень Засоби для розтирання дитини

Перший Суха рукавиця

Другий Волога рукавиця, змочена в теплій воді

Третій Волога рукавиця, змочена водою

нижчої температури

Четвертий Масажна щітка

 

 

 

   

Темп зниження температури і застосування масажної щітки визначають

відповідно до реакції дитини на процедуру.

    Після кожної процедури дитина вдягає суху білизну.

    Якщо дитині не до вподоби обливання водою з голови до ніг, то необхідно

привчати до цієї процедури поступово: спочатку обливати прохолодною

водою лише ніжки, потім - по пояс. Коли такі процедури стануть звичними,

час переходити і до повного обливання. Загалом обливання проводять так:

піввідра води виливають на . одне плече дитини і стільки ж на інше. Можна

також застосовувати  душ. Температуру води спочатку встановлюють

+33...+32 °С, а через 5-7 днів знижують на 1 С°, поступово доводячи до +20

°С. Після обливання тіло дитини розтирають до почервоніння шкіри.

    Одним із найліпших способів загартування є купання. Починати купання

дітей слід за температури води не менше ніж +18 °С. Перших 2-3 купання

дуже короткі: достатньо лише увійти у воду і пірнути 2-3 рази. Після купання

слід добре розтерти тіло дитини рушником.

    Наступного разу тривалість перебування дитини у воді зростає до п'яти

хвилин. Потім час купання слід поступово довести до двадцяти хвилин.

    Якщо у воді або після виходу з неї дитині холодно, у неї «гусяча шкіра»,

посиніння губ і тремтіння, то купання було занадто тривалим.

    Для щоденного миття ніг холодною водою в таз наливають воду, дитина

опускає туди ноги по щиколотку і топчеться 2-5 хвилин. Після цього насухо

витирає ноги. Спочатку температура води становить + 34...+35 °С. Через 3-5

днів слід знизити температуру на 1-2 °С,

доводячи її до +15 °С і навіть до +10 °С. Під час

миття ніг потрібно стежити за тим, щоб дитині

не було холодно. Після ванни ретельно

розтирають ноги рушником.

    Ці процедури мають бути щоденними. Якщо

дитина захворіла, їх проведення тимчасово

припиняють, а після одужання - розпочинають

систематичне проведення процедури з теплішої

води.

Протипоказання до загартування

дошкільників

    Якщо дитина захворіла чи погано почувається,

то загартовування слід припинити, незалежно від

способу його проведення. Це загальне правило загартування, проте існують і

специфічні протипоказання до деяких процедур. Зокрема повітряні ванни

не проводять за сильного вітру і несприятливої погоди. Якщо дитина

тремтить, у неї «гусяча шкіра» тощо, то процедури слід припинити.

Протипоказаннями для прийняття сонячних ванн є:

 температура повітря вище +30 °С;

 усі форми диспепсії;

 кишкові інфекційні захворювання;

 гострі запальні захворювання.

    Можливість прийняття сонячних ванн при туберкульозі легень вирішує

лікар залежно від перебігу хвороби і стану хворого.

    Купатися та плавати в басейнах та у відкритих водоймах заборонено у

разі епілепсії або епілептичного синдрому, захворювання нирок, активної

форми туберкульозу. Також не дозволяють купатися дітям з підвищеною

температурою тіла та з гострими захворюваннями шлунково-кишкового

тракту.

    Розпочавши загартування дитини, не варто чекати дуже швидкого

результату. Лише систематичне проведення процедур зміцнить її здоров'я.

Наостанок слід наголосити, що процедури загартування мають викликати у

дитини приємні відчуття, тому дуже важливо

Розвиток творчих здібностей у дітей

дошкільного віку

Шановні батьки!

Розвивайте творчість в собі і своїй дитині

Малювання -один з видів образотворчої діяльності, повною мірою

якого проявляється творчість дітей різного віку. Часом вони починають

малювати раніше, ніж говорити. Як важливо підтримати дитину в самому початку його

творчого шляху. Головне - допомогти дитині побачити світ, вселити в

нього впевненість у свої сили. Запалити вогник радості і творчості можете і ви, батьки!

Перше завдання - необхідно

збагачувати знання, уявлення

дітей про ті предмети і явища, які вони

спостерігають, наприклад, на прогулянці

в парку, при відвідуванні театру, цирку. У

міру отримання нових вражень у процесі

спостережень малюнки дітей

збагачуються, змінюються, набувають

нових рис.

Звертайте увагу на те, що предмети, які

оточують вас і ваших дітей можуть бути

різними: відрізнятися за кольором, за

розміром, положенням у просторі. Може

змінюватися зовнішній вигляд предметів,

наприклад, дерева в різні пори року. Для закріплення знань можна запропонувати

дітям знайомство з творами мистецтва і для цього всією родиною відвідайте

музей мистецтв. Покажіть дітям, які художні засоби використовують художники,

зображуючи одне і те ж явище на картинах. Необхідними компонентами творчості

є процеси мислення, уяви, пам'яті. Тому розвиток творчих здібностей можливе

лише при одночасній активізації цих процесів. Поспостерігайте за дітьми з вікна

вашого будинку на хмари, що пливуть по небу. Ось вам і гра «На що схожі хмари?»,

«Знайди предмети, пофарбовані в холодні і теплі кольори». Оволодіння

малюванням вимагає не тільки розвиток сприйняття, формування образних

уявлень, уяви, але і розвиток спеціальних рухів руки, засвоєння графічних навичок і

вмінь, що дозволяють втілити в малюнку образи уявлень і уяви. Щоб у дітей

розвивалася дрібна моторика рук, можна використовувати пальчикову гімнастику.

Інсценувати вірші, ігри-потішки за допомогою рук («П'ять братів», «Хлопчик-

пальчик, де ти був?», «Кошенята»), розминати пальцями пластилін, глину,

запускати дрібні вовчки, розгладжуємо руками зім'ятий аркуш паперу - ось які ігри

можна запропонувати всім членам вашої сім'ї. Ці вправи сприяють розвитку рухів

рук і ручної умелости, здатності правильно тримати пензель, олівець в руці і

володіти ним. Особливо такі заняття необхідні для дітей з обмеженими

можливостями. У родині легко знайти підхід до дитини, який прагне утвердитися у

своїй художній практиці. Важливо, щоб ці спроби були пов'язані з усім сімейним

укладом, щоб дитина відчував себе активним членом маленького, близького йому

колективу. Якщо вдома дорослі заохочують і підтримують творчі нахили дитини, то

вони будуть успішно розвиватися!Шкідлива та корисна їжа для організму людини

Правильне харчування - основа гарного здоров'я Всі ми в принципі знаємо, що правильно харчуватися необхідно для того, щоб наш організм функціонував правильно, щоб ми себе почували добре, виглядали чудово. Але що значить «харчуватися правильно»? Про це і піде мова в цій статті. Здорова їжа і шкідлива їжа Шкідлива їжа Це продукти з підвищеним вмістом холестерину. Він відкладається в організмі у вигляді шлаків, засмічує організм. Людина починає частіше хворіти і швидко старіє. Лідери за вмістом холестерину сало, масло, сметана, сир, м'ясо, печінка, яйця. Шкідливо вживати їжу, з підвищеним вмістом білків.Багато білків міститься в м'ясі, сирі, сирі, яйцях, сої. Шкідливі тваринні жири, які потрапляючи в шлунок починають гниття. Організм стає ослабленим і схильний до різних захворювань, сповільнюється регенерація клітин. Здорова їжа Видео YouTube Здорова їжа - це продукти, що містять антиоксиданти з біофлаваноїдів, зменшують шкоду, що наноситься жирною їжею. Також корисні продукти, з яскраво вираженою забарвленням: чорниця, гранат, чорні виноград, черешня, вишня, смородина, калина, горобина, малина, полуниця, суниця, журавлина, брусниця, грейпфрут, буряк, помідори, яблука, обліпиха, червона капуста, баклажани , салат, шпинат і інша зелень. Пам'ятайте, що максимальна кількість антиоксидантів знаходиться в шкірці, кісточках і корі рослин. Так само дуже корисні пророщена пшениця, квасоля, горох. Не забувайте і про какао, чай, часник, цибулю і горіхи. Вони допоможуть зберегти красу і здоров'я. Продукти довголіття Продукти, що благотворно впливають на пам'ять: апельсини, персики, помідори, цибуля, яблука, хурма, ківі і виноград. Покращують травлення: кисломолочні продукти, яблука, ківі, манго, ананас, редис, ріпа, капуста, кориця, ламінарія, гриби, корінь солодки, селера, чорний перець. Понизять рівень холестерину: авокадо, яблука, банан, боби, лосось, часник, чорнослив, мигдаль, кешью, волоський горіх, кунжутне насіння, шпинат, а так само чай і шоколад, сир тофу (соєвий сир). Омолоджують: спіруліна, обліпиха. Для збереження молодості: яблука, гранати, апельсини, персики, сливи, чорна смородина, чорниця, полуниця, малина, червоний виноград, черешня, помідори, броколі, червоний лук, шпинат, хліб або пластівці з висівками, вівсянка, чай, в міру шоколад і кави. Зміцнюють імунну систему: свіжі овочі і фрукти, особливо цитрусові, капусту, шпинат, устриці, гриби. Так само вживайте повноцінні білки у вигляді знежиреного м'яса, риби (особливо лосось), домашньої птиці, яєчного білка і молочних продуктів. Запобігають раку: помідори, соєві боби (профілактика раку грудей і яєчників). Так само є поєднання продуктів, здатних запобігати раку, це: капуста брокколі та томати, соя і чай (чорний і зелений). Попереджує виникнення так само поєднання селену і sulforaphane. Селен в бразильських горіхах, птиці, тунці, яйцях, насінні соняшника та грибах.Sulforaphane міститься в броколі, брюссельській капусті, капусті та водяному Крессе. Для краси і еластичності шкіри: фенхель, авокадо, жирна риба (особливо лосось), устриці, оливкова олія, кисломолочні продукти, квашена капуста, твердий сир, волоські горіхи, пшоно, ківі, шампіньйони. Зміцнюють нервову систему: морепродукти, судак, короп, знежирене молоко, морська капуста, коричневий рис, кукурудза, чорнослив, кунжутне насіння, солодкий перець, авокадо, диня, сир, банани, ананас, яблука, сливи, ківі, лохина, патисони, огірки , шпинат, капуста (білокачанна, цвітна, брокколі, брюссельська), салат, зелений горошок, спаржа, цибуля, зелень (петрушка, кріп). Готуйте правильно Всі ми більшою чи меншою мірою замислюємося про те, що потрібно їсти корисні овочі та фрукти, а так само задаємося питанням, як приготувати овочі та зберегти вітаміни. Важливо готувати їх правильно, щоб зберегти дорогоцінні вітаміни, мікро і макроелементи. Для цього варто дотримуватися деяких правил, які з часом увійдуть до звички і допоможуть зберегти вам і вашим родинам красу і здоров'я. Краще варити овочі на пару. Щоб не виділявся і не випливав зайвий сік з овочів, не додавайте під час приготування сіль, краще посоліть готову страву. Ще краще, якщо ви варите на пару в скороварці. Цим ви краще зберегти вітаміни, мікро та макроелементи. І що важливо: не руйнується енергетика продуктів. Щоб зберегти більше вітамінів при варінні овочів у воді, віддайте перевагу емальованому посуді, а не алюмінієвої, мідної або посуді з нержавіючої сталі. Вітаміни збережуться краще, якщо ви овочі або фрукти опустіть варитися у вже киплячу воду. Після того, як овочі зваряться, відразу ж виливайте воду, щоб вітаміни і мікроелементи не йшли у воду, а овочі не втрачали свій смак. Якщо ви варите щі, то квашену капусту кладіть в холодний бульйон (воду), а тушковану - в киплячий. Овочі для салатів краще варити в шкірці, на пару. Якщо немає пароварки, то кладіть неочищені овочі в киплячу воду. Цим ви збережете частину вітамінів. Якщо додати у воду трохи соди, то овочі збережуть краще свій колір. Правильне харчування - це звичка. Головне почати.Спочатку замінити один продукт на більш корисний, приготувати їжу більш щадним методом і так, крок за кроком Ви будете харчуватися все більш правильно, а Ваш організм буде працювати як годинник. Краси і здоров'я вам!

Бережіть зір вашої дитини

 

 

Зір є величезною цінністю для людини.

Тож як його зберегти й поліпшити?

 

Сонячне світло: поміч і шкода

   Важливою умовою для збереження зору є дотримання правил гігієни. На першому місці – створення правильного освітлення місця для праці та навчання.

   Найліпше для цього є денне світло. Сонячні промені освітлюють, зігрівають і знезаражують повітря. Тому треба створити всі умови, щоб якнайбільше світла проникало в кімнати.

   Але не завжди сонячне проміння є нашим помічником. Наприклад, прямі сонячні промені, падаючи на сторінки книжки, яку читаєте, створюють засліплюючі відблиски, а це сильно шкодить зору. В такій ситуації слід подбати про те, щоб захистити очі від засліплюючого впливу сонячного проміння. Шкідливе для зору і заняття за столом, який має поліровану поверхню або покритий склом. Промені світла відбиваються од поверхні столу, а це створює сильний блиск, сліпить очі.

 

Штучне світло

   У довгі зимові вечори, хмарні дні й просто в вечірній час не обійтися без штучного освітлення. Використовуючи його, пам’ятайте: за певних умов воно може завдати шкоди вашим очам. Щоб уникнути цього, треба дотримуватися гігієнічних вимог:

 - штучне освітлення (як, зрештою, і денне) має бути достатнім за силою, рівномірним на всій поверхні робочого місця;

 - не давати різких тіней і засліплюючих відблисків;

 - не мигтіти;

 - не погіршувати фізичних та хімічних властивостей повітря у приміщенні.

 

 

 

 

Додаткове світло

   Виконуючи роботу, яка вимагає великого напруження зору, наприклад, читання, писання, шиття,

не можна обмежуватися лише загальним освітленням. Якщо працюєте за столом, використовуйте настільну лампу, торшер, а в кімнатах з низькою стелею – підвісні лампи, закріплені так, щоб світло падало саме не робоче місце. Абажур підвісної або настільної лампи має бути непрозорий, з чіткою нижньою межею, що  на рівні очей. Важливо, щоб світло від настільної лампи падало зліва, а обличчя було в тіні абажура.

 

 

Телевізор і комп’ютер: не переборщіть!

 

   Часті й тривалі перегляди телепередач викликають додаткову втому очей, особливо, якщо дивитися їх в темряві. Цього робити не можна. Надто сильний контраст між яскравим зображенням на екрані й оточуючим темним фоном погано впливає на зір. Тому не забувайте освітлювати кімнату при перегляді телепередач, але так, щоб світло від лампи не потрапляло в очі й не відбивалося на телеекрані. Ще одна неодмінна умова – не дивіться телевізор на відстані ближче, ніж 2-3 метри від екрану.

  Працювати на комп’ютері діти молодшого віку можуть не довше 20-30 хв.

 

Двічі на рік належить перевіряти в лікаря гостроту зору, адже попередити захворювання очей легше, ніж лікувати. Слід негайно звертатися до офтальмолога при появі перших ознак хвороби очей, бо пізнє звернення може виявитися неефективним не тільки для підвищення зору, а й для збереження його.

 

 

 Консультація для батьків:

«В. Сухомлинський – про сімейне виховання»

 

«Діти – живі квіти землі» – так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом з іншими допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина. Виховання дітей – найважливіша область нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть діяти історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це – не усі: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.

 

«Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька».

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

         Як усякий організований процес, сімейне виховання передбачає певну цілеспрямованість, наявність конкретних завдань. Оскільки в нашому суспільстві інтереси держави й батьків відносно виховання підростаючого покоління найчастіше збігаються, ціль і задачі суспільного й сімейного виховання в основному також є ідентичними. Отже, головну мету виховання дітей у родині становить всебічний розвиток особистості, що сполучає в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Досягнення цієї мети включає здійснення таких завдань, як фізичне, розумове, моральне, трудове, естетичне виховання.  У сімейному вихованні важливе місце займає турбота про здоров'я дитини, її фізична підготовка, загартовування, розвиток сили, спритності, швидкості, витривалості. Здорова, фізично розвита людина здатна більш успішно займатися розумовою й фізичною працею, у неї звичайно гарний, бадьорий настрій, і вона, як правило, доброзичлива до навколишніх, готова прийти на поміч, гостріше сприймає красу й сама прагне все робити красиво. В інтересах фізичного виховання батьки повинні привчати дітей з раннього дитинства регулярно робити ранкову фіззарядку, утягувати їх у різні рухливі ігри, спортивні заняття, разом займатися доступним туризмом. Важливо за порадою лікаря привчати дитини до загартування, учити саму піклуватися про своє здоров'я, не допускаючи дурних звичок. І у всьому цьому головне - приклад батьків. Якщо батько курить, але забороняє курити синові, навряд чи тут вийде щось гарне. Парубійко, поки малий, буде курити тайкома, а потім - і не боячись. Виховання дітей у родині необхідним компонентом включає розумовий розвиток. Перші звертання матері до ще безсловесної дитини вже закладають початки розумового виховання. Подальше навчання мові, розповідання казок, читання книжок, стимулювання й заохочення дитячої допитливості, відповіді на питання дитини, що відповідають роз'яснення - все це відповідає інтересам розвитку мислення, пам'яті, уваги, уяви, служить важливому завданню підготовки до навчання в школі. Коли ж дитина стає школярем, борг батьків - створити належні умови для його продуктивних занять, тактовно допомагати у випадку утруднень. І тут особливого значення набувають неухильний розвиток допитливості, самостійності мислення, орієнтування на безперервну освіту, приучення до читання художньої літератури, періодичної преси. Позитивну роль щодо цього грає заохочення занять дітей у предметних й інших кружках у школі або позашкільних установах - з урахуванням їх інтересів, схильностей і стану здоров'я. Батьки повинні багато уваги приділяти моральному вихованню дітей, оскільки в повсякденному житті постійно й неминуче виникають різноманітні проблеми, пов'язані з поводженням, взаєминами між людьми. Саме в родині діти головним чином осягають абетку моральності, засвоюють, що таке добре й що таке погано, учаться проявляти доброзичливість до людей, надавати посильну допомогу. У міру дорослішання дитини моральні вимоги до неї значно зростають і заглиблюються. Моральне виховання в родині – це формування любові до рідного краю, своїй Батьківщині, гуманності, почуття товариства, чесності, справедливості, відповідальності. І тут відіграють більшу роль не тільки й не стільки спеціальні бесіди й роз'яснення, скільки організація всього життя дитини відповідно до принципів загальнолюдської моралі, повсякденна практика належного поводження Надзвичайно відповідальне місце в системі сімейного виховання належить трудовому вихованню дітей. З раннього віку дітлахи, як правило, у міру своїх сил і можливостей прагнуть брати участь у домашніх справах, допомагати дорослим, у своїх іграх імітують різні види праці. Важливе завдання батьків - не відбивати в дітей цікавості до трудових занять, заохочувати їх щодо цього, робити всіляке сприяння. Доступні форми самообслуговування, участь в домашній роботі, озброєння дитини різноманітними трудовими вміннями й навичками, роз'яснення їй ролі праці в житті людини й суспільства, ознайомлення із професіями, заохочення участі в суспільно корисній праці - все це досить істотно для підготовки гарного трудівника, здатного в майбутньому забезпечити себе й свою родину всім необхідним і принести користь суспільству. Серед конкретних напрямків всебічного розвитку особистості дитини в умовах родини немаловажну роль грає естетичне виховання. Тісно пов'язане з іншими сторонами виховання, воно сприяє прилученню дітей до прекрасного, учить сприймати й цінувати красу в житті, природі, мистецтві, привчає їх творити за законами краси. У цих цілях батьки повинні використати заняття малюванням, ліпленням, спільне прослуховування музики, пісень, навчання дитини грі на музичних інструментах, відвідування театрів, музеїв, виставок, екскурсії по рідних місцях і багато чого іншого. Завдання родини - виховувати не тільки споживачів, споглядальників прекрасного, але й активних учасників його творення у всіх можливих областях і сферах. У батьків як вихователів нічого не вийде, якщо вони не будуть знати особливостей своєї дитини. Адже кожна людина, скільки б їй не було років, - це конкретна своєрідна особистість. Тому батькові й матері не можна задовольнятися повсякденним поданням про свою дитину. З метою виховання потрібно постійне й глибоке вивчення дитини, спеціальне виявлення її інтересів, запитів, захоплень, схильностей і здатностей, достоїнств і недоліків, позитивних якостей і негативних рис. Тільки тоді батько й мати одержать можливість цілеспрямовано й обґрунтовано, отже, і плідно впливати на формування особистості зростаючої людини, акцентувати увагу на її позитивних сторонах і розвиваючи їх, а з іншої сторони, наполегливо переборюючи негативні риси. У вивченні дитини батькам допоможуть невимушені бесіди по питаннях, що цікавлять, спостереження за її поводженням як удома, так і на вулиці, у громадських місцях, у школі - в спілкуванні з товаришами, під час праці, відпочинку. Що читає дитина, як проводить вільний час, з ким дружить, у які ігри грає - відповіді на ці й подібні питання батьки повинні знати. Але оцінка сторонніх людей може бути й необ'єктивною, невірною. Довіра - от головна лінія поводження батька й матері. Дуже важливо, щоб і дитина їм теж довіряла. Сім’я – це основний виховний осередок. В ДНЗ дитина навчається, як жити в суспільстві. Але саме родина вводить дитину в світ соціальних відносин, формує ставлення до оточуючих, певні моральні цінності. Для повноцінного життя дуже важливо, щоб духовні потреби між членами родини були близькими. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності.

 

«Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

 Виховувати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам щоденно доводиться шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад із них, набуває життєвого досвіду, засвоює правила поведінки. В сім’ї дитина набуває першого досвіду, розвиває перші почуття громадянськості. Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина, поділяючи з ними настрій, приєднуючись до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми та правила.

Сім’я – школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально-емоційного досвіду. У спокійній обстановці й вона спокійна. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує, їй передається настрій дорослих. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: позитивні чи негативні; які прояви дорослих вона спостерігає: щирість, турботу, ніжність, привітні обличчя, спокійний тон, гумор чи поспішність, буркотливість, дріб’язковість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглинка в майбутній будівлі особистості.

 

«Головний зміст і мета сімейного життя – виховання дітей»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

Сім’я – це колектив, члени якого взаємозв’язані відповідними обов’язками. Являючись членом сімейного колективу, дитина також вступає в систему існуючих відносин. Якщо в сім’ї панує доброзичливість, увага один до одного, вміння вислухати іншого, повага до старших, то це лише на благо у вихованні кращих рис дитини.

Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість, іноді допускаються фізичні покарання, що не узгоджується з важливим принципом педагогіки – повага до особистості, яка розвивається.

Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу потрібно звернути на охорону здоров’я дитини, формування культури поведінки, гуманних проявів і патріотичних починань.

Сім’я може виховувати корисного члена суспільства за умовами, що всі її дорослі ведуть здоровий спосіб життя. В такій сім’ї дитина росте в морально-емоційній атмосфері, яка позитивно впливає на її фізичний розвиток.

Клімат в сім’ї залежить від наявності спільних інтересів. Сім’ю зміцнюють цікаві справи і турботи, будні, наповнені корисним змістом, суспільні та сімейні свята, відпочинок.

Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Уміння розуміти дитину, її стан і мотиви поведінки дозволяють найбільш правильно визначити відповідний підхід до неї. У будь-яких складних педагогічних ситуаціях батьки повинні рахуватися с почуттями маленької людини, бачити в ній особистість, прагнути до взаєморозуміння, яке побудовано на повазі й довірі справедливості в оцінці вчинків дітей, у своїх вимогах залишатися завжди доброзичливими. Часто кажуть: «Діти – дзеркало батьків» або «Які батьки, такі й діти», «Яблуко не далеко падає від яблуні». Звідси і висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона приймає в першу чергу від батьків. Як говорив педагог А.С.Макаренко: «Ваша особиста поведінка – вирішальна. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, чи повчаєте, чи наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Для виховання потрібно небагато часу, а мудре використання кожної миті».

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими

суспільними інтересами, а сімейний колектив об’єднаний спільними трудовими обов’язками, то така сім’я позитивно впливає на виховання дітей. Якщо вони ведуть неправильний спосіб життя, не хочуть працювати, їм далекі високі ідеали, сім’я замкнута або кожен член її живе своїм життям, то в такій сім’ї дитина росте егоїстом і нічого доброго не навчиться.

 

«Сім'я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять один одного і водночас люблять і поважають людей»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання. Але як завоювати авторитет у дитини, знають далеко не всі. Молоді батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність, виховувати в дитині повагу до кожної із батьків. На жаль, батьки не завжди володіють культурою спілкування і стосунків: часто вони критикують один одного в присутності родичів, друзів, дітей. Частіше, як дослідили психологи, так чинять жінки.

Вони вважають, що поводять себе правильно, намагаючись «покращити» своїх чоловіків. Але критика одного із батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів, конфліктів. Так виникає відчуження, яке приводить до розпаду сім’ї. Авторитет батьків тримається на повазі, піднесенні особистості кожного. В очах дітей авторитет батьків зростає, коли в них зразкова поведінка. В сім’ї, де батько і мати не поділяють домашні турботи на «жіночі та чоловічі» уважно ставляться один до одного, до своїх батьків, діти бачать приклади добрих стосунків з людьми. Хоча батько і мати намагаються правильно виховувати своїх дітей, поширеною помилкою сімейного виховання є невміння виховувати повагу до старших. Родинне виховання – справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по справжньому виховувати своїх дітей, повинні мати в їхніх очах авторитет. Цей авторитет повинен бути істинним, щирим, будуватися на правильній організації сімейного виховання, де не може бути дрібниць. Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній обізнаності, відповідальності в усьому, зацікавленості справами своїх дітей.

«Підтримуйте дитяче прагнення бути хорошим, бережіть його як найтонший порух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичне самодурство»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

Батьківський авторитет підвищується, якщо батьки ведуть одну лінію виховання. Батьки ніколи не повинні засуджувати, а тим більше відміняти рішення один одного з них, якщо навіть не згодні з ним. Всі непорозуміння батьки вирішують без дітей.

Авторитет батьків залежить від того, як батьки ставляться до дітей. Буває так: батьки живуть між собою добре і дружно, але справжньої близькості з дітьми немає. Тоді погляди дітей формуються незалежно від сім’ї, під впливом друзів, вулиці. А батьки потім дивуються: «В кого вони в нас такі?». Тому потрібно виявляти увагу до життя дитини, знати її інтереси, чим вона живе, з ким товаришує? Батьки і діти повинні бути друзями настільки, щоб ця дружба не переросла в панібратство, що дуже шкідливо.

Дитина виховується не тільки під дією сімейних стосунків. На її розвиток впливають і інші сторони життя, наприклад, умови сімейного побуту, порядок, чистота в кімнаті. Дитину виховує все: навіть вигляд кімнати, в якій вона живе. Зовсім неправі ті батьки, які вважають, що це дрібниці. Дитина виростає акуратною, працелюбною, коли вона виховується в обстановці праці, акуратності, якщо її привчають до чистоти, охайності. Діти, які виховуються в умовах постійного безладу, запущеності, набувають рису неорганізованості й неохайності, переносячи все в дитячий заклад, потім в школу.

Особливе значення для правильного виховання мають взаємовідносини між батьками і вихователями.

Як правило, грубо і з неповагою ставляться до вихователя

батьки дітей, які недисципліновані. Батьки не задумуються над тим, що підриваючи авторитет педагога, вони перш за все завдають шкоди вихованню своїх дітей. Стосунки батьків і педагогів передаються дітям. Для покращення дисципліни та успішності батьки повинні сприяти підвищенню авторитету педагога в очах дітей, щоб вони поважали педагога. А для цього самі батьки повинні поважати нелегкий і відповідальний труд педагога, що вимагає великого напруження сил і волі.

Батьки бажають, щоб діти їх були розумними. А ось в питанні про те, яка роль батьків і в чому повинна виявлятися їхня відповідальність за успішне навчання дітей, у багатьох батьків немає чіткої точки зору і до навчальної праці своїх дітей вони ставляться по-різному. Одні батьки організовують куточки чи кімнати для дітей, створюють умови, режим, систематично контролюють дітей, проводять бесіди, читають, малюють. І, будьте певні, цим самим батьки уже готують і думають про майбутнє своєї дитини. Але є батьки, які знімають з себе відповідальність за її навчання і виховання, перекладаючи всі турботи в цій важливій і важкій справі повністю на педагогів дитячого закладу. Але треба пам’ятати, щоб полетіти – у дитини має бути два крила сім’я і дитячий заклад. Безперечно, дитяча установа виконує вирішальну роль у засвоєнні дітьми систематичних знань, умінь і навичок. Вихователь веде дитину від незнання до знання. Але здобувати, закріплювати знання треба не тільки в дитячому навчальному закладі, а й вдома. Батьки можуть зробити дуже багато.

У вихованні дітей істотне значення має батьківський контроль. Діти не завжди можуть змусити себе дотримати своє слово, перетворити свої переконання в дії, хоч і знають, як їм діяти. Це трапляється тому, що дія завжди активна, вона пов’язана з уміннями переборювати труднощі, які зустрічаються на шляху виконання поставленого завдання, а не всі діти вміють переборювати труднощі.

Але варто тільки батькам допомогти дитині, налагодити суворий контроль, поставити тверді вимоги і дитина виправляється. Необхідно тримати таку дитину під контролем до тих пір, поки у нього не виробиться звичка бути організованим.

Правильне сімейне виховання – це той благодатний грунт, на який педагог буде сіяти добре, розумне, вічне.

         Багатовіковий досвід виховання дітей у сім'ї дає підстави виділити певні правила, дотримання яких сприятиме оптимізації виховного процесу. Ось деякі з них:

1. Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її упевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй підстави любити тебе.

2. Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукуєш її до активної дії. Пам'ятай: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

3. Охороняй свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів.

4. Створюй у сім'ї моральний затишок. Хай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості й захищеності.

 

               Консультацiя для батькiв "Вчимо дiтей спiлкуватись"

Для повноцінного і всебічного розвитку особистості дитині необхідно вміти спілкуватися з однолітками і з дорослими. Дитині легшее навчитися спілкуванню, якщо відносини в сім'ї склалися довірливі і відкриті. Коли дитина навчиться спілкуванню з батьками, йому легше буде спілкуватися з оточуючими людьми.       Для формування вміння спілкування батькам необхідно прийняти свою дитину  повністю, з усіма його слухняністю і примхами, і не забувати говорити йому про те, як вийого любите. З дитиною завжд ипотрібно говорити на рівних, тоді він буде прагнути до спілкування. Перед сном проаналізуйте, скільки разів ви сьогодні повчали і критикували малюка, а скільки раз розповіли йому що-небудь цікаве, поділилися своїми думками, і хвалили його. І який результат? А доброзичливих звернень має бути набагато більше!       Дитина весь час потребує підтримки батьків. Навіть у випадку, коли він сам карає себе за погану оцінк уабо вчинок, називаючи себе «дурним», «бараном», і т.д., ви повинні переконати його. Дитина підсвідомо сподівається, що батьки бачать його іншим, і спеціально провокує їх, щоб почути у відповідь: «Ти розумний і добрий, наступного разу в тебе обов'язково вийде». Завжди відкрито говоріть з дитиною про свої почуття, тільки тоді він навчиться їх розуміти, а, отже, і говорити про них. Для того, щоб дитина могла навчитися виражати почуття, з ним потрібно розмовляти, читати книги і займатися спільною діяльністю.      Дітей дошкільного вікуможна вчити спілкуванню з допомогою рухливих ігор. Дорослий в цих іграх виступає в ролі учасника  гри та ведучого. Це дозволить йому краще оцінювати дії інших учасників гри і стежити за дотриманням правил. Дитина буде вчитися орієнтуватися на партнера, і гідно програвати, не ображаючись. Після рухомий гри можна завести розмову з дитиною на пізнавальні теми. Наприклад, якщо в грі у вас «брали участь» якісь тварини, то дитині буде цікаво дізнатися про їхнє життя. Під час розмови краще використовувати картинки із зображенням тварин або зоологічне лото.      Намагайтеся не просто повідомляти дитині цікаві відомості, а втягуйте його в розмову, щоб він ставав повноправним учасником бесіди.      Є діти, які мають природжений талант знаходити спільну мову з ким завгодно, де завгодно, коли завгодно. А є діти, якимце складно дається.Та спілкуватися краще можна навчити будь-яку дитину!      Спілкування має величезне значення для загального психологічного розвитку дітей, для становлення дитини як особистості. До старшого дошкільного віку, тобто до 5-ти, а тим більше до 6-ти років  у дітей повинні бути наступні комунікативні уміння:     - уміння слухати і чути іншого; - уміння брати участь у вільній бесіді; - уміння бути уважним до самого себе і до оточуючих; - уміння розуміти відчуття і настрій іншого; - уміння осмислювати свої вчинки і вчинки іншого. Для того, щоб розвивати ці вміння, розкажіть дитині про «Секрети спілкування»: 1. Називай друга по імені, і вінзвертатиметься до тебе так само; 2. Будь уважний до тим, хто тебе оточує, і люди поважатимуть тебе; 3. Будь ввічливий, і у тебе буде багатодрузів; 4. Умій уважно слухати іншого, і ти зможеш дізнатися багато нового.      Розкажіть про ці правила дитині якби «проміжіншим», у відповідь на якесь запитання дитини про спілкування чи просто у відповідній ситуації. Тоді ефект буде максимальним. Також ви можете влаштувати цікаві ігри для дитини, які непомітно для  неї допоможуть відпрацювати основні навички, без яких неможливо обійтись у спілкуванні.   Гра № 1 «Обличчя» Намалювати на листочку обличчя з різнимвиразом: весела обличчя, таке, що плаче, похмуре, хитре, здивоване, перелякане, і так далі. Визначаємо разом з дитиною, що виражають ці обличчя, і знайомимо дитину з тим, що вираз обличчя називається «мімікою». Говоримо хором це слово.   Гра №2 «Маски» Дітям і собі даємо завдання: виразити за допомогою міміки горе, радість, біль, страх, здивування. А хто-небудь третій визначає,чи вдалося зобразити «маску». Бажано, щоб було хоча б 3 гравці (ідеально: мама, тато, дитина).   Гра № 3 «Жести» Пояснюємо хлоп'ятам, що розмовляти можна і за допомогою жестів. Згадуємо по черзі, які жести ми знаємо (як жестом зупинити машину, попросити про щось, поздороватися, попрощатися...). Виграє той, хто зміг згадати жест останнім. Тільки будь ласка, не обігруйте свою дитину. Найкраще, якщо влаштувати ГРУ між декількома дітьми, а ви будете суддею (слідкувати, щобніхто не використовував незрозумілих або тільки щовигаданих жестів). Якщо ж такої можливості немає, і виграєте вдвох з дитиною, у кінці гри переключіть увагу дитини на щось інше, непомітно змініть тему. У будь-якому випадку не акцентуйте увагу на тому, що ви перемагаєте дитину. На жаль, не всі діти вміють раціонально реагувати на таке. Так же, як і не всі дорослі. Ця порада стосується всіх  ігор, у які ви граєте з дитиною.   Гра №4 «Іноземець» Раптом ви потрапили в іншу країну, ви не знаєте мови, вас не розуміють. За допомогою міміки й жестів запитайте дорогу в зоопарк, в басейн, на площу, де стоїть пам'ятник, у кінотеатр, у кафе, на пошту і так далі.   Гра №5 «Ці різні слова» Розкажіть дитині, що за допомогою слів можна приголубити, прогнати, засмутити, зігріти, образити. Заспокой ляльку Таню, яка плаче, подаруй подарунок другу на день народження, поясни іншому, що тобі не подобається, коли тебе штовхають і попроси більше цього не робити. Таких ситуацій можна придумати безліч. Звичайно, ви можете використовувати такі ситуації, з якими дитина має проблеми: як вирішити непорозуміння без бійки, як пояснити, що тичогось хочеш без сльоз, купити хліб у магазині… Усі ці ситуації програються за допомогою слів, міміки, жестів.   Гра №6 «Опиши друга» Дві дитина або дитина з кимось із дорослих стають спиною один до одного і по черзі описують зачіску, обличчя, одяг іншого; хто опинився точнішим, той виграє.   Гра №7 «Дотики» Дитина закриває очі, а хто-небудь із присутніх доторкається до рук. Малюк відгадує, хто це і називає по імені.   Гра №8 «Слухаємо тишу»       Пропонується всім послухати тишу, а потім визначити, хто і що почув в тиші. Як варіант, можна зробити короткий вступ до гри й сказати, що у нас дома поселилася фея Тиша. «Хочетепослухати її пісні? Для цього треба сидіти тихо-тихо і тільки найуважніші зможуть почути її». Бажано, щоб під час гри сусіди не робили ремонт і не слухали музику, тобто щоб дійсно було максимально тихо. Окрім розвитку вміння слухати, ця гра розвиває вміння концентрувати увагу та контролюватисвоєбажання «щосьсказати», коли знаєш, щоценевчасно. Важливо не «перегнути палку» і зупиняти гру як тільки ви бачите, що вона починає набридати дитині, а після закінчення запитувати, що дитина почула. Які були звуки: голосні, тихі, який був тембр (перед цим поясніть, що таке «тембр» дитині), де дитина чула схожізвуки

     Розвитоктворчих здібностей у дітей дошкільного віку

Шановні батьки!

Розвивайте творчість в собі і своїй дитині

Малювання -один з видівобразотворчоїдіяльності, повноюмірою

якогопроявляєтьсятворчістьдітейрізноговіку. Часом вонипочинають

малюватираніше, ніжговорити. Як важливопідтриматидитину в самому початку йоготворчого шляху. Головне - допомогтидитиніпобачитисвіт, вселити в

ньоговпевненість у своїсили. Запалитивогникрадості і творчості можете і ви, батьки!

Перше завдання - необхіднозбагачуватизнання, уявленнядітей про тіпредмети і явища, які вони спостерігають, наприклад, на прогулянці в парку, привідвідуванні театру, цирку. У міруотриманняновихвражень у процесіспостереженьмалюнкидітейзбагачуються, змінюються, набуваютьнових рис.

Звертайтеувагу на те, щопредмети, якіоточують вас і ваших дітейможуть бути різними: відрізнятися за кольором, за розміром, положенням у просторі. Можезмінюватисязовнішнійвиглядпредметів, наприклад, дерева в різні пори року.Для закріпленнязнаньможназапропонуватидітям знайомство з творамимистецтва і для цьоговсією родиною відвідайте музей мистецтв. Покажітьдітям, якіхудожнізасобивикористовують художники, зображуючиодне і те ж явище на картинах.Необхідними компонентами творчості є процесимислення, уяви, пам'яті. Тому розвитоктворчихздібностейможливелише при одночаснійактивізаціїцихпроцесів. Поспостерігайте за дітьми з вікнавашогобудинку на хмари, щопливуть по небу. Ось вам і гра «На щосхожі хмари?», «Знайдипредмети, пофарбовані в холодні і теплікольори».Оволодіннямалюваннямвимагає не тількирозвитоксприйняття, формуванняобразнихуявлень, уяви, але і розвитокспеціальнихрухів руки, засвоєнняграфічнихнавичок і вмінь, щодозволяютьвтілити в малюнкуобразиуявлень і уяви. Щоб у дітейрозвиваласядрібна моторика рук, можнавикористовувати пальчиковугімнастику. Інсценувативірші, ігри-потішки за допомогою рук («П'ятьбратів», «Хлопчик-пальчик, де тибув?», «Кошенята»), розминатипальцямипластилін, глину, запускатидрібнівовчки, розгладжуємо руками зім'ятийаркушпаперу - ось якіігриможназапропонувативсім членам вашоїсім'ї. Цівправисприяютьрозвиткурухіврук і ручної умелости, здатності правильно триматипензель, олівець в руці і володіти ним. Особливо такізаняттянеобхідні для дітей з обмеженимиможливостями.У родині легко знайтипідхід до дитини, якийпрагнеутвердитися у своїйхудожнійпрактиці. Важливо, щобціспробибулипов'язані з усімсімейним укладом, щобдитинавідчував себе активним членом маленького, близькогойомуколективу. Якщовдомадорослізаохочують і підтримуютьтворчінахилидитини, то вони будутьуспішнорозвиватися!

 

Правила поведінки під час грози: у квартирі, в полі, у лісі. Що треба знати, щоб вберегти себе і будинок від руйнівної сили блискавки

Запам’ятай!

·                                 Перед наближенням грози треба позачиняти вікна, двері, кватирки, щоб уникнути протягів.

·                                 Не можна вмикати будь-які електроприлади: телевізор, магнітофон, праску, чайник тощо.

·                                 Вимкни з розетки електроприлади, а в розетки встав пластмасові заглушки.

·                                 Якщо ви все зробили правильно, то не треба боятися і ховатися під ліжко.

·                                 Під час грози на вулиці не можна користуватися мобільним телефоном, програвачем музики та іншими електроприладами.

• Не можна бігти, бо від блискавки не втечеш. Якщо біжиш, то повітря рухається за тобою і це притягує блискавку.
• Не можна йти чи стояти у полі.
• Потрібно знайти найнижче місце і там присісти та прикритися одягом.
• Не можна залазити у воду, бо вода притягує на себе блискавку.
• Ніколи не ховайся під дерево — це небезпечно.
• Ніколи не ставай під дерево. Не залазь на нього і не ховайся в дупло верби чи іншого дерева.
• Знайди ямку під коренем вивернутого дерева і там присядь.
• Грозу можна перечекати в яру.
• Можна присісти в канаві, де немає води.
• Можна пересидіти грозу в густій посадці чи в кущах, де нижче місце.

          Консультація для батьків

«Формування самостійності у дітей»

        

     Напевно кожен з батьків бажає бачити свою дитину успішною у майбутньому, самостійній та ініціативній дитині легше проявити себе та зарекомендувати з позитивного боку практично в будь - якій сфері життя. Але як навчити дитину самостійності, захистивши при цьому від усіляких небезпек та не зарубавши на корені допитливість, прагнення пізнавати світ та діяти? Для багатьох батьків це питання залишається одним із найбільш непростих у вихованні.

   Що таке самостійність? Говорячи про самостійність як про важливу особистісну рису, дитячі педагоги та психологи мають на увазі:

• вміння діяти без допомоги оточуючих;
• здібність до прийняття рішень та усвідомлення відповідальності за їх наслідки;
• вільний прояв своєї думки та позиції, незалежно від можливої реакції інших людей.

Кожного дня відбуваються зміни у поведінці малюка. Одночасно зі сприйняттям змінюється характер дитини, інтереси, бажання. Вже у півтора роки дитина намагається щось робити самостійно – одягати штанці, діставати з полиці іграшку. Що робить турботлива матуся? Вона одразу поспішає перехопити ініціативу. Не важливо, що вами керує в даний момент – бажання допомогти, турбота про безпеку малюка або власне нетерпіння! Результат буде однаковий – дитина втрачає шанс досягти поставленої мети, звикає бути залежною від інших людей.

1.            До досягнення 3-річного віку дитина має оволодіти елементарними навичками самообслуговування: їсти, одягатися/роздягатися, вмиватися, складати речі/іграшки. Також для цього періоду характерний прояв свободи вибору – одежі чи іграшок для прогулянки, улюбленого посуду для їжі, улюблених місць для дозвілля на вулиці.

2.            Виховання самостійності у дітей 3-4 років полягає в тому, аби підтримати бажання проявляти свою незалежність та відтворювати сценки із дорослого життя. Розширте його межі, залучаючи до щоденних справ, які з допомогою казок та ігор трансформуються у захоплюючі пригоди.

3.            Старшим діткам поручайте виконувати щоденні обов’язки, що стосуються всієї родини. У цьому віці приходить усвідомлення власної відповідальності за дії, можливість аналізувати результати та помилки.

Як привчити дитину до самостійності: інструкція для батьків

1. Не квапте малюка, дозвольте йому самому зробити будь - що. Звичайно, зручніше та швидше одягти трирічку, аніж терпляче очікувати, доки він впорається самостійно, але така допомога лише нашкодить у майбутньому;
2. Заохочуйте ініціативу: хваліть за вимиту підлогу (нехай і з калюжами) чи вдягнену самостійно сукню (можливо, задом наперед);
3. Створіть безпечне середовище для розвитку. Замість того, щоб регулярно обмежувати дії дитини пересторогами та заборонами, приберіть всі потенційно небезпечні предмети з дитячого простору;
4. В ситуаціях, що постійно повторюються дозвольте обирати, не забуваючи про відчуття міри. Так, малюк має право обрати футболку із трактором чи тваринами для виходу на вулицю, рис чи картопляне пюре на обід. Відмову їсти суп із котлетою на користь шоколадного батончика коректно відхиліть, аргументуючи свою позицію;
5. Визнайте право на помилку, не сваріть в разі невдачі. Адже тільки в результаті багаторазового повторення та аналізу своїх невдач можна навчитися будь - чому;
6. Дайте зрозуміти, що будь - яка дія має свої наслідки;
7. Використовуйте вербальне підкріплення та вірте у свого малюка. «Злізай, а то впадеш» – подібні фрази відбивають бажання робити будь - що. «Тримайся міцніше, і ти не впадеш» – така риторика вселяє в маленьку людину віру у власні сили.

 

Самостійність у виборі одягу та одяганні:

·                                         Організуйте зручні шафки для одягу, нехай в них будуть низькі полки, щоб дитині було зручніше дотягнутися, зручні вішалки, поперечини. Якщо речі будуть для дитини доступні, незалежність у виборі одягу неодмінно з'явиться!

·                                         Вибирайте дитяче взуття та одяг зі зручними застібками, кнопками, різними липучками. Светри і футболки з вільною горловиною, шорти і штани на резинці. Дитина зможе одягатися без вашої допомоги легко і швидко.

·                                         Розподіліть по шафках сезонний одяг.

·                                         Покажіть дитині куди потрібно складати одяг для прання.

 

Самостійність в гігієнічних процедурах:

·                                         У ванній розподіліть на низькому рівні: рушник. Також вам знадобиться підставка або стільчик, щоб дитині було зручно дотягнутися до крана. Навчайте  дітей під контролем дорослого самостійно мити руки перед їжею, після прогулянки.

·                                          Допомагайте і спрямовуйте дитину до звички бути охайним, акуратним під час прийому їжі, при одяганні, зняття одягу і складанні її в певне місце.

·                                         Привчайте дитину користуватися індивідуальними предметами (носовичок, серветки, рушник, гребінець) і складати їх у належне місце

 

Самостійність в їжі:

·        Створіть на кухні спеціальну дитячу зону: шафка або поличка, де буде зберігатися посуд малюка.

·                             Використовуйте скляний і керамічний посуд, покажіть дитині, як з ним поводитися.

·                             Готуйте таку їжу, яку ваш малюк може їсти без труднощів.

·                             Дозволяйте дитині допомагати в вам в приготуванні їжі та прибиранні.

 

Самостійність під час сну:

·                                         Дитяче ліжко повинно бути низьким та відкритим, таку зону сну дитина вільно зможе залишати за бажанням, також як і повертатися.

·                                         Придумайте ритуал, який буде повторюватися кожен вечір, наприклад чай, читання книги, перегляд мультфільму. Таким чином Вам не потрібно буде щодня нагадувати про те, що прийшов час для сну.

 

Самостійність в дозвіллі та іграх:

·                                         Організуйте в дитячій кімнаті зручні зони зберігання іграшок. Прибирайте по-далі ті іграшки, з якими малюк вже не грає, так йому буде набагато легше наводити порядок.

·                                         Ігри, альбоми для малювання та інші приналежності повинні бути в найближчому вільному доступі.

·                                         Поставте в дитячій кімнаті предмети для прибирання, совок, щітка, для самостійного прибирання сміття зі столу.

 

Як стверджує давнє прислів’я  «Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю»

Все у ваших руках шановні батьки!

 

 

 

 

 

Хочеться поговорити про саму, на мій погляд, головною душевної цінності людини - про доброту. Є дуже багато визначень і трактувань цього слова, але мені більше по суті доброта - це душевне багатство. Є дуже багато моральних якостей, близьких за значенням доброті; а саме: чуйність, чуйність, співпереживання, доброзичливість, милосердя. Так важливо в наш неспокійний час якомога частіше звертатися до доброти, закликаючи її в скрутну хвилину, виховуючи в дітях саму сутність добра, формуючи в них моральні аспекти характеру. Саме доброту треба виховувати в дитині з ранніх років, з перших кроків і перших слів.

Існує серед людей оманлива приказка: «доброта гірша за крадіжку». Може бути в «суспільстві споживачів» вона і правильна, але в цивілізованому і культурному суспільстві вона не знаходить підтвердження і розголосу. Відразу ж в уяві постають великими літерами слова: «Доброта врятує світ! ». Так це так. Я вважаю, саме доброта допоможе маленькій людині зорієнтуватися в складних ситуаціях, привернути до себе увагу оточуючих, розкритися всім потенційним можливостям і цінностям душі. Ось чому так важливо виховання доброти у дітей, причому з молодшого віку. Значення доброти в формуванні особистості дитини зрозумілі кожному. А я думаю, доброта - це душевна краса, багатство людської душі.

Найголовніше - це як же виховати доброту в малюка? Дуже важко приводити йому будь - які аргументи і докази, не спираючись на його особистий досвід, не впізнавши його думки на цей рахунок.

З молодшого дошкільного віку дітей, перш за все, треба привчати ділитися іграшками з друзями. Перебуваючи в дитячому соціумі, малюк не може бути замкнутим в своєму «маленькому світі», він спілкується з однолітками і поділиться своєю улюбленою іграшкою - ця перша щабель до доброти: поділишся ти, поділяться і з тобою. Дуже багато чому в цьому плані можуть навчити персонажі дитячої художньої літератури, творів фольклору - малюки із задоволенням вживаються в їх сюжети.

У старшому ж дошкільному віці у дітей вже є певна думка про те, що таке доброта. Ставлячи вихованцям це питання, я почула дуже багато відповідей, але багато і важко, хоча і підбирали синоніми до цього слова: «добре», «краса», «увага» і т. Д. А на запитання: «Хто така добра людина? »Було названо величезна кількість визначень цього словосполучення, в результаті ж всі діти прийшли до висновку, що з такою людиною все хотіли б спілкуватися і дружити. І лише одна дівчинка сказала: «А мені все одно». Це вже дзвіночок про те, що тут необхідно задуматися, з'ясувати причини, усунути комплекси, попрацювати у співпраці з психологом.

Найважливішим моментом у вихованні доброти у дитини, на мій погляд, є особистий приклад самих батьків. Авторитет батьків у дитини завжди стоїть на першому місці. Саме на Ваших прикладах виховуються наші діти, вони як губка вбирають і ваша думка, і ваша поведінка і ваше ставлення до доброти. Звідси випливає, що дуже багато залежить від Вас, наші шановні помічники і партнери в нелегкій, але благородній справі виховання дитячих душ.

І, на закінчення, хочеться привести слова:

«Добро, відчуте з молоком матері, продовжує жити до старості». Так давайте приймемо всі зусилля до того, щоб наші діти в усіх життєвих ситуаціях були добрими, чуйними, чуйними, доброзичливими людьми. Адже саме в них ми бачимо своє майбутнє, яке буде зігрівати наші серця, викликати у нас почуття гордості і поваги, незибленнимі душевними цінностями особистості Людини з великої літери!

Виховання доброти.

Доброта - це сонце, яке зігріває душу людини.

Все хороше в природі - від сонця,

А все краще в житті - від людини.

З чого починається виховання доброти у дитини? У чому виражається доброта? Дуже часто батьки задаються такими питаннями.

Найголовніше - це як же виховати доброту в малюка? Дуже важко приводити йому будь - які аргументи і докази, не спираючись на його особистий досвід, не впізнавши його думки на цей рахунок.

Вперше дитина дізнається про те, що є добро і є зло на сторінках казок, в досить ранньому віці. Він уже починає розуміти, що добрі вчинки завжди винагороджуються, а зло обов'язково буде покарано. Саме так діти вчаться бути один до одного добрішими, поблажливіше, допомагати тим, хто опинився в біді і потребує допомоги. Казкиздатні прищепити чуйність, любов до прекрасного. Важко переоцінити значення казок для виховання дитини. За допомогою казки, яскравих сюжетів, дитині набагато простіше засвоїти життєві цінності.

З молодшого дошкільного віку дітей, перш за все, треба привчати ділитися іграшками з друзями. Перебуваючи в дитячому соціумі, малюк не може бути замкнутим в своєму маленькому світі, він спілкується з однолітками і Поділиться своєю улюбленою іграшкою - ця перша щабель до доброти: поділишся ти, поділяться і з тобою. Дуже багато чому в цьому плані можуть навчити персонажі дитячої художньої літератури, творів фольклору - малюки із задоволенням вживаються в їх сюжети.

Виховання у дітей доброти починається в родині. В даному питанні дуже важлива сама Атмосфера в будинку . Прагнення до доброти народжується з взаємоповаги, турботи, усвідомлення цінності добра. Найважливішим моментом у вихованні доброти у дитини є Особистий приклад самих батьків . Авторитет батьків у дитини завжди стоїть на першому місці. Саме на Ваших прикладах виховуються наші діти, вони як губка вбирають і ваша думка, і ваша поведінка і ваше ставлення до доброти. Взаємини дитини та батька будуються в емоційно-моральному плані, дитина живе в очікуванні доброго слова і з задоволенням творить добро у відповідь. Коли дитина проявляє свої кращі душевні якості дорослі повинні поставитися до нього з пильною увагою, уникаючи байдужості і різких слів. Однак переборщувати з ласкою теж не варто, постійне сюсюкання і вседозволеність робить дитину примхливим, а найголовніше, він перестає розуміти цінність доброти. Доброта в поєднанні з розсудливою вимогливістю сприяє усвідомленню дитиною важливості доброго ставлення. Бажання нести людям добро треба всіляко культивувати в дитині, тому що це робить з нього гуманну особистість. Заохочувати прагнення дитини до доброти - завдання батьків. Любов до природи і живих істот так само розвиває в дитині найкращі якості: доброту, чуйність, щедрість. З цієї точки зору важливо залучати дитину до вирощування рослин (вдома і за містом), прогулянкам на природі, догляду за братами нашими меншими. Знайомство дитини зі світом мистецтва сприяє розвитку особистості, формує поняття добра і зла, гуманізму.

Звідси випливає, що дуже багато залежить від Вас, шановні батьки в нелегкій, але благородній справі - вихованні дітей.

І, на закінчення, хочеться привести слова:

ДОБРО, увібрала з МОЛОКОМ МАТЕРІ, ПРОДОВЖУЄ ЖИТИ ДО старості.

Так давайте приймемо всі зусилля до того, щоб наші діти в усіх життєвих ситуаціях були добрими, чуйними, чуйними, доброзичливими людьми. Адже саме в них ми бачимо своє майбутнє, яке буде зігрівати наші серця, викликати у нас почуття гордості і поваги, незибленнимі душевними цінностями особистості Людини з великої літери!

 

 

1.